- Але все це за умови, що ту Дженну дійсно послав Сід.
— Я впевнений на 50 відсотків, — сказав Сол. - Але я думаю, цього достатньо. Навіть якщо я помиляюся, для вас це буде лише кілька втрачених вечірів. Через п'ять днів у нас, новачків, перший іспит. Він обов'язково нападе до цього.
Після екзамену Сол, який вже здобув багато заклинань, стане кращим серед новачків і приверне до себе чимало уваги. Нападати на нього буде ще небезпечніше.
— Кілька вечорів? Ти думаєш, мені нічого зайнятися? — фырнула Конша.
- Вибачте, старша сестра, я щось придумаю... — Недобре пробурмотів Сол.
— Післязавтра ввечері.
Сол завмер. Чому?
- Ти вже сказав Сіду, що я твоя заступниця? Післязавтра ввечері... У мене іспит.
Сол насупився.
— Ви хочете сказати, що Сід вибере час, коли вас не буде?
Звісно. Він так довго все планував, що напевно обере найвідпоємніший момент.
Соул нахмурився ще сильніше.
— Ви не могли б попросити свого наставника перенести іспит? — Стихнувши зуби, запитав він.
- Неможливо!
— Но...
— Але перенести на раніше, можна.
Конша посміхнулась. Їй, здається, подобалося бачити його в замішанні.
- Все одно тобі більше не потрібно моє друге зілля. Так що нічого страшного, якщо я здам іспит раніше.
Її очні яблука часто поглянули на обличчя Сола, то на його ліву руку.
"... пощастило, що це було."
Соул з полегшенням відпочив, його плечі розслабилися. Він опустив голову і витер з лоба неіснуючий холодний піт.
...
Через два дні, другий поверх східної вежі, третій морг.
Соул не продовжував експериментувати, а сидів на столі і відволікався від того, що отримана книжка « Гепотези про носія душі». Хоч і сам Рожевий Пан дав йому вивчення, але тепер Сол не міг всидіти на місці. Його ноги тремтіли, а мозок не сприймав букви.
Перегорнувши сторінку, він розумів, що нічого не зрозумів з попередньої сторінки і мусив повертатися.
Стук-тук!
Прийшли!
Соул відчув себе пригніченим.
Останні два дні він не ходив на уроки, приходив і йшов у різний час, щоб привернути увагу до моргу. Очікування було нестерпним, але ось, нарешті, все починається.
Соул відразу заспокоївся. Ноги перестали тремтіти, а в голові прояснилося. Він прибрав книжку і пішов відчиняти двері.
За дверима стояв виснажений Локі. Він, здається, не купався кілька днів. Під очима заливали темні кола, а білки були червоними.
- Що тобі потрібно? — Нетерпіння і здивування чувся у голосі Сола. Але його ліва рука вже була напоготові.
- Це ти вбив Дженну, так? — Локи втупився на Сола, його очі, здавалося, ось-ось пропалить у ньому діру.
— Ні, — сумно відповів Сол. - Хто тобі наговорив дурниць? Не знаєш, що вбивати учнів заборонено?
Очі Локи налилися кров'ю.
- Тоді чому я бачив тут її червоне плаття? Що ти з нею зробив?
Сол завмер. Він згадав, що в той день Дженна була у яскравому червоному плаття. Але ж він разом з нею відправився у великий ящик. Що ж бачив Локі?
— Я ж сказав, що не вбивав її і жодного одягу у мене немає. Хто тобі наговорив дурниць? — З нетерпінням сказав Сол.
Але Локі його вже не слухав.
- Це точно ти, справді ти! Всі ці дні Дженна звинувачувала мене, що я не знайшов її раніше.
Дженна? Виїла його?
Локі що, з глузду з'їхав?
Сол відступив на півшага. Але це рух відразу ж спровокував Локі.
— Не убежишь! Поверни мені Дженну!
Він вихопив з-за спини кинджал і кинувся на Сола. Лізання кинджала світилося зеленим. Він був отруєний!
Соул негайно підняв ліву руку, відбив удар і швидко пробурмотів заклинання, використовуючи « Подавав погляд! »
Але на цей раз Локі, здавалося, зовсім не злякався. Він лише відступив на два кроки і знову почав атакувати. І цього разу його рухи були набагато більш рибалками.
— Ти вбив її, ти убив її.
Він був зовсім не схожий на того боязкикого Локі, що був раніше.
Побачивши, що перше закляття не спрацювало, Сол відскочив назад. За його спиною був стіл. Він схопив з нього довгу палицю і вдарив ножем по льоту. Палка була в два рази довше ніж кинджала, і один удар відкинув його у сторону.
Але Локі не випустив зброю. Він, пом’якшивши удар, описав рукою півкруг у повітрі і знову націлився на Сола.
Це точно не були його сила і техніка. Якби минулого разу він мав хоча б половину цієї майстерності, то не втік би так ганебно.
- Хто ти такий? — Соул гукнув, ухиляючись від його атаки за столом.
На обличчі Локи з’явилася мисливська усмішка, але він не відповів.
Він кинувся на Сола.
У цей момент вилетів щоденник. Але Соул міг тільки, крутячись і краючи очі, читати рядки, які швидко з’являються.
[Календар Растущої Місяця, 314-й рік 23-ий день 5-го місяця.]
Ти відчуваєш, як твої нутрощі плаваються і ти виплюєш їх разом з чорною кров'ю.
Після довгої битви ти здолав його за допомогою "Удару по нежитті" і подумав, що цього разу виживеш.