Хоча їхні обличчя були непроникні, а очі — закриті, але Сол відчував розчарування.
Раніше, хоч Сол і був упевнений, що у них є якийсь свідомість, але він ніколи не бачив, щоб вони рухалися.
Не думав, що червона свічка їх так видасть.
Соул подивився на свічку у своїй руці. "Невже я створив щось неймовірне?"
- Що це?
Жіночий голос пролунав прямо над його головою.
Він підняв голову і побачив, як з стелі повільно стікає чорна тінь, яка з в'язкою краплі поступово прийняла жіночу форму.
Зрештою чорна тінь повністю відділилася від стелі і, впавши на підлогу, мало не злилася.
— Пані Юла?
- Не зви мене Юлою, називай Вині! — Неспокійно сказала чорна тінь, але відразу ж почала принюхуватися. - Куди поділися цей запах?
Запах?
Соул опустив голову і подивився на червону свічку. Він не відчував ніякого запаху.
Чорна тінь відразу помітила, куди він дивиться, і прослідкувала за його поглядом, побачила червону свічку.
— Це... Ти зробив?
Тінь Віні наблизилася, присіла, поклала руки на стіл і подивилася на свічку на одному з них рівні.
— Мені здається, що її запах заспокоює, — тінь зробила рух ніби закидає голову. - Можеш запалити ще раз?
— Заспокоїв?
Дивно, Сол не додавав туди нічого заспокійливого. Навіть якщо в оригінальній білій свічці і був сік квітки-спутника, стабілізуючий дух, то Сол його розбавив у кілька разів. За ідеєю, ефект повинен був бути слабшим.
Але Віні ніяк не відповідала на інших, які вже горіли.
— Якщо я запалю свічку, ці хлопці накинуться, — сказав Сол.
— Нічого, — безтурботно відповіла тінь. — Вони просто підійшли, бо їм теж подобається. Поки ти не порушуєш заборони, вони тебе не зворушують. Швидше, швидше ...
Коли Сол почув твердження Віні, то взяв запальничку і знову підпалив червону свічку.
Загорівся слабкий білий вогник.
На складі запанувала тиша.
І живі, і мертві дивилися на полумя.
Соул не відчував запаху і спокою. Він озирнувся і помітив, що натовп трупів більше не наближається, але всі вони поверталися до червоної свічки, і на їх обличчях було менше похмурості і більше якогось упівання.
"Головне, щоб вони не дізналися, що сировина - це частина моєї крові" -- подумав Сол із занепокоєнням, притиснувши руку до рани під рукавом. « На мої рани вони не реагують, але на свічку — так. Ймовірно, якась магічна реакція викликала якісні зміни».
« Але чому моя кров викликає такий ефект? Моє ліве око зажив сам, чи не пов'язано це з змінами в моєму тілі? "
Соул згадав, що єдина зміна, яка відбулася в його тілі, сталася після перемоги над злим духом Мортоном, коли він у несвідомому стані повністю розплавився.
Про це пізніше розповів старший брат Байрон. Сам Соул нічого не пам'ятав.
Коли Байрон оглядав його, він не знайшов причини ні розплавлення, ані відновлення. У той час за ними, можливо, ще була гонитва, і це питання довелося відкласти.
Повернувшись у Башню, Сол теж не помітив жодних аномалій. Але цей випадок, здається, все - таки залишив серйозні наслідки. Тільки поки що незрозуміло, добрі чи погані і немає інших недоліків.
...
Поки Сол турбувався змінами у своєму тілі, Віні зачарована червоною свічкою, вже сіла на підлогу, поклавши руки на стіл і голову.
Здавалося, вона ось-ось заснуть.
— Чому ти можеш робити такі свічки, а Горса лише смердючі білі? Я ж кажу, він нічого не розуміє в душах.
Коли Сол почув, як Він докоряв Господареві, то лише потирати ніс міг вигляд, що нічого не чує.
Але Вікі продовжувала, і навіть почала розповідати про життя Горси.
— Коли Горса тільки заснував Башню, на Західному континенті було дуже неспокійно. Люди з Нічкових земель заснували Академію Байдун і, ігноруючи західний договір, постійно нападали на герцогство Кема, намагаючись розширити свої володіння...
Щоб не втратити землі і бути знищеним, тодішній король Кема розіслав гонців, щоб дізнатися про нові магічні сили на Західному континенті та знайти надійного союзника.
Хто б міг подумати, що, ледь він це зробив, як Господар нової Вежі, Горса, сам прийшов до нього і запропонував угоду.
У той час на Західному континенті з’явилося багато нових сил. Горса прийшов один, але відхопив собі величезний шматок землі.
Кажуть, що його сім’я на іншому континенті була дуже сильною і тому інші сили не зволікали проти нього.
— Тоді люди з Кема, мабуть, повірили йому, — сказала Віні дещо образа. — А Горса, мабуть, було вигнано зі своєї родини. За стільки років до нього так ніхто і не приїхав. Він злякався і уклав угоду з Кейою.
— То тоді Господар одружився з паном Юле?
- Ні, не тоді.
Знижене до герцогства Кема, щоб укласти угоду з нібито могутнім Горсом, навіть пішло на приниження.
Окрім щорічних виставок, вони хотіли зробити висновок і про найпоширеніший з усіх аристократів шлюб.