...
Але для багатьох ця ніч була беззмістовною.
На північному околиці Мофана, у вежі біля плантації, пролунав гучний гуркіт.
Солдати, які охороняли плантацію, опустили голови і не сміли дивитися в ту сторону.
У обвітшалій вежі, в кімнаті на самому верху, у магічному колі, стояв абсолютно голий чоловік середніх років, без єдиного волоска на тілі.
Поза колом - труп жінки, яку він щойно викинув.
Дівчина, яку привели вранці з відрубаними кінцівками, лежала в куті. Її очі були широко відкриті, кутики потріскалися від крові. Вона померла, не закривши очей.
Учень першого рангу, що стояв в колі, кричав на нього, його обличчя було жахливо.
Його груди дуже зітхали. Через півгодини він повільно вийшов з кола, підійшов до вішалки, взяв чорний плащ і надів його.
« Руперт », — почувся його голос тихим, але повним крижаного гніву.
Звук, хоч і негремний, дійшов до вуха того, кому був адресований.
Мер Мофаня, весь цей час чекав зовні, глибоко зітхнув і, тремтячи рукою штовхнувши двері по рушниці, що обвила стіну, швидко піднявся на третій поверх.
« Пан Шеллі », — ввійшовши, мер Руперт побачив труп жінки, його обличчя билося, але він швидко поламав свої почуття і вклонився учневі.
« Цього разу підвищення не вдалося, — каже Шеллі. — У голосі Шили все ще лунали обра́зи. — Але я вже майже на другому ранзі. Негайно знайди мені ще одну відповідну дівчину!
— А?. Ще одну? — Руперт ледве проговорив. - Останнім часом ми й так забрали багатьох. Люди в місті вже почали турбуватися. Коли повернеться пан Юка, він не запідозрить?
Шеллі холодно подивився на Руперта, змусивши його проковтнути останні слова.
— Коли я стану другим рангом, мені треба буде турбуватися про його думку?
— Да, да... — По лобі Руперта скочувалась крапля холодного поту.
- До речі, принеси мені два... п'ять плодів „шліфового каменю"
Руперт знову злякався. Хоч його і попередили, але він таки наважився тихо нагадати:
- Але через два дні прийдуть ті варвари. А наступного місяця - пан з Вежі чарівників за плоди... У нас залишилося не так вже й багато.
— Неважливо, — відмахнувся Шеллі. - Післязавтра повернеться Юка. Якщо він дізнається, що ми робимо, то обов’язково завадить. А я вже майже на другому ранзі, я повинен встигнути до післязавтра.
Він махнув рукою, його тон трохи пом'якшився.
— Коли я стану другим рангом, то можу протистояти цим варварам. Ми ж на це і пішли, щоб позбутися їх нескінченних грабежів?
Почувши це, Руперт також став рішучим.
— Добре, я пошлю за плодами.
Мер дав розпорядження і, повернувшись, зітхнув.
— Башта магів бере з нас данину, але не хоче допомогти нам позбутися варварів. Через це нам доводиться таємно з ними торгувати.
Говорячи це, Руперт обережно подивився на Шелі і знову знизив голос.
— Тільки я ніяк не розумію, чому варварам не потрібно м'яса? Навіщо їм плоди « кліфового каменю »?
Шелі згадав про варварів, яких бачив кілька разів. Той був то божевільний, то жадаємо що лякало навіть його учня мага. Можливо, його розум був на межі і він хотів з допомогою плодів стабілізувати свій стан.
- Тобі цього знати не потрібно. Чим простіша людина знає про магів, тим швидше вона помирає.
— Так, так, — хоча його цікавість і не задовольнялась, Руперт більше не насмілювався питати.
У цей момент солдати принесли п’ять плодів. Шеллі наказав їм покласти їх на підлогу і піти. Коли мер Руперт йшов, він почув квапливий наказ Шелі:
— Швидше знайди дівчинку, чиста. Приведи її до завтрашнього ранку!
— Да, да! — Руперт знову вклонився і, закривши двері, побачив, що солдат, який приніс плоди, застиг на сходах, опустивши голову й дивлячись тільки собі під ноги, не сміючись оглядатися.
Солдати, яких сюди приводили були довіреними людьми мера.
— Нічого, тут тільки на вигляд страшно. Звичаїш, — Руперт підійшов і похлопав солдата.
Той видавив з себе потворну посмішку. Він сам брав участь у перебудові башти, коли вилучили між першим і другим поверхами за допомогою дерев’яних сходів.
Вони спускалися сходами. На стінах були намальовані потворні обличчя. Якщо б солдат наважився придивитися, то, можливо, дізнався би в них знайомі риси.
Хоч Руперт і говорив солдату не боятися, але й сам, спускаючись, не смів дивитися на стіни. Йому здавалося, що якщо він буде довго дивитися, то трапиться щось дуже погане.
...
І поки учень мага в Мофані шукав спосіб підвищити свій ранг, щоб позбутися варварів до тих, кого він так боявся, цієї ночі прийшов несподіваний гість.
...
Варвари, які мандрували на кордоні герцогств Кема і Кнас, спали. Вони лежали, притулившись до каменів або прямо на землі. Ніхто не розпалював вогнища, ніхто не стояв на варті. Якщо хтось нападе? Просто встати і битися.
У центрі табору стояли гучно поставлена наметна палатка. Навколо неї були поховані трупи. Всі вони були сильно розрубані навпіл, і половинки одного й того ж тіла були насажені на кіля в протилежних напрямках. Це був їхній особливий ритуал.