Коли вона зайшла, то побачила на возі пляшку.
- Так ось він, ельфійський шепіт?
- Ти його не бачила? Впевнена, що хочеш його використовувати? — вскинув бров Сол.
— Просто він... Я думала, що Конша більше не вагалася. Вона дістала залізну коробку.
Відчинивши її, вона показала зламану ляльку.
Хоча минуло кілька років, але Сол дізнався ту саму ляльку, яку колись використовував Сід.
Знову побачивши ельфійську ляльку, яка колись так налякала і Коншу, та Байрона, Сол більше не відчував такого страху. Він підійшов, щоб розглянути її.
Ніхто не знає, що Конша робила з нею всі ці два роки, щоб привести її до такого стану.
Подивившись на ляльку Конші, Сол повірив, що вона здатна розшифрувати ельфійський шепіт і швидко переказав їй запобіжних заходів.
- Можеш відкрити пляшку, але не виймай гілку. І рідина не проливай.
Конша кивнула.
Вона без коливань підійшла, обережно, але швидко, відкрила пляшку з віткою, а потім, достав срібний ніж, не вагаючись відрізала собі кінчик мови.
Кончик язика впав.
Прямо на ляльку в її руці.
І ось, коли ця лялька несподівано ожила і розірвала рот.
Всередині була чорна діра, яка йшла вглиб.
Кончик язика впав їй в рот. Ранкою вниз, кінчиком вгору. Він застряг десь в районі горла, раптом шевель впав.
Крапля червоної крові одночасно впала з губ Конші і ляльки.
У цей момент здавалося, що у них один рот.
Соул, який стояв поруч і бачив цю мову, тільки з непроникним обличчям подивився на годинник.
Конша сказала, що їй потрібно кілька десятків секунд. Минуло вже десять років.
Як зауваживши його рух, Конша прискорилася.
Вона, затиснувши голову ляльки двома пальцями, повільно піднесла її до горлянку пляшки.
Під їхніми поглядами лялька доторкнулася до одного з зелених листків.
У той же час Соул швидко зігнув очі, знову подивився на гілку і примружився.
Він увійшов у напівмедативний стан.
Конша розинула рот. Кров нестримно текла з нього.
А лялька в її руці з такою ж силою розинула рот.
З нього співала пісня — неземна, чарівна і сповнена ентузіазму.
У очах Сола на обличчі ляльки з’явилося напівпрозоре обличчя.
Воно було дуже розмитим, можна було лише туманно помітити, що це жіноче обличчя.
Крім того, нічого.
Він повернувся до Конше. На її обличчі не було болю, але вона нахилила голову і прислухалася.
Час минув. Її обличчя ставало дедалі серйознішим. Зрештою, кілька її очних яблук щільно притиснулися до скла і зіниці звужувалися.
Соул вийшов з медитації і знову подивився на годинник.
Пройшло сорок секунд.
До умовленого часу залишалося двадцять, але Конша і не думала зупинятися.
— Конша, — підійшов Сол. — Ще п’ятнадцять секунд.
Вона не відповіла, але лялька в її руці раптом повернула голову. Її намальовані коричневою очі крізь покриту її обличчя білу пелюшку подивилися на Сола.
Соул зустрівся з нею поглядом і відразу відчув, що його рухи сповільнюються.
Те спотворення часу, що він відчував раніше, безсумнівно було викликано ельфійською річчю.
Він, не вагаючись, дістав через пазухи червону свічку і поставив її на візок.
Здається, Ельфи впливали на сприйняття часу людей, але навряд чи вони були мертвими. Навряд чи чиєсь духовне тіло могло бути більш хаотичним, ніж у натовпу трупів з моргу.
Коли Сол дістав схований під возом ліхтар, лялька в руці Конші знову різко повернулася.
Раптом відчуття сповільненої зйомки зникло.
Але він не зупинявся, підніс ліхтар до ґнітової лінії.
— Конша, еще... — Сол глянув на годинник, — десять секунд. Дев'ять, вісім...
Хоч і було ще десять секунд, але Сол вже почав активувати ліхтар.
У той момент, коли з нього вирвалося полум’я, Конша раптом прибрала руку.
Неземна пісня припинилася, і навіть ельфійська лялька закрила рота.
Конша, опустивши голову не дивлячись на Сола, мовчки прибрала ляльку в металеву коробку. Вона тильної стороною долоні недбало витерла кров з обличчя, а потім знову запечатала пляшку з ельфійським шепотом.
Коли вона повернула все на свої місця, прибираючи коробочку за пазуху, кивнула Солу і давала зрозуміти, що закінчила.
Пічковий годинник якраз відрахував хвилину.
Соул з полегшенням зітхнув.
Якщо можна, він би не хотів сваритися з Коншею.
Найсильніший учень другого рангу — це не просто слова.
Соул поклав ліхтар на візок, так, щоб він був під рукою, а потім підійшов і відкрив для Конші одну з стулок металевих дверей.
- Залишилося менше двох хвилин. Краще поквапитися.
Після закінчення ритуалу Конша була дуже пригнічена. Навіть очні яблука в її голові більше не з’являлися. Це була надзвичайно гнітюча атмосфера.
Поки Сол прибирав візок, вона стояла нерухомо.
Тільки коли він відкрив для неї двері, Конша мовчки повернулася.
У цей момент у двері раптом увійшов чоловік.
Соул у перелякі відскочив до своєї тележежі.
А пригнічена до цього Конша раптом підняла голову. Її мозок забурлив, магія шалено заскрутилася, навколо її голови почали формуватися кристали льоду. Вона, не задумуючись, збиралася напасти.