Соул знову гірко посміхнувся. Нужда змусить.
Хоча здавалося, що на відновлення кола пішло багато часу, насправді весь процес зайняв менше хвилини. Але короткость не означала легкості. Якби Сонце не зміг завершити ментальне відтворення за короткий час, вся структура кола розпалася б і довелося би починати все заново.
- Скажіть, пане Мортон, ви можете зламати коло?
✔ Це коло не називається вишуканим, воно більш унікальний. У ньому використовується новий спосіб з’ єднання рамок. Скажи мені, до якої міри тобі потрібно його зламати? Якщо для повного аналізу, щоб можна було вільно його змінювати, то навіть мені знадобиться кілька днів.
- Мені потрібно лише відкрити двері, запечатані цим колом, і мати можливість знову її закрити.
-Це можливо. Мені потрібно ... дві години.
- Вибачте, пане Мортон. Але у мене є лише кілька хвилин.
А може, й того менше. Коридор за спиною поки був тихий, але він не знав, коли людинасолицый червь зацікавиться цим проходом. Може, наступної хвилини. А може, за наступну секунду.
Солу було лише сподіватися, що прогнози Днівника мага смерті дадуть йому кілька хвилин фор.
✔ За такий короткий час я зможу тільки зламати друк силою. Але коли ти зачиниш двері, друк вже не буде такою міцною, як раніше.
Сол стиснув зуби і знову озирнувся на темний коридор.
Він нічого не чув, але йому здавалося, що до його вуха долинає звук стискаючого і рухомого жиру, який, вторюючи його серцебиття, лопався бульбашками білого диму.
Соул обблизав пересохлі губи і все ж вирішив спуститися в підвал.
- Тоді я покладаюся на вас. У мене мало часу.
Цього разу Мортон не відповів. Чорні сторінки затихли.
Соул поспішно скористався моментом і увійшов в медитацію. Оскільки він був у небезпечній зоні, то не міг повністю зануритись. Тому обмежився частковим відновленням ментальнії та магічної сили.
Головний біль не вщухав, але він до неї звик. Хто вміє плавати, то й тоне. Сола мав величезний талант доментальної сили, але найчастіше вона страждала.
« Коли я повернуся, обов’язково поговорю з Горсою. Навіть якщо він ростить нас як на зарізу, так не можна! Якщо не дасть якої-небудь нагороди, більше на таке не підпишуся."
Намагаючись відволіктися від болю безладними думками, Сол з усіх сил намагався зцілити рани свого духовного тіла.
Нарешті, на сторінках щоденника перед ним з'явилися нові рядки.
◯Готово. Відкрити просто. Тобі потрібно лише з'єднати своєю магічною силою ось ці вузли, і двері відчиняться.
Перед очима Сола з’явився складний білий візерунок.
Дивлячись на нього, він раптом відчув, що цей візерунок йому смутно знайомий.
І в цей момент щоденник, наче прочитавши його думки, несподівано перевернувся і показав Солу свою обкладинку.
Цей білий візерунок був точно як один з символів. на обкладинці щоденника!
"Тут явно прихована таємниця Днівника мага смерті!"
На мить Сол навіть забув про біль, і на його обличчі з'явилася усмішка.
Він ледь не пройшов повз цю таємницю.
Якщо він зможе більше дізнатися про щоденника, то зуміє швидше перетворити його на свій Локатор. А може, і розкриє ще більше його секретів, знайде нові способи застосування.
У цей момент знову з’явилося зловісне, сильне відчуття за спиною. Соул не обертався, а лише вдивився у щоденник.
Він підійшов до люка і, йдучи візуалізацію написаного на чорних сторінках, почав вивільнити магічну силу.
Коли кілька вузлів на магічному колі з'єдналися, двері в підлозі зі скрипом привідкрилися і утворили маленьку щілину.
На обличчі Сола промайнула радість. Він відразу ж присів і підняв важкий Створку.
Він швидко ковзнув у підземелі. Дитина Водоросль висунулася з його шиї і допомогла йому закрити за собою люк.
Здійснувшись вниз, Сол приземлився на м’який дотик сходинка.
Він опустив погляд і побачив, що сходи були зроблені з Дівочих рук. Він принаймні не бачив чоловічих рук, які були б такими ж тонкими, блідими і з таким маленьким суглобом.
"Той, хто зробив з цього драбини точно був якимось психопатом".
Сол завжди цінував практичність. Якщо б не дослідження потреб, він би ніколи не став робити такі страшні речі. Звичайно, якщо цим займалися інші, він не ліз не в свою справу. Тим більше що творець цієї драбини, мабуть, вже давно згнив у могилі.
Він в кілька стрибків спустився по сходах і оглянув підвал.
Можна було з упевненістю сказати, що це і була лабораторія помеття Ральфа.
Ось тільки ця лабораторія... Порівняно з лабораторією самого Сола виглядала досить вбого.
Справа не в малому кількості речей. Стіни були заставлені різноманітними книжками і матеріалами. Але при ближчому розгляді було зрозуміло, що ці матеріали або дуже дешеві, або ж звичайні. А книжки здебільшого були прості фоліанти, записи й рукописні копії.