З одного боку — ураган, який трясе небо, а з іншого — спокій.
Подібно до двох світів, розділених невидимою стіною.
Кістки душ кружляли, крутилися. Дехто вилетів за межі бурі, але відразу ж потягнув їх назад.
У очах Сола ці викинуті, але знову затягнені уламки попадали на потопаючих людей.
Вони відчайдушно метушилися, висовуючи голови з води, але зрештою безсило замовкли.
Лише подив на це видовище змусив Сола похолодати. Хоч він був духовно в духовній формі, але вже відчував крижаний холод глибокої зими.
« Неважливо, як утворилась ця буря душ, не варто виявляти цікавість», — хоч таємнича буря і притягувала його, Сол намагався зберегти розсудливість.
Розум підказував йому: допитливість згубила кішку.
Не вагаючись і відкинувши цікавість, Сол пішов.
Крок, два, три...
У ту саму мить, коли він уже збирався увійти в своє тіло, могутня спіймана сила відірвала його з землі.
Він тільки безпорадно дивився, як його тіло віддаляється все далі і надалі.
Його духовне тіло тягло вгору, все вище і більше. Квіти, трава і дерева внизу стали крихітними.
Соул у жахі подивився на щоденник мага смерті, але той як і раніше мовчав.
« Днівник зламався? » — тільки встигла промайнути у нього думку.
Наступної секунди його затягнуло в гігантську бурю душ.
Голоси, які він чув у підвалі, знову задзвонили в його голові.
А разом з голосами - і картини...
Це так, ніби Сол прожив сотні життів одночасно!
Народження, дорослішання, любов, ненависть, сім'я, війна, гроші, смерть...
За кілька хвилин Сол зрозумів радість життя і жах смерті кожного з них.
Цей потік свідомості та емоцій відразу ж позбавив його почуттів.
...
Віктор стояв у центрі бурі в тихому « відео торнадо ». Він тримав арфу в руках, закинув голову і милувався цим величним та жахливим видовищем.
- Скільки років пройшло, і ось нарешті можуть з'явитися нові сторінки: на його обличчі була усмішка, але вона не досягла очей.
— Світ магів завжди сповнений смерті, але хіба в інших місцях краще?
Віктор підняв арфу і легонько зворушив струни.
- Доля примхи хто розгадає, живі з мертвими сьогодні повечать...
Ніхто не чув його пісні під дощем, але дехто все ж помітив дивацтва в маєток Ральфа.
Крик орла розірвав небо.
Тучі на далекому обрії були розсіяні надвоє!
Віктор відчув зміну і повільно опустив арфу.
- Хтось наближається? Шум, здається, отримав занадто сильний. На щастя, якраз вчасно.
Він простягав руки, піднявши долоні догори.
З його ладану вилетіли крихітні білі кристали і, піднявшись над головою, утворили ясну туманність.
У ту саму мить, коли з’явилася туманність, буря бушувала навколо неї різко стихла.
Час і простір, здавалося, застигли. До того часу величезний, стометровий торнадо почав швидко стискатися.
Величезний шторм душ в мить ока була поглинута туманністю над головою Віктора.
Туманність почала прискорюватися, постійно змінюючи форму.
Все відбувалося неймовірно швидко, наче в прискореній у сотні разів зйомці.
Це створювало разючий контраст із спокійно поміченим знизу Віктором.
Нарешті, туманність застигла і в одну мить зжалася ще раз.
Коли світло розсіилося, перед Віктором з’явилася золота сторінка.
Розміром вона була лише з дві долоні. Хоч і золота, але без холодної твердості металу, а ніжна й м'яка, як шкіра малюка.
Віктор нарешті посміхнувся, побачивши золоту сторінку.
Він простягнув руки, з глибокою повагою і нетерпінням чекав на золота сторінка в його долонях.
Але на Золотій сторінці, що повільно опускається, раптом дрігнула золота і змалечку зникла.
Цього Віктор ніяк не очікував.
Золота сторінка просто так, без будь-якої причини...
Зникла!
Його гарне обличчя відразу спотворилося від люті.
Велика ментальна сила накрила все маєток Ральфа та його околиці.
Колись чудовий маєток, наче дощ і сніг, швидко впав.
Рослини відразу засихають і опали, наче прийшов кінець світу.
Але ця руйнівна ментальна сила так само швидко зникла, як і з'явилася.
Розчарування на обличчі Віктора стало для нього загадкою і замішанням.
"Стратно, всі живі істоти поблизу здаються дуже слабкими, не схоже, щоб хтось з них міг вплинути на сторінку."
Ніякої аномальній магії або ментальної сили. Але саме це і було найбезглуздішим!
« Ніхто не міг уникнути смерті. Вона раптово вийшла з-під мого контролю, невже... Ні, це точно...»
Віктор широко відкрив рот, і його очі за округли. Вираз його обличчя було до смішного безглуздим, від колишньої меланхолії не залишилося і сліду.
Але зараз йому було не до манер.
- ...це точно... - Його голос тремтів. Ні, він тремтів.
— Це точно з'явився господар!
Солу снилось, що він впав у море і тепер відчайдушно блакитнув, незграбно пливши по-субощах.