« У нього є сліпа зона!» — відразу зрозумів Сол і швидко перемістився червою за спину. Тут, як би він не вертів головою, йому не міг його побачити. До того ж, черв'як був повільний і розвернутися йому було не так просто.
Але Сол чудово розумів: якби все було так просто, щоденник не став би попереджати його про смерть в череві хробака.
Після кількох марнотних спроб побачити Сола, потворне обличчя на голові черв'яка раптом втягнулося всередину, зникнувши у грудній груди сальній білої плоті.
Соул негайно кинувся до сходів. Віктор стояв на сходах, обплутаний щупальцями, але не виказує ні краплі паніки. У його очах навіть читалась насмішка.
І справді, зором Сол побачив хвости черв’яка зашевелися. Молоко-біла, лоскотаючий плоть почала швидко танути і переналашовуватися, і людське обличчя, що зникло з голови, прорізалося з хвоста!
Прямо навпроти Сола.
Придивімося ближче, обличчя виглядало так, ніби кілька днів пролежали у воді - все в тріщинах і зморшках. У ніс Солу вдарив жирний, маслянистий запах. Цей дивний аромат викликав у нього, який звик до трупного смраду, приступ нудоти.
Чоловіколицый червь, що запалив Сола в куті сходів знову принюхався, і на його обличчі з'явився обурений вираз.
— Хе-а... хе-а... хе-а...
Хробак засміявся. Незрозумілий орган вібрував, видаючи неймовірно спотворений сміх. Його ніздрі постійно роздувалися, він з упоєм вдихав запах Сола. Черв’яки Сол могли бачити мертвих осіб, які перекатувалися при кожному скороченні м’язів.
Соул хотів атакувати, але він одразу ж застерігав його: « Натрапиш на черв’яків — розлютиш його і відразу з'їждь.
Солу залишалось лише придушити силу, яка вилилася назовні і змусити мозок працювати на межі.
« Знеболювальний, нюх і запах... Спочатку він збирався з'їсти Свана, але раптово переключився на мене. Який запах на мені міг його привернути? "
Соул намагався повільно відступити, але щоденник як і раніше попереджав, що будь-який різкий рух приведе його в череві хробака.
Раптом у його голові дещо промайнуло.
Якби черв’яки приваблювали його, унікальний запах, то Сола не мала б можливості приховати це створіння. Але ймовірність несподіваного заціпеніння сильним черв’яком лише Солом була вкрай мала.
З цією думкою все ставало на свої місця.
Соле була лише одна річ, яка належала цьому замку. А предмети з одного і того ж місця, звичайно, більш імовірності будуть пов'язані між собою.
У голові Сола був план.
Цього разу щоденник не перевернув сторінку.
У очах Сола промайнула радість, але завдяки своїй залізній волі і відточеному роками акторському мистецтві він відразу ж змінив її на вираз жаху та відчаю. Він повільно повернув голову до Віктора на сходах.
Цей як і раніше був туго пов'язаний щупальцями, але очі його залишалися спокійними. У них навіть прослизала легка висмішка.
« У мене є тільки один шанс» — сказав собі Сол.
« Вікторе, — прикрилися губи Сола, а голос був тихий. Але він знав, що Віктор почує його, і чому ти вбив стільки людей? » Навіщо ти мене обманював? Скажи, що тобі потрібно, ми можемо домовитися. Не потрібно вбивати один одного. Ми обидва учні магів, вигідніше смерті, чи не так?
Віктор кліпнув.
Щупальця сповільнилися. Але тіло Віктора все ще було вкрите інеєм, і здавалося, що він як і раніше перебуває під дією чаклунства Солу й не може рухатися.
« О, це не я вбив їх », — потурбувався Віктор. - Жоден з тих, хто тут загинув не на моїй совісті.
- То, домовитись не вийде? — тон Сола став зловісним. - Якщо ти мене не врятуєш, я влаштую тебе з собою у черево цього хробака!
— Ну і що? Віктор несприйнятливі крики губ. — Смерть - це фінал для кожного. Погрози на мене не діють. Замок, гроза, ты... Для мене це честь.
Віктор ледве підняв руку, притиснув її до грудей і злегка вклонився.
- Раз ти так говориш... — Соул раптово збився, але не в сторону Віктора.
Він кинув у нього якийсь предмет.
Маленький фарфоровий флакончик з корком.
Перед тим як стати людиною, черв’як прокинувся. Він ніби прокинувся і, зрозумівши, що його їжа збирається втекти, поспішив відкрив свою велику пащу.
Але Сол не думав про втечу чи опір. Він лише заклинає стріли, що летить у повітрі.
Щелк!
Маленький флакончик, що літав до Віктора, розлетівся над ними в дуже довгий час. Світло-жовтова масляниста рідина хлинула назовні і по іннерції більша частина впала на Віктора.
Віктор широко розкрив очі. Його тіло все ще було зв’язане, і він міг тільки безпорадно дивитися, як його з голови до ніг окотить « священною олією »!
— ХЕ-А!
Велика паща, яка вже нависла над головою Сола, раптом різко змінила ціль, приволечену запахом святої олії. Здавалося б, неповороткий черв'як-гігант в одну мить змінив напрямок. Він, наче підходящий незнайомою силою, стиснувся і потім вистрілив вперед з такою швидкістю, що від нього залишився тільки мастила.