Сол зупинився за п’ять метрів від нього.
З цієї відстані він навіть не міг зрозуміти, чоловік це чи жінка.
— Давно не виделись, Сол.
Людина висунув з-під плаща тонку білу руку і повільно зняв капюшон.
— Давно не бачились, старша сестра Конша усміхнулася Сол.
— Я знала, що тобі буде важко перейти на другий ранг. Але я не думала, що ти зможеш забрати роботу у Кужина.
— Я не відбирав, навіть перейшовши на другий ранг, Сол все ще трохи тремтів перед Коншею.
Особливо коли її очі один за одним, випливали на поверхню. Його тиск був таким же сильним, як і колись.
Але що він ніяк не міг зрозуміти, так це те, чому така сильна Конша все ще не перейшла на третій ранг.
- Іноді, щоб щось відібрати, не обов'язково діяти самому. Ви можете легко замінити іншого — губи, усмішка і мілина на мить.
Здавалося, що Конша була цим рада.
— Але й отримати схвалення - не так просто, — підійшов Сол. — Старша сестра Коншо, ви спеціально чекали мене тут? Щось сталося?
Конша обернулася і подивилася в темну клубь коридору.
— Я хочу продовжити нашу угоду.
« На складі немає голів, які можна винести », — поспішив Сол.
— Я знаю. І мені вони більше не потрібні, — у голосі Конші чула гіркоту.
Можливо, через зміну стану вона більше не дивилася на Сола звисока.
- Тоді що вам потрібно?
Конша замовкла. Соул перейшов відразу до справи, але вона ще не зважилася.
Соул не квапив її, він спокійно чекав.
Чим довше вона вагається, тим важливішими можуть бути її потреби.
Але Сол, навпаки, не відчував такого сильного тиску.
У цій справі, в кінцевому підсумку, головним був він.
Тому ні перед учнем третього рангу Фергюсон, ані перед Конша Сол не панікував.
- Мені потрібно... — Конша, не домовившись, раптом підняла голову. — Кто? Виходь!
Соул здригнувся і повернув голову.
Але він все одно залишив половину своєї уваги на Конші. Адже цей крик був дуже схожий на якийсь відволікаючий маневр.
Але коридор за його спиною був порожній. Навіть до найближчого моргу було майже сто метрів.
І, хоч коридор і був зігнутий, але в ньому не було жодних укриття.
« Хтось з учнів, що володіють невидимою здатністю? » — подумав він, побачивши Конша просто стоїть у коридорі.
Невидимість - це заклинання другого рангу. Якщо тут дійсно є хтось третій, то його сила повинна бути як мінімум на рівні третього рангу.
Конша, здається теж про це подумала. Її очних яблук щільно притискали до скляного черепа.
Вони дивилися в різні боки, накладаючи один на одного.
Соул помітив, що око в її голові стало більше, і деякі з них виглядали не як людські.
Раптом зіниці одного з її очей різко розширилися, майже заповнивши весь білок.
— Я тебе бачу, — сказав він. — Всі її очні яблука відразу ж повернулися в одному напрямку і витріщилися туди.
Але в тому напрямку як і раніше нічого не було.
— Солу, заходь, — сказала Конша і поступово пішла в темряву коридору.
Її слова не сумнівалися Солу. Він обернувся і примружився, дивлячись в те місце, куди вона дивилася.
На жаль, той, хто ховався, не був духом і його напівпотягнення було марно.
Він повернувся боком і теж, крок за кроком, увійшов в темряву.
...
Коли Сол і Конша увійшли вглиб другого поверху, на краю темряви з’явилася нога. А господар, все ще невидимий, залишився зовні.
— Черт! — Він тихо почувся у коридорі.
Зрештою нога відступила і зникла.
...
А Сол і Конша вже стояли перед синьою-черньою металевими дверима на першому поверсі.
Двері були старовинною і важкою, але виписаного на ній магічне коло викликало дивне відчуття дежавію.
Підійшовши до дверей, Конша стиснула губи. Її обличчя стало серйозним, вона, здається, нервувала.
Сола мав ключ, і він не відчував ніякого тиску.
— Старша сестра Конша, — сказав Сол, стоячи біля дверей, - скоро три.
Конша підняла голову. Кілька її очних яблук, висихнувши з опалою втупилися на двері. Водночас вона швидко сказала:
- Мені потрібен ельфійський шепіт з номером сто сімнадцять.
Обличчя Сола тут же помаранчело.
— Старша сестра Конш, всі пронумеровані речі заборонені. Навіть я не можу їх використовувати, не кажучи вже про виносити.
« Я знаю, — сказав він. — Один з її очей дивиться на Сола. — Я сама войду и возьму. Так тобі не доведеться чіпати заборонене і виносити що-небудь.
- Тоді, будь ласка. Я зроблю вигляд, що запізнився на роботу, — Сол не вірив у це просто. Він відійшов від дверей і навіть, обманюючи себе, закрив очі.
- Я не можу увійти... але ти можеш мене провести.
— Провести вас? — Соул знав, що він дійсно може це зробити.
Як і Куджін колись провів його. І якщо той, кого він проведе, захоче йому зашкодити, Сол міг, використовуючи ключ, відразу його вигнати.
Але була й одна небезпека. Якщо той буде занадто швидко і, перш ніж Сол встигне зреагувати, схопить що-небудь, то це може завдати шкоди другому складу.