Поки Сол застиг, чекав, коли двері зачиняються, зсередини знову висунулися м’які пальці.
Крапля холодного поту відразу виступила на його шкірі, стала більше і скотнула з допомогою інших.
Пальці, повзаючи по підлозі по стінах, стелі, стукали, плескали і щупували...
Вони шукали, чи не залишилося де-небудь ще їжі.
Ці пальці поступово добралися до щиколотки Сола і поповзли вгору по його ногах.
Рухи були такими ж, як і при поглинанні Фергюсона.
Сол вже бачив, як його зв’язують і стискають у вузькій щілині.
Він хотів втекти, але щоденник підказав, що якщо він поворухнеться, то дійсно перетвориться на тісто, яке будуть м'яти.
Тому Сол, навіть не сміючись моргнути з застиглим зі своєю зіркою, стояв на місці.
Він вважав себе таким, як інші його трупи.
Нарешті, пальці-макарони повільно відступили і, з жалем, втягнулися назад у бронзові двері.
Яскраві кольори відразу перестали вагатися, і двері поступово зачинилися.
Сола притиснув очі до щілини. Нарешті бронзові двері почали закриватися.
Коли обидві стулки повністю зімкнулися, Сол впав на підлогу.
— Х-х-Х-x... — Важко дихаючи, Сол провів рукою по мокрому від стелі й повільно встав.
Він обернувся і побачив в коридорі натовп трупів.
Вони всі дивилися в ту сторону, де зник Фергюсон, і на їх зазвичай непроникних обличчях раптом з'явилися жахливі усмішки.
"Як смачно, як смачне..."
Соул зробив два кроки і відразу зупинився, вдарившись п’яткою до дверей.
Він в паніці обернувся і, переконавшись, що двері щільно закрита, без єдиного щілини, з полегшенням зітхнув.
...
Фергюсон, попавши за двері, був приречений.
Можливо, про це треба було доповісти наставнику Казу.
Але перш ніж це зробити, Солу потрібно було вирішити ще одну проблему.
— Вы... — Соул подивився на все ще стоючу натовп. - Коли повернетеся?
Колись на другому складі трупи також привертали червону свічку. Але коли свічка гасла, вони самі поверталися на свої місця.
Але тепер свічка вже потрапила в барвистий світ за бронзовими дверима, і двері зачинилися. Чому ці трупи досі не йдуть?
Соул чекав небагато, дивлячись на цих удаваних мирними жахливі тварюки.
Вони все ще не хотіли повертатися.
Кожен труп був пронумерований і став важливим ресурсом складу. Соул не міг дозволити їм залишатися зовні.
Побачивши, що вони не рухаються, Сол глибоко зітхнув.
Він обережно знову штовхнув бронзові двері. Цього разу відкрився лише права стулка, і всередині була звичайна кімната без кольорових хвиль.
Соул знову подивився на трупи і з деякою благаю запитав:
— Двері відчинені. Тепер ви можете повернутися?
...
Того дня, 4 травня 316 року, зникнення учня третього рангу Фергюсона ще не викликало великого шуму.
Того дня один новий учень другого рангу на ім'я Сол, "кружка і пихтя", кілька годин тягав майже сотню важких, застиглих трупів з коридору першого поверху назад у другий склад.
Він не те щоб не думав використовувати руку мага, але, як і у Фергюсона, магія, з якої вона складалася, при контакті з трупами відразу ж поглиналася. Лише фізичний контакт міг зсунути ці важкі тіла.
Покинувши останній труп, Сол взяв довідник і з непроникним обличчям почав звіряти номери, переконавшись, що все на місці, і силою кинув його на стіл.
Він підтягнув великий ящик з-під столу прямо до трупів, сів на нього і, важко дихаючи, почав оглядати їх.
— Я так і зрозумів, — знервувався Сол, його руки тремтіли. — Окрім кількох трупів офіційних магів, ви всі повтікали поокеть?
Ті трупи, хоч і були відомі своєю поганою славою, але після майже сотні близьких контактів з ними Сол не відчував до них жодного благоговіння.
— Чи хотіли червону свічку? У мене ще кілька є. Навіщо було так важко вибиратися?
Соул був готовий постукати по голові кожного, хто вибіг. Але, згадавши їхню реакцію на зникнення Фергюсона, він сонник.
Тепер він міг лише бурмотіти:
— Вибігли, так вибігли. Чому вони не повернулися? Ви що, спеціально мене розіграли?
Жаль за померлим була марною.
Соул не порушував заборони, і вони не могли йому зашкодити. Але якби він їх порушив, вони б не пощадили його.
Наступного ранку, проїжджаючи з трупами до півночі, Соул пішов до Казу, щоб додати.
Про таємні справи він замовк. Сказав тільки, що ненавмисно відкривши обидві стулки, він побачив, як його учень затягнув всередину і той більше не з’являвся.
Як і очікувалося, наставник Каз не ставив запитання про деталі, а коротко сказав:
- Зрозумів.
...
Через два дні Сол, з двома книжками про злих духів, прийшов до бібліотеки.
З двох книг лише в першій була розповідь про нічну метелика. Інформація була туманною. Крім того, що нічний метелик дуже боїться затуманювати розум і його можна зловити, Сол майже нічого не дізнався.