Цей прохід був метр завдовжки три метри і близько метра завширшки й висоти. Товсті стіни розділяли дві кімнати. Якби не цей прохід, звукоізоляція була б відмінною.
Соул опустив смуги і, глянувши нагору, побачив, що свічка над проходом знову стала тьмяною. На сьогоднішній день праця була закінчена. Але треба було ще закінчити прибирання.
Він підкотив великий ящик з-під столу до конвеєра і знову взяв тесак, щоб сосни зі стрічки залишки м'яса. Щось кругле зісковзнулося з краю, кілька разів підстрибувало і, докотившись до дверей, зупинилось.
Що це?
Соул з тесаком в руці підійшов до дверей, готовий до атаки. Підійшовши ближче, він побачив, що на підлозі лежить... Очне яблуко?
Шш-ш... — Вона знову вилетіла йому на груди, і Сол відразу ж приготувався до гіршого.
[Календар зростаючої Місяця, рік 314-й 24-ий день 6-го місяця, зрозуміло. Сьогодні чудовий день. Ти уникнув нападу підступного ворога, відправив його туди, де йому і місце, і отримав у нагороду Око Ілюзорного звуку.
Дивно, чому очі можуть говорити? Чи ти вважаєш, що вони говорять?)
Цього разу Сол не повністю зрозумів, що було написано в книзі. Він не зрозумів, як саме він помер. Очі? Ілюзія? Невже його очі луснуть? Або рот зникне, або його зашиють?
Він також помітив, що після дати з’явився опис погоди. Раніше такого не було.
Поки Сол в замішанні стояв на місці, книга повернулася до його лівого плеча.
Але ж він нічого не зробив!
Очі Сола спалахнули.
« Може, це не є передбаченням смерті? А щось на зразок техніки оцінки, опису предмету?»
Сол повернув голову до книги.
- Ей, друже, ти оновився?
Але, як завжди, вона мовчала.
"Ех, спочатку тобі треба зробити опис."
Хоч у нього і з'явилися здогадки, але Сол все одно залишався насторожі. Зжимаючи тесак, він повільно підійшов до очних яблук. Як видно з поведінки книги, це не було передбаченням смерті, але тільки його здогадки і розслаблення були неможливими.
Тільки коли він підійшов до ока, присів, дістав ящик і тильовий стороною засвітив його всередину, а книжка так і не з’явилася, то зрештою заспокоївся.
Соул встав, щільно закрив коробочку і відчув приплив ентузіазму. Хоч він не раз уникав смерті, то нагороди завжди були збережені. А сьогодні він отримав додатковий лут. Шкода тільки, що до того як він помітив аномасію, книга ніяк йому не натякнула.
Може, в майбутньому вона знову відновиться і перетвориться на радар?
Відкинувши фантазії, Сол влаштував похмуру гримасу. Потім він з тесаком у руці відкрив двері моргу.
З того часу як він почав працювати на другому поверсі, то жодного разу не заходив вглиб коридору. Він пішов вперед. Коридор, як і на інших поверхах, був вигинаються, але тут він здавався ширше. Світло на другому поверсі завжди було тьмяніше, ніж в інших місцях і чим далі він йшов, тим темніше ставало. В кінці коридору була суцільна темрява, і що там приховувалося, було не розгледіти.
Через кілька кроків з'явився другий альові двері. Тут, мабуть, був морг, де працював той старший учень.
Він постукав у двері.
Лише через довгий час з-за дверей почувся якийсь звук. Двері причинилися на вузькі щілини. У ній з'явилося обличчя Гейдена. Він загоряв усе всередині себе.
- Старший брат, вибачте за турботу. Мене звати Сол, я зробив місяць тому. Вибачте за невігластво, я не знаю вашого імені.
— Я Гейден, — відповів він. — Він міцно тримався за двері і в будь - який момент хотів її закрити. — Я став учнем першого рангу набагато раніше за тебе. Що тобі потрібно?
- Я хотів запитати, старший брат Гейден, той труп, що був сьогодні... Тобі в ньому нічого дивного не здалося?
Хейден ніяк не міг ходити з ноги на ногу.
— А, той... Так, з'явився трохи дивним. Але я не зрозумів, що саме, і не знайшов нічого цінного, ось і відправив тобі. ти чудово справився.
Соул пильно дивився на нього, поки той не відвів погляд і не пробурмотів:
— Ну, може я й помилився.
« У такому разі, в майбутньому буду частіше звертатися до вас за допомогою, старший брате, — з кривою сказав Сол.
Попрощаючись з Гейденом, він пішов до першого моргу.
Хейден, побачивши, що він пішов, поспішно закрив двері.
Як тільки двері зачинилися, його обличчя спотворилося, і він прошипів:
- І чого ти його боїшся, він же новачок?
Потім його обличчя знову змінилося, і він з тривогою заламав руки.
- Н-не, не треба сваритися, нам ще разом працювати.
Тим часом Сол сховав тесак у тіні коридору. З ножем до Гейдена це одне, а Байрон — зовсім інше.
Він потер обличчя, і похмурий вираз змінився ввічливістю.
Стук-тук.
Така ж ала́ двері повільно відчинилися. З неї вилилося світло, і на порозі з’явилася жінка, зріст усього на півголови вище Сола.
Сол завмер.
— Я шукаю старшого брата Байрона. Вибачте, а ви?.
Жінка прикрила очі, нехтуючи тоном відповіла:
— Байрон добався віку, коли треба залишити Башню. Він пішов збирати речі.
— Покинути Бошню? — Сол відразу забув, навіщо прийшов. — Невже, досягнувши певного віку, ми повинні йти?
— Йому вже двадцять дев’ять років, — кривіла губи дівчини. — Якщо до тридцяти не станеш учнем третього рангу, то шансів більше не буде. Господар, звичайно ж, не буде годувати своїх дарів. Учні, які переступили 30 - річний рубіж, повинні протягом місяця залишити Башню.