Під сильним, безжалісним нападом стіна з привидів нарешті розтанула.
Вони намагалися якомога швидше прорватися, продовжуючи боротися.
Хруст!
Роблячи крок, Сол виявив, що його черевики, здається, приміряли.
Там було ще холодніше.
Він нехотячи озирнувся. Тунель за спиною був як і раніше темним та тихим.
Але Сол відчував наближення невидимого тиску.
Як і сказав Лайт, він йшов.
Перш ніж іней встиг закувати їх черевики, вони нарешті прорвалися крізь стіну з привидів. Білл відразу вибіг, і інші пішли за ним поки « не зомкнулася».
— Через правий тунель можна повернутися до виходу! — З хвилюванням крикнув Сол.
Але, не встиг він договорити, як Білл, який втік попереду, підняв ліву руку.
— Обережно, земний корабель. Ходімо сюди!
І він звернув у лівий вихід. Лайт і Байрон мовчки пішли за ним.
Сол хотів сказати, що зліва - тупик, але не встиг. Вони вже сховалися всередині.
Він добіг до розвитки і на мить завмер.
Позаду холодного холоду. Праворуч - вихід, але можливо засідка. Ліворуч - тупик...
Сол стиснув зуби і також згорнув у лівий тунель.
Може, у них є якийсь план, як заманити злого духу в правий тунель? Якщо людина зможе стягнути з корабля дух, то може і втекти.
Сола мав багато запитань, але коли побачив, як всі мовчки біжать, він вирішив притримати їх у собі.
...
Через кілька хвилин вони добралися до кінця тунелю.
Величезні камені перекрили шлях. Було важко зрозуміти, чи є за ними прохід.
Навіть якщо б вони змогли їх розбити, це зайняло б багато часу.
Соул сповільнився крок і вже хотів запитати, що робити далі, як з подивом побачив Біл, не стримавши швидкості, врізався у каміння.
За ним Лайт і Байрон з бездушним Ніком на спині теж пройшли крізь них.
Соул зупинився в замішанні.
Ця сцена нагадала йому один класичний роман.
"Невже у учнів третього рангу є заклинання проходження через стіни?"
Але в його серці з’явилось погане передчуття.
У тому романі був момент, коли головного героя залишили...
Сол торкнувся стіни. Вона була твердою. Його рука не проходила крізь неї.
Його груди дуже зітхали. Він вже все зрозумів, але, як дурень, відступив на два кроки і знову вдарився об стіну.
БУМ!
Плечо Сола захворів, а на голову покидалася земля.
Він тремтів від гніву, притулившись до стіни.
« Ось ваш спосіб звести злого духу».
Ізо рота Сола йшов пару. Стіни навколо почали покривати вишуканими крижаними візерунками.
Холод проникав під одяг.
"Він іде".
Соул вже знав, що станеться.
Як і очікувалось, вилетів щоденник.
Соул подивився на його зміст. Як і очікувалося, знову смерть.
Він вважав, що треба остерігатися Лайта і Білла, але не сподівався, щоб Байрон зрадить його так легко.
Злий дух рівня офіційного мага. Соул не міг з ним впоратися.
Але він не збирався здаватися. Якби він здався, то вже давно б перетворився на купу кісток.
Соул ще раз подивився на щоденник, його мозок гарячково працював.
Все, що він вивчив за ці роки, промайнуло перед його очима.
« Страх походить з невідомості. Але про злих духів я дещо знаю".
У його голові народилася смілива ідея.
На його руках завелися напівпрозорі духовні черви. Але від холоду їх руху були не такими швидкими, як раніше.
Соул витягнув так і не витиснений сувій духовного броні й подивився у той бік, звідки він прибіг.
У темряві він чітко відчував, як щось наближається. Просто з крижаним холодом, що росте.
Соул пошевелил руками. Кристали на його одязі то замерзали, то тріскалися. На його холодній обличчі з’явилася посмішка.
Міг-міґ-міг...
"Світ" почав неконтрольовано блимати.
Сол підняв голову і побачив в кінці темряви синє-фіолетовий, старий силует.
Його обличчя було перекручене від злоби, кутків губ і очей. У нього була лише верхня частина тіла, і він ширяв в повітрі.
Якщо придивитися, то можна було помітити, що його руки, ніс і навіть волосся не належали одній людині. Як пазл, зібраного з частин різних людей.
І цей силует, хоч і здавався нерухомим, але з кожною спалахом світла, немов телепортуючись, наближався до Солу.
Обличчя старого було вкрите зморшками, шкіра обвисла. Його очі палали ненавистю і жадобою.
У вухах Сола знову роздалися незліченні нерозбірливі крики про допомогу, стони. Як і він, у день битви в Долині простягнутої руки.
— Давай! — Він вигукнув, розбивши свою невпевненість і тривогу. У його голові постійно просувався тільки що вигаданий план. У нього навіть не було часу запитати у щоденника про майбутнє.
Морщина, обличчя в його очах ставало все більше і більше!
І нарешті настала темрява!
...
- Лайт, заблокуй прохід! — Викрикнув Білл, коли всі увійшли в правий тунель.
Лайт обернувся, щоб застосувати закляття, і раптом замер.
Але, відкривши рот, він нічого не сказав, а просто вимовив закляття.
З землі виросли колючки, які заблокували вузький тунель.