- Якщо матеріал не буде поповнюватись...
Не встиг Фергюсон договорити, як Кужин підскочив і схопив його за комір.
- Ти мені тоді не казав, що так буде!
— А якби ти сказав, то передумав би? — Невтомно відповів Фергюсон.
Куджін кілька разів глибоко зітхнув, щоб заспокоїтись.
- Принаймні, у мене був би вибір.
— У невдахи, який до 30 років не може підвищити рангу, якого ще вибору?
Зрачки Кужина задрижали, він нахмурився, його пальці все сильніше стискали комір Фергюсон.
У кімнаті Сол і Ферґюсон дивилися на Кужина, чекаючи його рішень.
Кужин нарешті відпустив його. У його голосі чулася слабкість.
- Ми повинні повернути собі склад!
Фергюсон зітхнув з полегшенням.
- Як ти збираєшся діяти? Якщо боїшся неприємностей, можеш його виманити, а я вб'ю. Тоді ти зможеш уникнути підозр.
Але Куджін лише почав зневажливо дивитися на нього.
- Ти тільки вмієш, що вбивати?
Фергюсон з подивом нахмурився.
— Ми цілком можемо і Сола втягнути у це.
« Але він не хоче красти матеріал, — сказав Фергюсон. — Він просто не знає, як це зробити ».
— Я знаю другий склад. Хоч там є матеріали, які можна брати, але їх або мало, або вони марні чи з сильними побічними ефектами. Знайти там щось варте набагато важче, ніж здається. Я стільки років на складі, і я знайшов лише кілька потрібних нам матеріалів.
- Ти хочеш сказати...
- Ми можемо запропонувати йому парні бали або ще щось, що його зацікавить, щоб він для нас крав, — кутки губ Кужина скривилися.
— Але це занадто дорого. У тебе багато парних балів?
- Хто сказав, що ми будемо постійно йому платити? Як тільки він один раз порушує правила, він буде у нас на гачку. Тоді ми зможемо змусити його робити більше.
Але Фергюсон не вірив у успіх цього плану.
- Через один крадіжку він навряд чи буде так боятися.
— Ризик залежить від ціни та вигоди. Якщо вигід достатньо велика, то й боягуз наважиться вбити. Якщо ціна достатньо мала, він не буде обережним.
Не чекаючи, поки збентежений Фергюсон щось скаже, Куджін сам пояснив:
- Вперше я покажу йому щось, що його неодмінно зацікавить, в обмін на те, щоб він вкрав щось на перший погляд незначне, але дуже важливе.
- Що? — одночасно запитали Сол і Фергюсон.
— Свечі, — відчекав Куджін.
...
Сол повернувся до своєї кімнати.
Щоденник нагадав йому: « Малого не було, старий будинок ось-ось загориться».
Він, не дослухавши план Кужина, поспішно спустився, увійшов у ванну і, пройшовши шість кроків за годинниковою стрілкою, повернувся в своє тіло.
— Ха-а... — Сол позіхнув і швидко натягав одяг, пробурмотів: « Свічі...
Картинка перед очима закрутилася. Він ледве вийшов з ванної і впав на коліна.
Веки були важкими, як свинець, руки — м’якими, наче лапа.
Він впав на підлогу. Останнього разу, коли він знепритомнів, то думав: « Ця душа відокремилась... Невже це попередження від пані Юли? "
Сол біг по коридору.
Він щойно створив новий « квітковий колір з мерця» і в той момент, коли він встановив його у коридорі, до нього миттєво повернулася ясність свідомості.
Але цього разу сон не закінчився.
Хтось нарешті виявив його жорстокість і тепер переслідував по п'ятах!
Тепер цей жахливий мисливець вже підняв свою луку і був готовий спустити тетів.
Сола загнали на пандус, але і там хтось з'явився.
Перешкода мала лише половину обличчя, і Сол мало не впав від страху.
Це була давно не визнана їм Конша!
— Попався, — піднялися її губи.
Сол обернувся. Переслідуваний його чоловік з похмурим обличчям тримав в руках серебристо-голу довгий цибулю.
Переслідування було учнем третього рангу.
У порівнянні з ним Конша, хоч і виглядала жахливо, вважалася більш бажаною дорогою до спасіння.
Соул почув, як він сам швидко вимовляє закляття. Так швидко, що Сол навіть не міг розібрати руни.
Однак, поки він займався бігом з голови Конші, наполовину заповненої білою жижею, раптом висунулися очні яблука.
Вони притискалися до скляної стінки і з неймовірним захопленням та подивом втупилися на Сола, що наближається.
— А-а-А! Помри! — Соул вже збирався змахнути рукою, але його мозок раптом спорожнів. Він зовсім забув, що робить.
Залишився лише короткий, пронизливий крик...
...
Соул різко відкрив очі. Його ліва щока була притиснута до холодної плитці.
Він не квапився вставати.
Цього разу сон, здається, закінчився смертю вбивці.
Якщо так, то це було навіть добре. Солу більше не доведеться кожного разу, засинаючи, терпіти мерзенне відчуття, ніби він їсть сире людське м’ясо.
Но...
Він як і раніше лежав на підлозі, вперше оглядаючи свою кімнату з такого ракурсу.
Неначе боязкий підгляд, що ховається у найкритичнішій щілині, який спостерігає і уникає зовнішнього світу.
І, перебуваючи в такій позі, Сол, як не дивно, відчув якийсь спокій.
Через деякий час він нарешті встав і подивився на годинник.