Зараз у Сола не було часу розбиратися з лицарем-духом помсти. Не зупиняючись, він кидав сувій і одночасно активував « Двухову броню », яку вже давно тримав у правій!
Прозорий бар'єр миттєво окутав Солу, заодно накрив і Олафа, який не міг відійти від нього далі ніж на півметра.
Той, хто літав по повітряному сувоях, негайно перейшов у величезну вогняну кулю і вибіг на великій швидкості жирний хробак.
Найвеличніше мистецтво магів — Великий Огненний Шар!
Ні, це був сувій з надзвичайно руйнівним заклинанням 2-го ранга - Огненна сфера!
2-го ранга - це сильне чаклунство, доступне лише учням третього рангу. А Вогненна сфера славилася своєю руйнівною силою!
— Якщо це жир, то він не боїться вогню, — пробурмотів Сол.
Одне з найбільш руйнівних заклинань 2-го ранга врізалося у летючого хробака.
Дві сили, повні енергії, зіткнулися в повітрі. Простір на мить спотворено, і в центрі конфлікту прогрівся потужний вибух.
У сліпучій спалахі полум'я Соул смутно розглянув, як білий-м’ячий ком відкинуло назад вибухівкою. Вся кімната здригнулася. На щастя, цей підвал був закріплений магією, інакше він би точно впав.
Духовна броня навколо Солу також постійно вібрувала. Під час вибухів вона протрималась недовго і швидко розтанулася. Але і це було частиною плану Сола.
Він дивився, як черв’як у агонії катається по підлозі і снозить усю атмосферу та збиваючи більшу частину полум'я зі свого тіла.
Але де-небудь на ньому все ще вперто танцювали язички вогню, тому що у кришталевому флаконі, який виплюнула Малюка Водоросль, було не протимоскітне, а паливо з невеличкою приміхвою того самого зеленого дерева. Цей матеріал був дешевим, і в лабораторії Ральфа його було збутно.
Завдяки укусу маляти Водоросль, вибуху вогню та подальшому горю великої олії на тілі черв’яка утворилися великі рани.
Ці рани вже не були білими. Підвезення цих тварин видніється біла фасція, під якою сильно спресовується блідо-жовстий жир.
Руки, що стирчали з тіла, були розорені в клочику вибухом і катаванням хробака.
Чорне бджолоїдка з маленьким вогником на кінчику знову мітнулося вперед. Коли черв’як перекотився, то розкривав свою пащу і викатнув чорними словами кришталевий флакон — поменше попереднього.
Цього разу флакон був більше, ніж наполовину повний блідо-золотистою, маслянистою рідиною.
Щелк! - Знатний свист стріли, і флакон знову розлетівся в друзки.
В’язька рідина хлинула у великі рани, і тут розчавлювалось шипіння коррозії. Біла фасція миттєво розплавилась, а навколо її блідо-жовстий жир пуряв, як масло на сковозі, більше не забезпечуючи ніякої безпеки.
Рана швидко розширювалася, і на тілі черв’яка відразу утворився великий кратер.
— ХА-А - А! — Розкрився зойк, який розчулив серце.
Черв’як, від якого несло паленим, вививався на підлозі.
Цього разу все було по-справжньому. Біль від малярії миттєво заглушив усі інші рани.
Ральф раптово підняв голову і подивився на Сола.
На його розтягнених до невпізнання сторонах обличчя чигала густа ненависть.
Він більше не звертав уваги на біль, бо хотів лише одного — розірвати цю нікчемну річ.
Тіло черв'яка знову стиснуто, але через великі роз’єднані ділянки швидкість була вже не та.
Соул знав, що більше не можна чекати. Протиотрута вже потрапила в дерму та підкошні тканини. Цього разу Ральф був приречений!
Не чекаючи фіналу, він розгорнувся і кинувся бігти.
А лицар, чиї ноги все ще були прикуті до кривавого кристалу, описав в повітрі дугу і був змушений слідувати за Солом.
За спиною Ральфа виднілися чорні щупальця, які швидко втягуються.
Бам!
Побігши з підвалу, Сол обернувся і чекав поки вискочить мала Водоросль та відразу захлопнув люк.
Магічна сила миттєво стирла з'єднання, що відкривало двері, і потік магічного світла знову запечатав вхід.
ГРОХОТ!
Відразу ж після цього пролунав звук удару чогось масивного про двері.
Але двері не зрушилися ні на міліметр.
Весь замок трохи здригнувся, але двері у підвал не прикрилися навіть на щілину.
Сол випростався, збив вогонь з кінчика щупальця Волдоросль, відряхнув із рук чорну сажу і зітхнув з захопленням.
— Не дивно, що сім’я магів є спадщиною багатьох століть. Ці двері в підвал побудували на совість!
Щоденник не подавав сигналу тривоги. Ральф, схоже, не зможе вибратися.
Соул повернув голову і подивився на лицаря Олафа, який застиг у повітрі з ошарашеним виглядом, ніби втративши розум. Здавалося, він був навіть чимось засмучений.
Соул з’ясував свою ментальну силу і уважно оглянув духовне тіло Олафа.