РОЗДІЛ 221
Щоб зрозуміти інших людей, передусім потрібні емпатія та інформація.
У цьому сенсі Кан Хє-Мін не могла зрозуміти Пак Ин-Су.
Як вона взагалі могла жити так спокійно й безтурботно?
Ці нікчемні, грубі люди несли всіляку брехню, намагаючись зруйнувати їй життя, а Пак Ин-Су навіть не бачила цього і продовжувала жити, ніби нічого не відбувається.
Якщо вже бути справедливою, сама Кан Хє-Мін теж жила спокійно — до того моменту, як її не вдарили.
Поки вона вважала себе в безпеці, усі застереження оточення пролітали повз вуха. Вона відмахувалась, вважаючи це надмірними тривогами надто чутливих людей.
Але після болю й після того, як вона дізналася правду, Кан Хє-Мін могла лише з роздратуванням і тривогою спостерігати за тим, що відбувається навколо Пак Ин-Су.
Тож вона відмовилась від спроб переконати або зрозуміти Пак Ин-Су й зосередила всі сили на Кім Хє-Рьон.
Справжньою спеціалізацією Кан Хє-Мін було збирати інформацію, аналізувати ситуацію й прораховувати наслідки.
Цю нову здатність вона відкрила в собі після розлучення — і саме вона дала їй перші власні досягнення.
Вона піднімалась, намагаючись повернути собі найдорожче — сина.
Але його вже не було в цьому світі.
По правді кажучи, навіть якби він був живий, Кан Хе-Мін навряд чи змогла б вирвати його з того дому. Вона жила ілюзією неможливого майбутнього, відмовляючись приймати реальність, але тоді принаймні мала надію жити разом із сином.
Тепер надія зникла.
Залишилась лише кипляча помста.
Попри особистий ріст і успіхи, якими вона пишалася, цього було замало, щоб зруйнувати величезну фортецю тієї родини.
Усе, що їй залишалося — повільно видовбувати дірку в товстій стіні та знову й знову кидати яйця, безглуздо виплескуючи лють.
Кан Хє-Мін зрозуміла, що означає прокидатися день за днем, не маючи сили накласти на себе руки, і жити, наче оболонка без життя.
А потім вона зустріла Пак Ин-Су.
І відтоді її життя почало змінюватися — потроху.
Дивлячись на те, як Пак Ин-Су живе щасливо, Кан Хє-Мін відчувала заздрість, але водночас — полегшення.
Їй стало легше від усвідомлення, що вона все ще здатна радіти чужому щастю, а не лише заздрити.
Вона знову й знову присягалася собі:
не стати монстром, воюючи з монстрами.
Її єдиною мрією було потрапити на небеса, де напевно чекає її син. Тому вона ненавиділа саму думку про те, щоб перетворитися на чудовисько і втратити надію вдруге.
Спостерігати здалеку за щасливим життям іншої родини — це було терпимо.
Кім Хє-Рьон вона візьме на себе.
А Пак Ин-Су нехай просто живе щасливо.
Але чим більше інформації Кан Хє-Мін збирала про родину Пак Ин-Су й про Кім Хє-Рьон, тим сильнішими ставали її тривога й неспокій.
Коли вона дізналася, що Кім Хє-Рьон намагалася зробити з Чхе Уджіном кілька років тому, тривога переросла в страх.
Того ж дня змінилися й її кошмари.
Обличчя сина в труні поступово перетворилося на обличчя Чхе Уджіна.
Вона проклинала огидність цих снів, але водночас боялася, що це — віщування.
Вона знову й знову заспокоювала себе:
у неї немає такого дару.
Навіть у ніч перед смертю сина їй снився щасливий сон. Тож вона більше не вірила цим клятим кошмарам — вони лише робили реальність нестерпнішою.
Кошмари стали лише приводом щоранку змушувати себе жити і нагадувати про мету.
Та серце, яке ставало дедалі тривожнішим, вона ігнорувати не могла.
Кан Хє-Мін почала скуповувати акції TM, щоб ударити по Кім Хє-Рьон. Це відкрило їй доступ до новин і чуток індустрії розваг, і вона мимоволі почала щодня чути про Чхе Уджіна.
