« Що це? Соул же не може тут чарувати".
Не встиг він нічого зрозуміти, як товста книжка в твердій паліці з неба зі шпилею вдарила його по обличчю і миттєво розбила цю лужу філолетової піни на шматки!
Сміх Білла відразу обірвався.
Соул, кульгава, підбіг, підняв щоденник і, дивлячись на те, що сталося в осколку душі піну, з полегшенням зітхнув.
— Чорт, налякав! — Він поплескав по щоденнику і, крокнувши в центральне коло, сказав: « Я просто так його кинув. Так що, друже щоденник, це ти сам траєкторію підкоректував, так?
Соул обняв щоденник і зітхнув.
- Все-таки ти найнадійніший!
...
Сол встав на центральне коло.
Довкола засяяла тиша.
Як щось підтвердилося, коло почало розпадатися.
І останки душ, і літаючі в повітрі прокляття та стогіни поступово перетворилися на зоряний пил.
Більшість її розпорошилась у темряві, а менша, наче притягнена, увійшла в тіло Сола і поступово відновлювала його тастеризоване духовне тіло.
« Не болить?» — здивувався Сол. — Даже трохи переїв.
У цей момент його тіло почало розсіюватися. Але він не квапився. Він інстинктивно розумів, що повертається до свого тіла.
Врешті-решт, у цьому світі свідомості все було лише віртуальним шляхом, створений мисленням.
Тепер, коли в ньому більше не було потреби, воно поверталося у небуття.
Нарешті, в повітрі залишився тільки щоденник, найбільш особливе створіння у цьому просторі.
Коли тут нікого не залишилося, обкладинка щоденника повільно відкрилася і його сторінки швидко заходили до останньої.
Три чорних привиди раптом спроектувалися з глибини темряви, впали на щоденник і перетворилися в три чорні аркуші з нерівними краями.
— Чому Сол не прокидається? — Лайт, сівши поруч із Солом, з тривогою запитав у Байрона.
Тільки що магічне коло раптово погас, індукційний прилад перестав працювати.
Ніку нічого не залишалося, як зняти з Сола дроти.
Байрон подивився на зайнятого Ніка.
— Останні дані показують, що в тілі Сола залишилася лише одна емоційна сутність, дуже спокійна. Звичайно, що не Мортон вижив, — сказав Нік прибираючи прилад.
Байрон повернувся до Лайти.
— Хм.
Лайт: « У тебе що, відмітив слова на сьогодні вичерпано?»
Лайт зітхнув і потер руки.
— У результаті я так нічого й не допоміг. Як гадаєш, коли Сол прокинеться, він жаліється Господареві? Я що, в ту ж ніч помру?
— Хм... — Байрон, здається, вагався.
— Нет! — Лайт, очевидно, не так зрозумів його і почав пояснювати безсердечному Солу. — Сол! А! А-а-А!
Він раптом почав видавати дивні звуки.
Злякавшись, Байрон і Нік поспішили подивитися, куди він дивиться.
Лайт нарешті вигукнув:
- Соул, він тане!
Справді, руки Сола звисали по боках, невідомо коли почали таяти, як свічки.
І не тільки це. Коли Байрон із тривогою закочував рукав Сола, вони побачили, що його нормальна рука почала деформуватися.
Шкіра обвисла, немов він миттєво постарався на сто років.
І ця стара шкіра поширювалася на його тулуб.
Якщо так піде і далі, то може, на все тіло?
- Як це могло статися? — З серйозною особою запитав Нік.
Байрон, подивившись на індукційний прилад, раптом щось зрозумів.
Але він не встиг сказати, як земля раптом затремтіла і позаду налетів ураганний вітер.
Всі троє обернулися і побачили, що вихр душ, який, здавалося, повинен був протриматись ще кілька днів, невідомо коли, почав розсіятися.
Незліченні білі уламки почали блювати, а швидкість обертання сповільнюється.
Але разом з цим тряслася і тріщина, а стеля посипалася камінням.
- Це мабуть наше магічне коло прискорив розсіювання вихору. Тепер печера опускається, і ми повинні йти геть.
— Але чи Сол, поки ми виберемося, стане скелетом? — Засмучений запитав Лайт.
Почувши це, Байрон раптом поклав руку у свій рот і дістав мішок.
Це був той самий мішок, в який Сол складав свої трофеї.
Байрон злегка струшив його, і мішок відразу ж збільшився до метра.
Байрон, розкривши мішок, кивнув на Сола.
— Хм!
Цього разу Лайт якимось чудом зрозумів його. Він обережно і швидко підняв Сола і, перш ніж шкіра на його руках встигла впасти, сунув його в мішок.
Байрон не почав зав'язувати мішок, а просто перекинув його через плече.
...
Вони втекли з усіх сил.
Тремтіння у тріщині не було на поверхні. Чим вище вони піднімалися, тим слабше були поштовхи.
Зрештою, вони прибули до печери.
— Снаружи повно людей-голов, — нагадав їм Лайт. — Треба бути обережними. Знайти слабке місце і прорватися. Якщо нас оточать - кінець.
- Люди-голови погано бачать. Може, дощиться темряви? — Обережно запропонував Ник.
Ніхто не боявся безлічі людей-голов.
Байрон передав мішок Ніку і обережно виглянув на нього, підійшовши до виходу.
Але відразу ж з здивованим обличчям повернувся.
він похитав головою.
— Нет? — З недовірою запитав Лайт. Він підбіг до місця, де стояв Байрон, і, потроху висовуючись, нарешті повністю вийшов з печери.