Розділ 234

РОЗДІЛ 234

Та між Джорджіо й Іллею була одна незмінна річ.

Вони сварилися… але при цьому розмовляли цілком нормально.

Якщо щось їх і ріднило, то це одна звичка.

Вони повністю ігнорували тих, хто їм нецікавий.

Жодної терплячості.
Жодної ввічливості заради «підтримки стосунків».

Тож саме теперішня поведінка була дивною.

Вони ненавиділи одне одного…
і водночас не могли просто проігнорувати.

Наче два магніти з однаковими полюсами, що вперто впираються лобами.

Уджін на мить дивився на них очима Ленскі.

Губи самі потягнулися вгору.

Ледь не усмішка.

Йому довелося стиснути їх силою.

Інакше розсміявся б.

Навіть подорослішавши, навіть посивівши…
онуки Ленскі лишалися кумедними.

{Припиніть уже. У нас гість.} сказала Селена.

Хоч вона й сказала «ви обоє», але дивилася тільки на батька.

{Гість? Якщо він вечеряє з цим виродком, то вже не гість,} кинув Джорджіо.

Він краще за всіх знав характер Іллі.

Ілля не їв із «гостями».

Якби Селена без дозволу когось привела, він просто встав би й пішов.

Отже…

Чхве Уджін був не стороннім.

Він був ближчим.

{І як тебе тільки доля звела з таким типом?}

Тепер Джорджіо подивився на Уджіна по-новому.

З інтересом.

Спершу думав, що це просто актор, який пройшов кастинг.

Але що більше думав — то дивніше виглядала присутність Іллі.

{Це не злий рок. Це цілком здорові й конструктивні стосунки.}

Уджін усміхнувся.

Легко.

Природно.

Ніби перед ним не страшний магнат, а буркотливий дід.

{Ти взагалі знаєш, хто я?}

{Так. Ви батько міс Консчіа.}

Він спеціально підкреслив прізвище.

Мовляв: «я все розумію».

Джорджіо вже збирався спитати, як цей хлопець може так спокійно посміхатись…
і раптом згадав.

Колись давно хтось уже дивився на нього так само.

І так само посміхався.

{До речі… ти ж знімався з Дастіном? Як він?}

{Ми щойно говорили. Каже, сумує.}

{Сумує? Бо день без тебе не може прожити? Кумедний.}

{Тату!}

Селена миттєво спалахнула.

Останнім часом вони з Дастіном бачилися майже щодня.

Дзвінки. Прогулянки. Кіно.

Не зовсім пара… але й не просто друзі.

І її почуття росли.

Страх майбутнього танув.

А слова батька означали одне.

Він стежив.

Перевіряв.

Контролював.

{Ти злишся через те, що я турбуюся? Будь-який батько так робить.}

{Селена зустрічається з кимось?}

Аманда, яка зазвичай нічого не помічала, раптом підхопила тему.

Любовні плітки вона вловлювала миттєво.

{Так.} твердо відповіла Селена.

І, почувши власні слова, сама здивувалася.

Але…

якщо її стосунки з Дастіном — не «зустрічатися», тоді що взагалі?

{Ти ж сам запропонував ту парі. Чого дивуєшся?}

Шлюб.
Умови.
Це все почав він.

{Про це поговоримо наодинці.}

Йому не хотілося продовжувати при чужих.

Особливо при Іллі.

Бо саме Ілля тримав ключ.

{Ой, ти проти її хлопця?} не вгамовувалась Аманда.

{Він дав мені умову для шлюбу,} спокійно сказала Селена.

І тут Ілля втрутився:

{Якщо дозволяєш, то дозволь нормально. Навіщо умови? Дріб’язковий ти.}

{Я хочу, щоб моя донька була щаслива. Не лізь у сім’ю.}

{А хто визначає, що таке її щастя?}

Джорджіо хмикнув.

{Ти? Людина, яка навіть не одружувалася?}

Ілля змовк.

Випив води.

Джорджіо обернувся до Уджіна:

{Що б ти зробив, якби батьки були проти твого шлюбу?}

{Якщо вони проти — значить мають причину. Я б не одружувався.}

{Ось бачиш.}

{Але мої батьки ніколи не були б проти людини, яку я люблю.}

{Навіть якщо бачать катастрофу наперед?}

Уджін дивився на нього довго.

І раптом побачив.

Самотність.

Холод.

Порожні очі.

Таким Ленскі його не пам’ятав.

{Поки ця «катастрофа» не настала, батьки нічого не можуть зробити, якщо знають, що спочатку їхня дитина буде найщасливішою.
А Дастін зробить усе, щоб майбутнє не зруйнувалося.}

Тиша.

{Ти занадто довіряєш другу.}

{Тоді довіртеся доньці.}

Джорджіо гірко посміхнувся.

Слова гарні.

Але…

{Скажи чесно. Якби ти був мною — дозволив би?}

{Звісно, ні.}

{Суперечиш собі.}

{Я мушу підтримувати Дастіна як друг.
Але як батько… я розумію, що міс Консчіа занадто хороша для нього.}

{Точно. Ти кмітливий.}

Він глянув на Селену з гордістю.

І тут Уджін уперше за вечір побачив у ньому онука Ленскі.

Того самого.

{Але…}

{Але?}

{Якщо ви вже дали умову — тримайте слово. Ви ж не просто так її вигадали.}

Тобто…
відступати пізно.

{Я тоді був занадто сентиментальний…}

І тут Ілля раптом:

{Яка умова?}

Селена з усмішкою:

{Якщо дізнаюсь пароль до того місця — він дозволить шлюб.}

Ілля завмер.

Потім повільно посміхнувся.

{То виходить… усе залежить від мене?}

Обличчя Джорджіо скам’яніло.

{Скажете мені?} тихо спитала Селена.

{Ні.}

Одразу.

Без паузи.

{Я ж казав!} вигукнув Джорджіо.

{Я не збираюсь ховати його назавжди. Але сьогодні не той день. Ти молода. Живи. Зустрічайся.
Якщо колись знайдеш людину, без якої не зможеш жити — тоді приходь.}

І кинув погляд на Джорджіо з Амандою.

{Іноді краще просто зустрічатися. Без шлюбу.}

І Селена, і Джорджіо зітхнули.

Чесно.

Без переваг.

Уджін тим часом прикрив рот рукою.

Ледь стримував сміх.

Історія повторювалась.

Колись батько Джорджіо благав Ленскі не дозволяти шлюб.

Потім Джорджіо благав дідуся підтримати його.

І Ленскі тоді… став на бік улюбленого онука.

Час, здається, просто ходив колом.