Зважаючи на те, що він був старшим братом її сина, було природно, що вона прив’язалася до нього, навіть залишаючись майже чужою людиною. І що сильнішими ставали її почуття, то більше кошмари починали нагадувати пророцтва.
Зрештою вона змінила тактику:
від пасивного спостереження за оточенням Кім Хє-Рьон — до активного стеження за нею.
Куди та ходить.
З ким зустрічається.
Про що говорить.
І сьогодні вона нарешті знайшла відповідь на питання, яке давно не давало їй спокою.
— Ось чим вона займалася…
Кім Хє-Рьон обговорювала свої плани лише в обмеженому колі місць.
Garam Hotel і власні будівлі мали хорошу охорону, але були надто людними й показними.
Тому вона обирала віддалені, надійні й тихі місця.
На її біду, більшість із них уже належали Кан Хє-Мін.
Рік тому Кан Хє-Мін купила один ресторан.
Саме той, де сьогодні Кім Хє-Рьон зустрічалася з журналісткою Хван Джун-Хі.
Вона придбала будівлю повністю, але залишила попереднього власника номінальним. Назва власника не змінилася, і Кім Хє-Рьон, втративши пильність, продовжувала користуватися приміщенням.
Так Кан Хє-Мін могла слухати й бачити все, навіть у VIP-кімнатах.
Сьогодні вона, як і завжди, стежила за Кім Хє-Рьон через приховану камеру й слухала розмову наживо.
Але цього разу не витримала — і втрутилася.
Вона знала, що мала бути терплячою й чекати, готуючись до майбутнього.
Та не змогла.
Проте принаймні вона відчула полегшення.
Кім Хє-Рьон була для неї джерелом страху. Навіть просто стоячи поруч, Кан Хє-Мін тремтіла і втрачала силу. Навіть на похороні сина вона могла лише кричати й дивитися з ненавистю.
Якби вона зробила це раніше — вирвала волосся чи дала ляпаса — можливо, її біль став би слабшим.
— Треба було зробити це набагато раніше.
Кім Хє-Рьон — усього лише людина з плоті й крові. Їй боляче, коли її б’ють. Вона кровоточить, коли її ранять.
Кан Хє-Мін не розуміла, чого вона так боялася весь цей час.
Насправді найбільше вона боялася не Кім Хє-Рьон, а Чхе Му-Сока.
Його тінь завжди нависала над нею, роблячи її чудовиськом у темряві.
— Тоді треба спочатку прибрати тінь.
Лише після розлучення Кан Хє-Мін зрозуміла, ким насправді є Чхе Му-Сок.
І що Кім Хє-Рьон — не загроза без нього.
Питання було лише в тому, чи це можливо.
Та тепер з’являлися перші підказки.
Навіть після сьогоднішнього інциденту Чхе Му-Сок мовчав.
Жодного руху.
У нормальних умовах він не пробачив би такого.
Попередження.
А можливо, й удар у відповідь.
Не через любов до Кім Хє-Рьон, а через уражену гордість.
А тепер — нічого.
— Як ти й казав, я винна, що не змогла захистити сина. Я це визнаю. Але це не змиває твоїх гріхів.
Кан Хє-Мін прошепотіла це, дивлячись на стіну, вкриту фотографіями та досьє на Кім Хє-Рьон.
— Я заплачу за свої гріхи. Але ти — теж.
Якщо вона винна в тому, що не змогла захистити сина, то цього разу вона зробить усе правильно.
Один раз — більш ніж достатньо.
Раніше вона думала лише про знищення ворогів.
Про захист когось — ніколи.
І саме з цієї думки в її серці знову з’явилася надія.
Вона не змінить своїх методів.
Але її світогляд змінився.
Годинник, що стояв роками, нарешті рушив.
Кан Хє-Мін тихо усміхнулася, дивлячись на фото Кім Хє-Рьон з якоюсь молодою жінкою.
Роботи попереду багато.
Перший пункт — змусити журналістку замовкнути.
Тепер у неї було більше сили, ніж у Кім Хє-Рьон.