« Якби у цьому світі була головна мелодія, то це було б сумом — в синих очах юнака виблискували сльози.
На лобі Сола здулися вени. Його стиснуті кулаки тремтіли. Свиток в його руці застрілив, готовий ось-ось підірватися.
— Віктор! Ми прийшли красти, а не на оперу! Якщо не спустишся, я тебе поб'ю.
Віктор все ще виглядав сумним, але послухався Сола і, зістрибнувши з стіни, легко приземлився поруч.
— Соул, хіба так розмовляють з братом?
Соул був розгублений, наче туман. Але коли Віктор побачив, що він знову збирається підняти арфу, гнів відновив його.
- Ще раз заспіваєш — я твою арфу зломаю!
Віктор знущався за губами і міцно притиснув до грудей свою невелику дерев’яну арфу, менш ніж півметра.
Побачивши, що брат знову перебуває у репертуарі, Сол безсилий махав рукою.
- Гаразд, спочатку підемо... — Сол замер. - Ти мене збив, я забув куди ми йшли.
Віктор обнімав арфу і кивнув.
— В сад. Ти казав, що треба подивитися в саду.
— Так, це правда, — відповів Сол. Не зрозуміло, як він міг це забути. - Цей сад дуже схожий на центр магічного кола. Коли підійдемо, будь обережним, не біжи. Якщо щось станеться... не доставляй мені клопоту.
— Я не геній, як ти, але я вже кілька років як на другому ранзі!
- Я що, не вірю в твої сили? Я в твої мізки не вірю! — З досадою сказав Сол.
Віктор завмер. На його обличчі з’явився вираз недовіри.
— Соул, я ще не бачив такого злого брата.
Соул не сперечався з ним. Він махав йому рукою, веля слідувати, і пішов у сторону саду перед будинком.
— Я зараз оглянувся. Центр цього помішання - в цьому саду. Дивно, цей передній сад занадто вже великий.
Віктор слухняно йшов за Солом, але вже не дивився на дорогу.
- Може, господар цього маєтку був романтиком. Я любив гуляти зранку і ввечері серед роси та вдихати аромати.
— Може, йому просто ніде було ставити свої так звані твори мистецтва. Соул, проходячи повз одну зі статуей, постукав по ній. Цільна. Ніяких магічних коливань.
— Дивно, навіщо пану стільки людських скульптур? — Сол пройшов повз іншу статуетку і, піднявши голову, подивився на фігуру в повний зріст.
Віктор під статуєю: « Це мистецтво, братишка. - Подивися на переляканий вираз її обличчя. Як жива. Справжня робота майстра.
Сол дивився на вираз обличчя статуї. Широко розплющені очі, розтулений рот, спотворений підборіддя.
Він не відчував мистецтва, лише жахливий, до мурашок, страх.
« Будь обережним », — мимовільно знизив голос Сол. — Здається, ці статуї могли бути зроблені з живих людей. Просто минуло багато часу, і магічні коливання розвіялися.
— Правда? — Віктор, наслідуючи Солу, поклав руку на статую. - Я не відчуваю життя. Бедняжка. Так я намагалася втекти, але не могла уникнути долі.
Побачивши Віктора у своєму репертуарі, Сол з гіркотою закочував очі.
- Ніяких пасток, ніяких слідів магії. Ходімо, скарби, мабуть, не тут.
Вони прискорили крок і увійшли в сад.
Сад був великий, але давно занедбаний. Деякі з цих вишуканих, благородних квітів вже засохли, але в кутах клумби цвіло яскраві польові квіти.
— Мабуть, там він знову оглянувся.
Віктор ішов за ним, оглядаючись по боках з безтурботним виглядом, зовсім не напружуючи мозку.
Коли вони добралися до місця, де сидів Солом, то обидва зупинились і подивилися вперед.
Перед ними була зруйнована клумба. У центрі хтось викопав велику яму. Земля була розкинута навколо. Це було найбільш брудне місце в саду.
- Чорт, чи скарб вже хтось викопав? Віктор запитав: « Чи я не переобтяжена? »
Обзирнувшись, Сол не виявив небезпеки. Він повільно підійшов до ями, стискаючи в лівій руці сувій.
Хоча тут все зруйновано, але по формі ями можна було зрозуміти, що в ній колись стояло щось квадратне.
— Тут, здається, був закопаний труну.
Соул застосував закляття світла, освітивши яму.
На перший погляд у ній були лише бур’яни, коріння і каміння. Але, придивившись до землі, Сол помітив маленькі чорні кристали. Вони були схожі на камені, і якби він не був так уважний, то пропустив би їх.
— Це уламки виснаженого магічного кристала, — показав Віктору один з них розміром з кінчик мізинця. Хтось використовував це як маєток для створення магічного кола. Але він був під землею. Якщо ми не перекопаємо всю землю, то не зможемо відновити її первісний вигляд і не дізнаємося його призначення.
Віктор взяв осколок і, легко зтиснувши його великим та вказівним пальцями, перетворив на ще меншу чорну пилюку, яку відразу ж забрав вітер.
— Ця яма не така вже й глибока. Для поховання звичайної людини достатньо, але друк надто дрібний... Я думаю, це коло було для підсилення або тимчасового зберігання.
— Я теж так думаю, — кивнув Сол. - Так що той, хто лежав у цій ямі, мабуть, був бенефіціаром цього кола.