Волосся на його тілі встали дибки.
Навколо нього і візка стояло багато босих ніг. Всі вони були повернені одна до одної, і всі були різні. Одні належали до дорослих, інші — дітям, а ще три були старшими.
— Х-х... х-х... — Бран перехопив подих.
Ця сцена була жахливою. Але ще гірше було те, що він вже бачив це.
Коли йому було десять років. Варвари напали на його село і вигнали всіх, кого могли зловити. Людей і худобу розрубали навпіл, а насадивши на кілю, виставили на огляд.
Це був зловісний ритуал варварів. Під дією темних сил рани на розрубаних тілах були замащені глиною. Ні краплі крові не впали, лише спотворені розпачем обличчя. Половина дивилася на вогнище, а інша — в темну ніч.
Сестра міцно затискувала рот Брану. Вони лежали в грязюці, покритому товстим шаром глини. Вони не сміли навіть плакати, боячись, що глину змиють, і їх виявлять.
Це був вічний кошмар Брана. Він ніколи не думав, що йому доведеться знову побачити це. Пройшло стільки років. Він думав, що все забув.
Бран, тремтячи, обхопив голову руками, затиснув вуха і запалився через страх побачити, що над цими парами ніг висять розрубані тіла. У правій руці він все ще стискав чорну нитку з намистинкою, сподіваючись, що вона спрацює і прожене цей жахливий спогад.
— Бран.
Несподівано переді мною пролунав знайомий голос.
— Все добре, братику.
Тремтіння в тілі Брана припинилося. Він повільно підняв голову.
— С-сестра...
Селевенська дівчина, яка не була вродливою, просто посміхнулася братові. Дивлячись на його бліде обличчя, вона продовжувала його заспокоювати:
— Все добре, братику, вони пішли.
— К-к...
Зуби Брана застукали, губи посиніли, як у мерця.
— Сестра...
Дівчина здивовано подивилася на нього і, зробивши крок вперед, дала йому скляну руку.
- Брате, чого ти боїшся?
Бран впав на землю. Він хотів відповзти, але його руки і ноги одержали.
Як йому було не боятися? Його сестра не пережила такої різанини.
Ні, його сестра загинула не в тій різанині. Вона загинула від руки свого брата.
...
Брату і сестрі, які сховалися в багнюці, не вдалося обманути лютих варварів. На щастя, перш ніж їх знайшли, з’явився загін магів, що переривав бійню.
Вони прибули на возах. Побачивши їх здалека, варвари в паніці кинулися бігти навіть ритуальною їжею. Але їм не вдалося втекти від помсти.
Один з учнів магів злетів у повітря і кинувся в погоню. Після спалаху блискавки і розката грому Бран побачив, як хвалькі та жорстокі варвари перетворилися на купу обвуглених тіл.
Очі Брана розширилися. Навіть коли бруд потрапив йому в очі, і вони почали невмирущі боліти, він не смів їх закрити. Він терпів біль і дивився, як учень повертається до воза, а потім повільно підходить до них з сестрою.
Вони вибралися з бруду і, впавши на коліна перед магом, подякували йому за порятунок. Але в серці Брана, окрім вдячності, виникла нова і непереборна думка.
Це був поворотний момент у його долі. Якщо він піде з цією людиною, то може і сам стане магом?
Бран вже бачив себе в небі, який легко розправиться з ворогами. Стати магом - ось його справжнє призначення!
Але його мрії були сильно розбиті.
На прохання сестри маг погодився забрати їх, але тільки одного. Другого треба було залишити тут. Причина полягає в тому, що їхній віз був лише для одного.
Бран не міг цього зрозуміти. У них було дві візки. В одній з них було лише двоє магів, а в іншій — навіть більше. І місце було тільки в тій, що вже була забита дітьми. У вагони чарівників не можна було сідати. Це було б святом.
Маг, який метал блискавки повернувся до свого супутника.
- Візьмемо цього хлопчика, виглядає міцним.
Але інший, блідий маг, твердо вказав на сестру Брана.
- Ні, мені потрібна служниця.
— Служниця мало що вміє, — заперечив маг блискавок.
— Ти нічого не розумієш, — ще сказав блідий маг. — Служниця є символом справедливості.
Маг молій похитав головою, але більше не сперечався.
Обличчя Брана стало ще блідіше, ніж у того мага. Його залишать? Він з благанням подивився на сестру.
« Сестро, скажи мені! Скажи мені, щоб вони взяли мене а тебе залишили! Скажи мені! Ти ж так мене любиш, завжди давала мені все найкраще! Скажи, що коли я стану магом, то заберу тебе до себе!»
Але дівчина, яка завжди доглядала свого брата, лише опустила голову і перенесла край одягу.
Сестра вагається?
Бран не міг повірити в це. Він повільно опустився на землю, ніби втратив будь - яку надію.
Коли дівчина побачила, що брат у розпачі, то зрештою прийняла рішення. Вона тремтячим голосом, сповненого любові, проговорила:
— Г-г-господа... Я... Будь ласка... заберіть мого брата...
БУМ!
Вона не встигла договорити. Камінь, кинутий кимось, вдарив її по затилку, і вона впала. Бран з подивом подивився на неї.
Дівчина, лежачи на землі, затискувала рану і з недовірою дивилася на свого брата. Здивування в її очах змінилося гнівом.