« Може, я зможу знайти ближчу відстань. Найближче»
Соул підійшов дуже близько до свого тіла майже впритул, і, повернувшись боком, спробував повернутися всього за два кроки.
Але цього разу тяжіння не було.
« Не виходить. Може, надто близько?»
Використовуючи те, що він зараз знаходиться в відносно безпечній кімнаті, Сол почав трохи експериментувати.
Тільки знаючи особливості свого тіла, можна було уникнути розгубленості в момент справжньої небезпеки.
Соул трохи відступав. З кожним кроком він повертався боком і починав іти за годинниковою стрілкою. Якщо відчував, що щось не так, відразу ж зупинився і відходив ще далі.
Знову відійшовши, Сол опинився на відстані менше ніж 2 метрів від свого тіла.
Цього разу, коли він почав йти, наслідуючи карту Ерозії, він знову відчув зв'язок з тілом.
Один, два, три, чотири, п'ять... На шостий крок він вже мав повернутися.
Але перший крок Сол так і не зробив.
« Ще є час. Може, не варто поспішати?» - подумав Сол. — Це Західна башта, кімната, тут відносно безпечно. Я можу ще знайти максимальну відстань".
Соул, почавши від свого тіла, пішов уздовж невидимого бар'єра, намагаючись знайти максимальний радіус.
Пройшовши кілька кроків, він зрозумів, що коло стало більше.
« Якщо так піде і далі, то може одного дня моє коло торкнеться будь-яких заборонених зон. І тоді, навіть якщо моя душа не дійде так далеко, я можу постраждати від осквернення».
...
Роздумуючи, Сол вийшов зі своєї кімнати і опинився в сусідній.
Тут ніхто не жив. У кімнаті горіла лише одна тьмяна свічка.
Стола, підлогу - все було порожнім. Без присутності людини кімната була схожа на тиху могилу.
Сол пішов далі і, коли коло вже повинен був повернути в коридор, увійшов у наступну кімнату.
Світло було яскравим. Тут хтось жив.
Соул стояв у кутку і дивився.
Кімната була такою ж, як і у нього. Не тільки мало меблів, але й небагато книжок і експериментальних приналежнь. Холодна, як тюремна камера.
По діагоналі від нього стояла велике ліжко. На ній, стиснувшись у комок, сиділа біля стіни дівчина.
Її обличчя було в сльозах, а тіло тремтіло від риданів.
Це ж Анжела!
Соул і не помітив, коли вона перейшла на другий ранг. І зовсім не знав, що вона живе через одну кімнату від нього.
Раптом Анжела підняла голову і тихо прошила:
— Уходи!
Сол завмер. Невже вона його бачить?
Але, не встиг він нічого зробити, як вона продовжувала кричати:
- Забирайся з мого тіла, ти, демон!
Закричавши, вона зарита обличчям в коліна і ридала.
Проте її ліва рука піднялася і легонька погладила її за волосами, ніби хтось стояв поруч і потішав її.
« Вона мене не бачить. Але що це з нею? Роздвоювання особистості чи одержимість?»
Сола не цікавилася її таємницями, і він не збирався їй допомагати.
Очі, руки, душа... У нього і своїх проблем вистачало!
Він пішов далі, вийшов з кімнати і опинився в коридорі.
У коридорі було тихо, ні душі.
Раптово з глибини коридору, з пандус, прийшов сірий привид.
Він рухався дуже швидко, наче біг. Але, наблизившись, Сол побачив, що це дійсно був лише привид, без тіла.
Коли він пронісся повз Сола, Сол побачив його двовимірним.
Сірий привид зупинився, проїхавши повз. Його голова почала хитатися з боку в сторону, ніби він щось шукав.
Побачивши це, Сол поспішив повернутися в кімнату.
Помітивши небагато, він знову вийшов у коридор.
Цього разу там було пусто.
« Хоча більшість людей не бачить мене в стані душі, деякі аномалії можуть мене відчувати. Навіть у Західній вежі треба бути обережним."
...
Хоча він пройшов лише кілька десятків метрів, але по вигину дуги Сол вже приблизно визначив радіус свого нинішнього руху.
Він повернувся в ванну, щоб повернутися у своє тіло, але в останній момент знову зупинився.
« Странно... — Сол потер підборіддя. — Я зараз у стані душі, можу проходити крізь стіни. Але чому я стою на підлозі? "
Соул тупнув ногою і, опустивши її нижче, з подивом побачив, що вона дійсно проходить крізь підлогу.
"Так я не стою на підлозі, а пари в повітрі".
Коли Сол подумав про це, він підняв ногу і ступив вгору.
« Я можу літати?» — не могли очі Сола. — Ні, я можу парити!»
Він піднімався по невидимим ступнях, аж поки його голова не висунулась з підлоги тринадцятого поверху.
« Мені якось ніяково. Мабуть, я ще не освоїв справжню суть переміщення духів».
Голова Сола повернулася, і його тіло теж вилізло з підлоги.
Ця спальня здалася йому знайомою.
« Це ж кімната старшої сестри Конші?»
З того часу як Сол кілька разів приніс їй голови, Конша часто став подавати заявки на виїзди.
Соул не бачив її вже рік, і їх угода природно припинилася.
А зараз у цій кімнаті горіло яскраве світло, а з ванної доносився шум води.
« Конша повернулася? І приймає ванну?»
Фігура Конші була дуже звабливою.
Соул, хоч і був псевдопідлітком, але коли почув звук води, мимовільно почав уявляти собі, що відбувається у ванній.