Сол вибрав з інструментів пінцет.
Уся м’ясо світилося крихітними іскорками. Але вони були такими тьмяними, що було ясно: цінності вони не представляють, можна і викинути.
Соул, придушуючи нудоту, нахилився і почав обережно коритися в цій масі. На його здивування, частинки світла були не тілом, а дрібним білим порошком.
Він змінив пінцет на тонший і вибрав кілька крупинок. У кривавому місиві вони залишалися білими і не фарбувалися.
Він витратив багато часу, щоб зібрати маленьку кімнату. Спина затекла.
Соул залишив собі небагато, а решта загорнув у пергамент і поклав в маленьку коробочку на столі. Останки трупа він згріб у великий ящик під столом і закрив кришку. Ящик, здавалося, ізолював запахи і в кімнаті стало трохи легше дихати.
Свічка над конвеєром все ще палала яскраво. Отже, робота ще є.
Сол ударив важіль, і конвеєр приніс йому наступного « гостя».
Це була маленька дівчинка, на вигляд років п'яти-шість. Соул відвернувся, йому було не по собі. Звідки така маленька дівчинка в Башні магів? Він не чув, щоб хтось з чарівників тут одружився і заводив дітей.
Але смерть безжалісна, вона нікого не щадить.
Соул глибоко зітхнув, зібрався з думками і почав оглядати тіло.
« Стій, це не дівчинка".
Придивившись, він помітив ще й інші деталі.
« Зуби, кості... не дитячі".
На щастя, знання з "Руководництва по створенні тіл" допомогли йому розібратися.
"Можливо, це якийсь учень, який через якесь заклинання ззовні перетворився на дитину, але внутрішні органи і кістки залишилися дорослими".
Хоч він і розумів, що це несправедливо до померлого, проте йому стало легше на душі. Він швидко розтрощив тіло і відіслав його у велику скриню.
Світло над конвеєром все ще палало.
"Ех, ще робота..."
Третя « гость», очевидно, померла в бою. На його тілі було багато ран від мечів і сокир, а череп був пробитий наскрізь так, що видалась чорна стрічка конвеєра.
Після закінчення, Сол підняв голову. Світло все ще палало.
« Що ж таке? »
Він подивився на годинник. Вже половина сьомого. За півгодини він не встигне ретельно оглянути все тіло. Але на сьогодні він вже здав достатньо матеріалів, так що з останнім « гостем » можна і не ревнувати.
Під гуркіт конвеєра з'явився останній « гость ». Пиша жінка.
Вона, ймовірно, померла від якогось прокляття. Все її тіло було вкрите дрібними тріщинами, з яких не текла кров.
Зайшовши в медитацію, Сол побачив, що з тріщин висовуються незліченні напівпрозорі мови. Вони, немов пташенята, чекали їжі і повертались до нього та замахували своїми м’якими биками.
Соул підніс пінцет, і язики потягнулися до нього, наче чекають на його приготу. У нього по шкірі повтікали мурашки. Хоч би якими були ці мови, він не хотів їх чіпати.
До того ж, це тіло було цілим. Мабуть, його учні з перших двох етапів обробки не чіпали його.
Соул обернувся, щоб взяти щипці міцніше, і його погляд впав на залишені ним білі кристалики. Він взяв один пінцетом і підніс до тріщини на тілі жінки. Цього разу найближчі язички втягнулися всередину, наче бояться кристалів. І коли вони втягнулися, у тріщині з'явилося блищіння.
« Ці кристали... Невже вони відлякують нечистість? "
Соул забрав пінцет, і мови знову висунулися. Він кинув маленький, з рисове насіння, кристалик у тріщину.
Шш-ш!
Роздався тихе шипіння, і з тріщини повалив зелений дим. Сол відскочив і затамував подих. На щастя, дим швидко розвіявся і книжка не забарилась.
Він чекав небагато, повернувся до тіла, розрізав тріщину, в якій вже не було мови, і почав коритися. Маленький кристалик повністю розчинився, схоже, він був одноразовим. Зате на місці мерехтіння Сол знайшов невеликий ескіз.
« Недолік однієї мови кристалом, щоб отримати один нарост. Звичайно, я виберу ... кристали!»
Сол обернувся, відкрив коробку з кристалами і, коли знову закрив її, всередині замість кількох кристалів лежав один-одиненок нарост.
Свічка над конвеєром нарешті потьмяніла. Соул зібрав свої речі і, подивившись на годинник, виявив, що вже половина восьмих. Після восьми у східній вежі не можна затримуватися.
Він схопив книжки і папери та кинувся з моргу.
— Хм?
Перед ним виросла фігура, і вони мало не зіткнулися. Але той, що був попереду, негайно відступив і Соул промахнувся.
— Простите! — Він вибачився і хотів втекти далі, але через кілька кроків зупинився й обернувся. — Ви старший брат з першого морга?
Чоловік, з яким він мало не зіткнувся, прийшов з глибини коридору. Сіте волосся, але обличчя без зморшок. Віки опущені, вид напівсонний.
він не був налаштований на спілкування і, помивши щось у відповідь, хотів пройти повз.
— Хм? — Проходячи повз Сола, сонний учень другого рангу мигцем подивився на малюнок в його руках. — Хм...
Він вказав пальцем на праву руку Сола. Соул опустив очі і побачив тривимірний план затиснутого листка.