РОЗДІЛ 213
«Хіба це не Пак Мін? І це він ще має сміливість лізти сюди зі своїм рівнем гри.»
«Та він останнім часом непогано підтягнувся. Але Пак Мін узагалі англійською говорить так, щоб пройти цей відбір?»
Попри те, що Пак Мін був старшим і крутився в індустрії довше за них, жоден навіть не спробував звернутися до нього з повагою. До того ж він був відомий тим, що зневажав айдолів, які лізли в акторство, тому симпатії до нього в цих двох не було.
«Не знаю. У перших дорамах у нього вимова кульгала, але це ж легко фікситься репетиторами. Якщо чесно, До-Я, навіть з урахуванням його прогресу… твоя гра все одно краща, ніж у нього.»
До-Я з Village, хоч сьогодні й конкурент, розплився в усмішці від компліменту.
Правда була жорсткіша: раніше в Пак Міна була лише зовнішність. Тепер він краще за собою стежив, виглядав молодше своїх років, але та сама свіжість і «двадцятирічна» енергія йому вже не світили. Досвід зчитувався з першого погляду.
«Якщо чесно, я б краще був з ним в одній трійці. Я його просто рознесу грою. Сьогоднішній відбір буде моїм.»
Попри всіх, хто казав, що це безнадійна мрія, До-Я вже колись пробився в Голлівуд через прослуховування. Роль тоді була майже без реплік, і багато хто думав, що сценарій урізали через його слабку гру. Клеймо «айдол = нуль актор» не зникає легко.
Тому навіть якщо сьогодні він не пройде, До-Я хотів бодай одного:
щоб судді, великі шишки кіноіндустрії, визнали його актором.
І як мінімум кращим за Пак Міна.
«Наступні кандидати, готуйтесь. Номер 257.»
«Тут. 257.»
До-Я підняв руку.
«258. Номер 258?»
Тиша.
Після кількох викликів співробітник просто закреслив номер. Пропусків було чимало, особливо серед іноземців.
«259.»
Пак Мін різко підняв руку.
До-Я ледь не перехрестився від щастя. Обмінялися поглядами.
В очах обох читалося одне: легка здобич.
«260.»
Вони одночасно озирнулися.
І в ту ж секунду їхні обличчя перекосило.
Руку підняв Чхе Уджін.
Молитва До-Я розсипалась, як пісок крізь пальці.
Їх провели до передзалу.
«Номер 257, пан Ян До-Я.»
«Так!»
«Пффф.»
Пак Мін не стримав сміху, почувши його справжнє ім’я.
До-Я прошив його поглядом.
«Номер 260, пан Чхе Уджін.»
«Так.»
Тепер уже Пак Мін дивився на Уджіна так, ніби між ними особиста війна.
Перед ними поставили коробку з отвором.
Л. Дмитрі спеціально написав три нові сцени для цього відбору.
Кожен тягнув номер і отримував відповідний текст.
Десять хвилин на заучування.
Якщо сцени співпадуть, оцінюватимуть за одним матеріалом.
До-Я витягнув 3.
Пак Мін і Уджін обидва витягли 1.
До-Я всміхнувся.
Пак Мін закам’янів.
Уджін просто сів. Без емоцій.
Десять хвилин минули.
Сценарії забрали.
Без ремарок. Лише репліки.
Запам’ятати легко.
Зрозуміти психіку Ллойда за десять хвилин, ні.
Першим пішов До-Я.
Він зіграв перше вбивство Ллойда.
Задиханий, із божевільним блиском у очах, з «червоною фарбою» на пальцях.
Холодний розум + розламана психіка.
Судді мовчки ставили оцінки.
Жодного слова.
Далі Пак Мін.
Він зробив Ллойда жалюгідним, виснаженим, крихким.
Навіть одна суддя розплакалася.
І знову тиша. Тільки оцінки.
«Номер 260. Пан Чхе Уджін. Сцена номер один.»
До-Я і Пак Мін подумали одне й те саме:
Йому пощастило. Останній. Більше часу. Може підглянути за нами.
Вони не знали, що Уджін узагалі не звертав на них уваги.
Він був зайнятий лише одним.
Своїм Ллойдом.
А двоє дивилися на нього, як на вирок, що повільно піднімається на ешафот.