Сол встав і, недбало походжаючи по кімнаті, запитав:
- Що сталося?
- Нічого. Просто дивлюся, чи не зник мій бідний братик.
Соул, зберігаючи колишній тон і вигляд, вийшов із кімнати й помахав Віктору, який стояв неподалік.
- Давай швидше. Чим раніше знайдемо скарб, тим швидше виберемося з цього проклятого місця.
Соул показав, що не подобається Віктору, але той усміхнувся.
— Не хвилюйся, брате! - Навіть якщо я назавжди застрелю в цій дірі, я допоможу тобі знайти скарб.
Соул, подавши бажання закотити очі, ступив у наступну кімнату.
Він стояв на порозі, як очі осліпив яскраве світло. Кімнату заливало сонце. Вікна були відчинені наскрізь, і легкий вітерок високо вітрів тюльські фіранки.
У далекому кутку, втихомирившись від жаху, три жінки та двоє чоловіків були задоволені.
Коли Сол зайшов, один з них на чистому рефлексі натиснув на спусковий гачок свого арбалета.
Свисток!
Щелк... кришталь!
Не встиг Сол і оком моргнути, як з його тіла блискавок міталося чорне щупальця, відчинило темну пащеку і на літа перехопило болт.
Він вискочив раптово, в три укуси розгриз і проковтнув стрілу, але відразу ж з відразою витягнув її.
Наконечник хоч і деформувався, але на металі все ще виднівся тьмяний зелений відблиск.
"Яд?"
Соул опустив очі, а потім знову вперся у Трійцю.
На їхніх обличчях відображалося чисте розчарування. Двоє чоловіків відразу ж кинулися до вікна, а жінка, що залишилася, і зовсім полізла під ліжко.
Вона що, вирішила, ніби я через свою туйку фігури не зможу полізти за нею?
Соул милим глянув на стирчать з-під ліжка жіночі ноги і підійшов до вікна, щоб подивитися, що стало з двома чоловіками.
Після того як вони вистрибнули, він так і не почув звуку приземлення. Це був другий поверх. Вони, мабуть, були шукачами пригод і не мусили бути для них проблемою.
Сол обернувся рукою о підвіконник і виглянув назовні.
Під вікном розкинувся сад, залитий сліпучим сонячним світлом. Прямо внизу виднівся ідеально підстрижений, сно-зелений газон.
Але на газоні нікого не було.
З його слухом, навіть якщо б вони в польоті зайшли до іншого вікна, він би почув хоч якийсь шум. Але стояла зловісна тиша, ніби двох чоловіків ніколи і не існувало.
« Невже вони також перемістилися у часі та просторі?»
Соул постояль у вікна ще небагато. « Чи все так просто. Якщо б крізь простір можна було проходити з такою легкістю, Господаря Вежі, який володіє телепортацією, не вважався би одним із найсильніших чарівників другого рангу, що вселяє благоговіння."
Він відійшов від вікна і почав уважно оглядати кімнату, намагаючись знайти вади, розгадати таємницю тамтешніх просторових зсувів.
Його погляд впав на ногу, що стирчала з-під ліжка.
Ах так, та дурна жінка.
Сол підвівся, схопив її за тонку кісточку і різко дёрнув на себе.
Але витягнути тільки кісточку. Більше нічого.
Жінка, яка забралася під ліжко, зникла. У руці він залишився з відірваною ступнею, в якій було нерівне рани. Неначе її відгризло якесь чудовисько.
Він нахмурився і брезгливо відкинув все ще кровоточаючу кінцівку.
« З вікна виринеш — зникнеш. Залізеш під ліжко - теж зникнеш. Вони так рішуче кинулися до вікна і під ліжко ... вони боялися мене чи вже зрозуміли закони місцевого переміщення в просторі? "
Соул присів на коточки, заглянув під ліжко, потім перевернув погляд на вікно і врешті вирішив... Виходьте через двері.
За дверима як і раніше був широкий коридор, але тепер, завдяки світлу, що ллється з протилежного балкона, він здавався набагато світлішим. Та жахлива атмосфера дощового дня випарувалася.
Світ ніби розколовся надвоє.
З одного боку — це грізний світ, де хмари згущуються над містом і блищать гром. З іншого боку, ясний світ залитий сонцем і овечим вітром.
« Коли я вперше пересувався між дощовим і ясним світом, все було приблизно так само. Пройшов крізь двері - опинився у ясному світі. Знову пройшов через ті ж двері - залишився у ясному світі і побачив лицаря, який щойно увійшов. Але коли я пройшов через неї втретє, я повернувся у грозовий світ".
Ні звичайним зором, ні духовним сприйняттям Сол не міг знайти тут ніякого підвоє. Мабуть, сила тих правил перевищувала його власну. Прорватися грубою силою буде неймовірно важко.
« Чи може прохід через двері пересуватися між світом? Якби я втретє не повернувся до тієї ж кімнати, а зайшов у іншу, чи зміг би я повернутися в грозовий світ? "
У грозовому світі його чекав таємничий Віктор. Соул не знав ані справжньої сили Віктора, ні його цілей, а тому поки що не хотів спілкуватися з « братом ».
Він вирішив просто піти далі по коридору. Він не зважав на те, що́ шукав.
Доійшовши до кінця коридору, він зупинився перед рушницею.