Сонце світило.
Соул, закривши за собою двері, сказав:
— У будь - якому разі, я не стану привидом, який навіки блукає біля підніжжя вежі.
— Неважливо, ростить мене Горса, щоб зробити піддослідним, або щиро вчить, що я можу стати його помічником, я не впущу цього шансу!
- Розраховують так розрахунки, маніпуляція так манипуляція. У цьому світі ніхто нічого не винен!
— У світі магів навіть зупинка - це помилка. Якщо зараз здатися, то краще було б померти ще слугою.
— Правда, щоденник?
Соул покрутив шейками і заодно подивився на тихо висівий на його лівому плечі щоденник.
« Які з цих книжок мені зараз можна читати? »
...
Соул увійшов вглиб бібліотеки і зник. А ввечері спустився з поверхів Господаря.
Ця новина не рознеслася, але декілька людей, які постійно стежили за ним, помітили її.
...
Шістнадцятий поверх східної вежі, кімната наставника Анзе.
Якщо Рам через своє тіло був змушений сидіти в кутку своєї просторої кімнати, то Анзе просто не любив виходити.
У нього було найбільше учнів з п’яти наставників. Майже всі дослідження та експерименти проводили вони, а він просто керував процесом і визначав напрямок.
Сьогодні, почувши, що Сол спустився з вісімнадцятого поверху, він відразу ж наказав покликати голови групи взаємодопомоги Лоа.
- Ти останнім часом стежив за Солом?
Ло Кай, навіть перед наставником, не змінював своєї жартівливої манери.
— Хихи-хі, звичайно. Ви ж наказали мені постійно стежити за ним. Природно, що я приділяю йому більше уваги.
- Щось знайшов?
— Соул, він легко убив учня третього рангу. У Башнші, зараз прокидаються зниклим безвісти, але думаю, скоро його визнають мертвим. Тільки поки незрозуміло, як він це зробив.
— Той учень третього рангу, Анзе на мить задумався, — це ти його послав до нього?
— Да, хи-хи.
Ло Кай, двадцять сім років, вже більше десяти років був на другому ранзі.
Через такий довгий застій вже і забули, що колись він був геніальним учнем.
Біл, Біллі, Лайт та інші затулили всю славу тим, хто прийшов пізніше. А він, здавалося, вже впокорився і щодня займався своєю групою та біг за дорученням наставника Анза.
І був цьому радий.
Але мало хто знав, що Ло Кай - це ключова фігурка в руках Анзе.
Він був рибалкам, а в його руках — пасткою.
— У Фергюсона стався приступ того дня, коли Сол отримав другий склад. Хі-хи, з його запальним і пихатим характером він напевно нападе на Сола. А Сол, хоч і талановитий, але точно не рівня Фергюсону. Крім того, блискавка Фергюсона — його слабке місце.
Ло Кай з гордістю розповідав Анзе про свій план.
— Тепер нам залишається лише знайти труп Фергюсона, і ми зможемо переконатися, що це великий Господар врятував Сола.
— Горса ніколи не втручається в сварки учнів, — схрестивши пальці і сказав Анзе. - Те, що він врятував Сола і Лайта минулого разу можна пояснити вигнанням ворогів. Але якщо він врятує Сола від Фергюсона...
- Це означає, що Сол для нього дуже важливий! — очі Ло Кая засмагнули.
— Верно, — відкинувся на спинку дивана.
— Тепер я можу з ним подружитися. Так ми зможемо відстежувати його переміщення. А коли він залишить Башню, то ми зможемо робити з ним все що захочемо.
Але Анзе раптом підняв руку.
- Не потрібно.
Ло Кай замер.
- З цього моменту ставтеся як завжди.
Ло Кай не дуже зрозумів, але не став відразу ж питати, а, опустивши голову, з посмішкою задумався.
— Хи-хи-хі... х-хі-хи...
Він розсміявся.
- Я зрозумів, що ви маєте на увазі. Поводься як завжди. Я відкличу всіх, хто за ним стежить.
— Ло Кай, ти завжди був розумний, — кивнув Анзе.
Ло Кай розсміявся ще голосніше, його обличчя сяяло від гордості.
— Тоді я не буду вам заважати, — нахилився він низько і повільно відступив.
Коли він вже закривав двері, то почув голос Анзе:
— До твого тридцятилітня залишилося три роки. Поспішаєш?
— Звичайно, ні, наставник. Я не люблю погоджуватися на менше.
Сказавши це, Ло Кай тихо закрив двері.
Анзе, закривши очі, почув, як кроки за дверима віддаляються.
« І я теж» прошепотів він.
...
Сол десять днів просидів у білій кімнаті на вісімнадцятому поверсі.
Він навіть знайшов там ще дві формули синтезу духовного матеріалу.
Один щоденник підказав йому поки не чіпати, і він зосередився на іншій.
Він виявив, що цей духовний матеріал, названий « око мерців душі» також мав слабке місце — він боявся сонячного світла.
Але, на відміну від його « платівки» він не танув у світлі, а лише ослабив і деякі його смертельні можливості припинили працювати.
І в кінці формули було ще кілька ідей про її покращення, але через занадто велику ціну перевірки вони так і не були розроблені.
Соул, дивлячись на цей варіант поліпшення, раптом і для своєї « платівки кістки» придумав дещо нове.
...
Звичайно, більшість часу він присвятив вивченню душі. Після кількох повідомлень про експерименти Сол був змушений визнати, що в цій галузі він ще не починав.
Тож не дивно, що господар постійно говорив, ніби лише досягнув третього рангу і зможе йому допомогти.