Лайт був розчарований, коли не зміг доторкнутися до нього. Він навіть повернувся до Солу і запитав:
- Ти знайшов це в покинутій лабораторії?
— Да.
Забута лабораторія не була таємницею, так що Сол кивнув. Хоч мала дитина Водоросль і сама за ним зв'язалася, а не він її знайшов.
— Але я був там кілька разів, і Болото ніколи не покидали лабораторії. Як ти перетворив його на себе? Можеш продати мені метод? Я дам тобі п'ятдесят, ні, шістдесят зачеплених балів!
Хоч Сол і був падок на балли, але ...
- Мій метод вимагає, щоб Болото до тебе прив'язалися. Старший брат Лайт, коли ви були в лабораторії, воно до вас прив'язувалося?
Слова Сола відразу розвіяли радість на обличчі Лайта.
— Ні, воно мене не любить. Світло в його очах мерзенне. - Він хотів задушити мене.
Біл, який теж зацікавився їхньою розмовою, тимчасово покинув її.
Раптом земля під ногами Сола здулася, тріснула, і звідти вискочило щось м'ясосте, схоже на черв"яка. Розкриваючи круглий рот, воно погналося на Сола.
Соул відразу ж відстрибнув назад, притиснувшись до стіни. Він швидко замохав руками, готуючись застосувати « Удар по неживи», але побачив фіолетовий дим окутал черв'яка, який виліз з землі.
Черв’як, який був розчавлений фіолетовим, відразу впав на землю і помер.
Фіолетовий дим втягнувся назад у рот Білла, обнаживши блідо-фіолірового черв'яка.
— Ти мусиш якомога швидше навчитися чарувати в бою, — посміхнувся Білл. - Ворог не завжди даватиме тобі час на закляття і жести.
Тим часом Лайт підійшов і оглядав загиблу людину.
- Це печерний хробак.
Соул, не зважаючи на слова Біла, також підійшов подивитися.
Він чув про печерних хробаків. Це були істоти, які жили глибоко під землею.
Хоч у їх назві і було слово "черв'я", але за своєю природою вони були ближчими до рослин. Їхні травні органи та шкіра були популярними матеріалами для експериментів.
Але коли Лайт з ентузіазмом викопав усього черв'яка, Сол побачив, що той, який повинен був бути сіро-коричневим, став фіолетовим та корінцем.
— О! Білле, ти повинен припинити свою звичку травити все підряд — Лайт, взявши металевий прут, ткнув у черв’яків. він уже ні на що не придатний.
— Тоді наступного разу тобі треба бути швидше, — крикнув Біл.
Коли Сол почув, що черв’як зіпсутий, то трохи засмутився.
У цей момент він помітив, що Байрон, невідомо коли повернувся у свою нормальну форму, підійшов до Лайти.
Його рот знову витягнувся і присмоктувався до фіолетової-коричневого шкіри хробака.
Буль-булько...
Під звуки, подібні до кипіння води, черв'як в руках Лайта швидко повернув свій сіро-коричневий колір.
— Байрон, я все більше люблю твой ротик! — З захопленням вигукнув Лайт.
Біл був не такий радий. Він, схрестивши руки, іскоса подивився на Байрона.
— Всмоктування слід бути обережним. Деякі з моїх отрут не мають протиотрути навіть у мене.
Байрон тихо хмикнув, чи зрозумів він приховане попередження Білла.
Соул не звертав уваги на їхні сварки. Він, як новачок, зголосився допомогти з трофеями.
Лайт з ентузіазмом допоміг йому повністю витягнути черв’яка.
Цей печерний хробак був завтовшки два метри і завдовжки. Серед дорослих він був ще немовлям. Великі жили ще глибше.
Соул дістав з сумки шовковий мішок, струшив його і той розгорнувся до людського зросту.
Лайт звичайно поклав туди хробака.
Соул затягнув мішок, і той відразу ж зменшився до розміру м'яча.
Це була не просторова магія, а технологія стиснення, заснована на магії.
Сол похлопав по мішечку. Це було добре.
Якщо сьогодні вдасться знайти більше таких, то спуск під землю не буде даремним.
...
Зі змішаними почуттями вони пішли далі.
Здається, вони вийшли на платформу. Пічери йшли майже прямо, не поглиблюючись.
Він озирався по сторонах, сподіваючись знайти ще щось хороше. Але підземелля було досить бідним, і на відміну від ігор, монстри не з'являлися кожні кілька кроків.
У місці, яке вже сотні років досліджували, це було нормально.
Соул глибоко зітхнув і зосередився на реальності.
Але той, хто йшов попереду Байрона, зупинився і мало не врізався у нього.
Виглянувши, він побачив, що Біл і Лайт теж замерли, піднявши руки та напружившись.
Всі були в оборонній стійкі.
Прокинувши голову між ними, Сол нарешті побачив причину їхньої напруженості.
Перед нами уперше розгалужувалась дорога на три тунелі. Кожен міг вмістити двох.
І в цей момент із середнього тунелю виходили сіро-білі, напівпрозорі людські фігури.
Вони йшли один за одним, високо піднімаючи ноги і тихо опускаючи їх на курки, немов боячись когось розбудити.
Їхні тіла під час ходьби злегка гойдалися, а голови кивали.
У них не було рук...
Соул, дивлячись на ці дивно синхронні рухи духів, на їхні голі плечі, тут же згадав про незліченних руках, які він бачив на скелі перед спуском.
Руки ззовні благали про допомогу, а тіла всередині приховано і обережно переходили під землю.