Вона швидко опустила голову, подивилася на свою ліву руку, і її обличчя відразу змінилося. Вона в паніці відступила, обкинувши стілець.
Анжела підняла паличку, міцно зтиснувши обидві руки. Кончик її тремтів.
- Соул, здається, з тобою щось не так. Ти зараз у своєму розумі? Я зараз же повідомлю Ка... а!
Не встигла Анжела договорити, як Сол кинувся на неї.
Вона більше не вагалася. Вона відразу активувала паличку і випустила з неї чорне світло, яке в повітрі перекинув восьмикутний спрут.
Але Сол і не думав ухилитися. Він помахнув рукою, і з неї вилетів напівпрозорий черв’як, який відразу ж врізався у чорного восьминога.
Хоч черв'як і був примарним, але він відкинув восьминога в сторону.
На чорному восьминігові в повітрі з’явилися дірки, наче ніжний лист.
Анжела побачила, що її заклинання так легко зламали, і зрозуміла, ніби Сол щойно застосував закляття першої ранги. Але як можна було так швидко його активувати?
Вона широко розплющила очі. Вона знала, що її магічний артефакт не рання заклинання першого рангу, а її власне закляття першої ранги було допоміжним, і інших сильних засобів у неї не було.
Анжела поспішно розвернулась, щоб схопити кришталевий шар поруч з собою.
Однак, ледь вона зробила крок, як її ліву ногу схопила прозора рука, яка з силою б'ючи назад, кинула її на підлогу.
"Рука мага? Послідовне застосування заклинань! Він не повинен заспокоювати своє тіло?» Не зважаючи на біль, Анжела перекотилася.
Перед її лобом матеріалізувалася гостра стріла і відразу вистрелила.
У цей момент Сол вже був над нею.
Анджела зраділа, коли побачила, що Сол не може повернутися. Він використовував своє закляття першого рангу, і тепер у неї був шанс на перемогу.
Але наступної секунди через шиї Сола висунули чорне, як пітон, щупальця і схопили стрілу.
Сол впав на Анжелу, притиснувши її до підлоги. Його рука без жалю лягає їй на обличчя, а інша з силою встромила її у око.
— У-у-ву... - Чорний кінчик стріли швидко збільшувався перед її очима. Анжела жахнулася, коли широко розплющила очі. Вона не могла кричати, лише мичала.
Але в останній момент стріла, у міліметрі від її зіниці, зупинилася.
Соул кинув стрілу.
Від того, що він занадто сильно її стиснув, вона розлетілася на кілька частин, які зі дзвіном впали на підлогу.
Соул повільно встав. Він забрав руку з обличчя Анжели, залишивши на її білій щоці страшний слід від кісток.
Його погляд ковзнув по її лівій руці. Тільки що вона була зовсім чорною, але, коли він її відпустив, швидко повернулася в нормальний стан.
Якби Сол не наглядав за її рукою, він би і не помітив цього.
— Анджела.
— Да? — Анжела, тремтячи, піднялася і не сміялася оповідати.
— Не знаю, чому, але я раптом так зголоднів. У тебе є що-небудь поїсти?
— Я... У мене...
— Ну, тоді добре, — повернувся до свого столу Сол і забрав свої дві книжки, ніби його прагнення вбивства була лише мрією.
Перед тим як закрити двері, він обернувся і подивився на Анжелу. Та помітно зітхнула.
Двері з гуркотом зачинилися.
...
Анжела поспішно сіла. Її обличчя було спотворене горем і гнівом. Вона, знайшовши короткий ніж, підняла його і вже збиралася встромити собі у ліву руку.
Але її ліва рука відразу ж почорніла, збільшилася і звиваючись прийняла форму того чорного щупальця, ухилившись від його атаки, та швидко обвила праву.
Щупальці з силою стисувалися. М’язи і кістки на правиці Анжели закрипеліли.
Вона більше не могла тримати ніж, і її пальці, вивернувшись, розтиснулися. Ніж з дзвіном впав на підлогу.
Її відчайдушна протидія була легко придушена. Анжела впала на коліна.
Через деякий час вона, плачучи, розсміялася.
- Ти посмів його зворушений! Думаєш, він - звичайний учень? Мені не потрібно тебе вбивати, знайдеться той, хто з тобою розбереться. Ха-ха-Ха-хо...
Ліва рука відпустила праву руку і знову стала нормальною.
Анжела відкинулася назад, дивлячись у стелю.
— Твого козла відпущення вже зловили. Якщо він з’явиться знову, то вже не попадуться.
У цей момент двері лабораторії знову відчинилися, і в щілину просунулося пів-лилиця Сола.
Коли Анджела побачила його, то жахнулася. Але відразу ж, зрозумівши, що щось не так, схопила з підлоги обломок своєї палички і кинула у двері.
— Убирайся! Ще раз подивися, я тобі обличчя зірву!
Пол-лица Сола, наче акварель, розмилося, і, втративши колір, перетворилася на білу маску, яка з досадою скрилась за дверима.
...
Соул, притискуючи до себе дві книжки, швидко йшов у східну вежу.
Прочитавши історію про метелика, він відчув такий же сильний голод, як і уві сні.
Спочатку він подумав, що ця книжка розбудила в ньому спогади про кошмар.
Але відразу зрозумів, що щось не так.
Якби ця книга мала таку силу, то її не тримали б на чотирнадцятій полиці, а заховали в самій глибині бібліотеки.