- Чому... Ви ж тільки що звинувачували мене в смерті вашого помічника?
На губах Рама з’явилась холодна висмішка.
- Тому що більшість магів цінує важливіші стосунки і почуття.
- Соул, ти пройшов мій тест. І навіть перевершив мої очікування. Це набагато важливіше, ніж помста або просто пом'язування злістю.
Соул подивився на наставника Рама. Той спокійно дивився на нього у відповідь.
Він, мабуть, не брехав. Та й навіщо йому?
- Наставник Рам, можу запитати, що таке "локатор"?
— "Локатор»? — Рам склав на грудях довгі руки, наче обмірковуючи відповідь. — "Локатор" - це знання, доступне лише учням другого рангу. Але з огляду на твою ментальну силу, я мабуть наведу тобі простий приклад.
Він вказав пальцем в інший бік кімнати.
Соул обернувся і побачив, що наставник Рам вказує на єдине вікно у цій « комунаті ».
Сонячне світло як і раніше линув звідти, тихий та теплий.
— Ти щойно бачив сонячне світло і був дуже схвильований. Учні першого рангу дійсно рідко виходять назовні. Так що, поки є можливість, дивися.
Рам простягнув руки до маленького вікна і виголосив закляття. Чорне вікно з бавовною зачинилось, і в кімнаті відразу стало темніше. Після цього вікно почало розширюватися, аж поки не зайняв усю зовнішню стіну.
Соул, дивлячись на це, забув, як дихати.
Чорне вікно, як і поштова коробка, повільно почало нахилятися. Сонячне світло пробивалося крізь щілину, яка поступово заповнила всю кімнату.
Солу здалося, що світло занадто яскраве, але він не смів кліпнути.
« Підійди, поглянь! » — сказав вчитель Рам.
Сол, перебираючи ногами, обережно підійшов до вікна. Зовнішній вигляд поступово відкривався перед ним.
Вдалеку — це лазурне, чисте небо з хмарами, що пливуть по вітру. Сонце стояло високо, і його сяйво не давало довго на нього дивитися.
Під небом простягались чорні вершини. Густі ліси заповнювали ущелини і простягалися до самої долини. У горах виднілися рідкісні села й стежки. А поблизу — це рівну, дику місцевість без ознак людей чи тварин.
Світ був спокійний, наче картина.
« Привіт, новий світ» — привітався з ним Сол.
Раптом тишу порушив пронизливий крик.
Чорна тінь пронеслася над головою і закрилась далеко. Соул підняв голову і побачив величезну пташку, яка прорвалась крізь вітер. На птиці, здається, хтось стояв.
Це видовище повернуло Сола в реальність. Він знову зрозумів, що перед ним не тихі гірські села, а дивовижний світ з магами та вищими силами.
— Красиво, да? А тепер подивіться ближче, — порадив вчитель Рам за його спиною.
Погляд Сола повільно опустився. Темно-зелена дика місцевість поступово змінювалася жовтим-коричневою землею, потім - виженно-жовтою і нарешті — чорною.
Опустивши голову ще нижче, він побачив, що кілька десятків метрів від нього — болото, в якому постійно пузиралась бруд. Час від часу з бульбашок виходили білі кістки і бур’яни, які знову тонули.
На поверхні плавало кілька породжених тіл. Деякі — обличчям вгору, дехто — спиною, інші ногами. Вони повільно покачалися на хвилях бруду.
Раптом з болота безшумно висунулося чорне, вкрите брудом, щупальця, схопила один із трупів і повільно потягнув його вниз. Звичайно, Труп не опирався і повільно занурився у трясовину.
Соул дивився, як зникає щупальці, і йому на мить здалося, що по його шкірі проповзло щось холодне.
Де ж тепер знаходиться Башта магів Горси? І чому під нею - болото, де живуть трупи і монстри?
Учні, які вивчають магію, зрештою завантажуються в цю трясину або злітають вгору?
Краса і спокій зникли. Сумніви і страх заповнили серце Сола.
Ззаду знову почувся голос вчителя Рама.
— Страшно? А тепер подивися собі під ноги.
Сол опустив голову, і його зіниці звузилися.
Він виявив, що, сам того не помітивши, стоїть на самому краю чорного вікна. Більша частина його правої ноги вже висіла в повітрі!
Ще секунда — і він впаде, ставши одним з трупів, що плавають у багнюці.
Соул прокинувся, різко віддер праву ногу і відступаючи, поки не вдарився спиною об стіну, відколовся назад.
Рам побачив його переляк, і він усміхнувся.
Він нахилився, і калюжа його тіла, теплочи на дотик, розтікалася по ногах Солу.
Він простягнув руку і закрив йому очі.
— Краса і страх спотикнули тебе впасти в прірву. А локатор, як чорне вікно, в моменти коли ти втрачаєш себе підтримує твоє ментальне тіло. Але пам'ятай, що цей коник лише відстрочить твій розпад. У результаті ти повинен сам розібратися у своїй свідомості, щоб прийти в себе.
Коли Рам знову опустив руку, кімната вже була такою ж. Вікно в зовнішній стіні знову стало маленьким, метр на метра, чорне скло було відкрито всередину, і промінь світла проникав у кімнату...
Соул був дуже наляканий.
Він боявся не далеких гір і птахів, а близького болота та кісток.