— Добре відноситься? Добре відноситься і не сказав тобі, що на тебе висить дух помсти?
Дух помсти?
Соул різко вкинув голову, і обличчя виражало подив.
- Не дивися на мене. Ти потребуєш до наставника Раму. Він краще за всіх розбирається з духами помсти... якщо у нього ще буде настрій тобі допомогти.
Анзе відкинувся на спинку стільця, прикрив очі і, схрестивши руки на животі, почав швидко барабанити пальцями.
- Не хочеш переходити, як заманеться. Эх... Нарешті екзамен закінчився. Яка морока.
— Э-э... — Нагадав йому Сол. — Наставнику, я ще не показав свої закляття.
- Які ще закляття? Ти вже вбив учня другого рангу, що тобі ще показувати?
— Але, наставник Анзе, ви ще не... — Соул не знав, як описати цю дію. — Не поставили мені оцінки?
Але Анзе не шепоче. З заплющеними очима він сказав:
- Соле, ти знаєш, чому в Башні так часто проводяться іспити?
Соул, звичайно, не знав.
- Стріт Вежі така, що вона витискає з кожного соку. Якщо колись ти побачиш, що тебе цінують, то не будеш радіти. Тебе просто поставили на місце, яке найкраще відповідає твоїм нинішнім здібностям.
Анзе замовк, ніби заснув.
Соул зрозумів, що це знак йти. Але Анзе так і не поставив йому оцінки. Він що, знущається над ним? Чи злиться, що він не хотів переходити до нього?
Сол вклонився сплячому Анзе і, повернувшись, пішов.
Коли він, повний тривоги, відкрив двері, то від несподіваності здригнувся.
У коридорі стояло більше двадцяти чоловік. Навіть Ло Кай був у першому ряді.
Коли він побачив, що сталося Сола, то не здивувався і навіть почав аплодувати.
- А тепер поздоровимо переможця цього іспиту!
Сказавши це, він сам почав плескати. Корі відразу підхопила. Але, крім неї, більше ніхто не аплодував. Учні дивилися на Сола хто з недовірою, хто із байдужістю, а хтось - жахом.
Оплески Лоа і Корі продовжувалися, створюючи в залі незручну атмосферу.
Мало - помалу Анжела почала плескати, а потім — стривожений Дозе, тоді п’ятий, шосту...
У результаті всі захопилися. Атмосфера стала жвавою і дивною.
— Ось так, це--це - Ло Кай і продовжує плескати з задоволенням кивал. Ми всі разом в Башню, повинні допомагати один одному. Хі-хі-хи.
Оплески тривали близько трьох хвилин.
Потім Ло Кай підняв руку, закликаючи всіх до тиші.
- І, в якості нагороди за перше місце ти можеш піти до саду і вибрати собі квітку-спутник для вирощування.
« За перше місце ще й нагорода», — з радістю подумав Сол. Це було куди приємніше оплесків.
Сад? Квітка-спутник?
Коли він був слугою, управитель постійно погрожував, що якщо він буде погано працювати, то його пустять на добриво.
І тепер він побачить квіти, прискорені цим добривом?
Щось не вірилося, що це буде гарне видовище.
У цей момент Ло Кай підійшов ближче, нахилився і з захопленням подивився на Сола.
— А я й не знаю твого імені. Ти, здається, не зостаєшся в групі взаємодопомоги? Хочеш вступити зараз?
але в групі є багато старших, які набагато сильніші за тебе--
Корі, яка стояла за спиною біля Сола, вщипнула його за спину.
— С-с-з... — Роздався тихий свист втягненого повітря.
Соул зрозумів, що Корі застерігає його бути обережним з відповіддю.
Якщо він надто м'який, його можуть прийняти за скромника і примусово втягнути до групи. Якщо буде занадто різкий, може образити Лоя, який запросив його на очах у всіх.
В голові Сола промайнуло три-чотири варіанти відмови. Він відразу вибрав найкращий щоденник під «літком ».
Але не встиг він і рота розкрити, як за спиною у всіх пролунав низький, хрипкий голос:
- Екзамен закінчився, все розійшлися. Що ви тут стовпилися? Нічого робити?
Всі відразу обернулися. Це був наставник Каз.
Хіба у наставників не було справ?
Куточок ока Лоя смикнувся.
Каз, пройшовши повз натовп « білих поганок», звернувся до стоячого в центрі Солу:
— Соул, иди за мною.
— Да, наставник! — Сол голосно відповів, і з винною посмішкою пройшовши повз Ло Кая, поспішив за ним.
Вони йшли один за одним до пандуса десятого поверху. Там Каз згорнув і повів Сола далі нагору.
Вони йшли і пішли, минали п'ятнадцятий поверх і піднялися на шістнадцятий.
У Сола ховалося серце. Шістнадцятий і сімнадцятий поверхи — це ж оселі наставників! Він був лише на 15-й, у лабораторії Каза.
- Учителю, куди ми йдемо? — Сола має надію. Може, наставник Каз дізнався, що він здав іспит краще за всіх і веде його до Розового Пана?
— К одному наставнику. Ти його, напевно, не бачив. Наставник Рам спеціалізується на воді та світлі.
Що?
Серце Сола знову зупинилося.
Кажуть, що вб'єш малого - прийде старий. Він тільки що дізнався ім'я старого, а той вже тут як тут?
— Наставнику, а навіщо ми йдемо до нього? — Слабко запитав Сол.
— А ти як думаєш? — Не обертаючись, відповів Каз.
Сол подивився на його стару спину. Хіба наставник Каз вирішив сам за нього наступити, щоб Рам не мстив? Або це Рожевий Пан смикає за ниточки?