РОЗДІЛ 150
— Уджіне, час.
Щойно Уджін завершив дзвінок із CEO Кім Сокхьоном, до кімнати очікування зайшов Кан Хо-Су й нагадав про час. Непомітно настала мить виходу на пресконференцію. Слідом увійшла Хван Ій-Йон. Вона швидко оглянула одяг і макіяж Уджіна, переконалася, що все бездоганно, і коротко пояснила, що можна і чого не можна робити.
Сьогодні Уджін дотримувався свого звичного стилю. Йому не потрібно було ні надмірно вражати, ні навмисно виглядати скромно. Як завжди, Хван Ій-Йон намагалася створити стриманий, сучасний образ. Єдина різниця полягала в тому, що цього разу Уджін одягнув костюм Zenga, від якого відмовився торік, вважаючи його надто показним.
— Коли зайдеш до зали, йди спокійно й застібай піджак на ходу. Коли дивитимешся журналістам у вічі — не посміхайся. Виглядай трохи злим і серйозним. Зрозумів?
Журналіст без жодної перевірки опублікував відверто брехливу статтю, оминувши будь-які узгодження. Якби Уджін не показав злості, його б сприйняли як легку жертву. Ті журналісти, які сліпо підхопили цю історію, теж були співучасниками. Йому потрібно було чітко показати своє розчарування.
Уджін завжди був відомий своєю ввічливістю та усмішкою. Але зараз його обличчя було кам’яним. Журналісти скоро зрозуміють чому.
Перед тим як відчинити двері до зали, Кан Хо-Су кинув на нього погляд і тихо запитав, чи все буде гаразд. Досі ці журналісти ставилися до нього доброзичливо. Тепер на нього чекали гострі запитання, насмішки й тиск. Хо-Су міг бути поруч, але відповідати доведеться лише Чхе Уджіну.
— Я в порядку.
Після його кивка Кан Хо-Су повільно відчинив двері. Ще не зайшовши, Уджін інстинктивно захотів заплющити очі від спалахів камер, але стримався. Він зосередив погляд, застібнув піджак і зайшов.
Коли з’явився Чхе Уджін, камери миттєво спрямувалися на нього. Залу наповнив шум руху й клацання затворів. Пресконференція транслювалася наживо. Щойно Уджін оголосив, що пояснить ситуацію зі «спонсорськими» чутками, одразу кілька телеканалів запропонували прямий ефір. За згодою Чан Су-Хвана трансляцію дозволили як загальнонаціональним, так і кабельним каналам.
Уджін зайшов із серйозним виразом обличчя. Він не виглядав ані нервовим, ані заляканим. Навпаки — від нього віяло холодною гідністю. В очах читалися розчарування й гнів, і камери зафіксували це в деталях.
Його поява разюче відрізнялася від очікувань журналістів. Вони завмерли на мить, здивовано стежачи за його кроками. Вони зібралися тут, щоб вислухати виправдання. Напередодні вони навіть укладали парі: у чому він прийде, з яким виглядом і які відмовки вигадуватиме, виглядаючи виснаженим. Найпопулярніша версія — що він записував себе під час акторської практики, а TM змонтували запис. Саме це й стверджували фанати, тож ставки довелося скасувати.
Окрім кількох журналістів, які завжди були до нього прихильні, більшість уже вирішила, що Чхе Уджін дебютував за допомогою спонсора. Це не заперечувало його таланту чи цінності як актора, але на тлі «доказів» інший висновок здавався їм смішним.
У цій індустрії спонсори були всюди — просто не всі спіймані. Уджін «попався» через невезіння. Для них у цьому не було нічого дивного. Шоу-бізнес і спонсорство йшли поруч, і ситуація виглядала надто очевидною, щоб сумніватися.
Коли Уджін сів, спалахи знову осліпили його. Та журналісти помітили: він спокійніший, ніж будь-коли. Їм довелося визнати — він справді сильний актор. І водночас їм було його шкода. Падіння людини, якій пророкували світле й стабільне майбутнє, здавалося неминучим.
Йшлося не лише про спонсорство. Багато хто вже говорив, що через цей скандал він провалить співбесіду на адвокатському іспиті. Майбутнє Чхе Уджіна виглядало похмурим. Звісно, за роки каяття він зможе повернутися, адже його зовнішність і талант нікуди не зникнуть. Просто слава вже не буде такою, як могла б бути. Але кінець це не означало. Настільки він був цінним.
Та деякі журналісти помітили дивну деталь: напої й вода перед ними були продукцією Taeyang Foods, ексклюзивним обличчям якої був Уджін. Це спонсорство чи демонстрація того, що він усе ще тримається на плаву?
— З великим жалем ми зібралися тут у понеділок зранку через такий інцидент, — почав Уджін.
Почуття в журналістів були суперечливі. Отримати інтерв’ю з Чхе Уджіном було надзвичайно складно. Сьогодні ж шанс, який зазвичай мали одиниці, отримали всі. Вони не знали, радіти цьому чи засмучуватися, адже багато хто з них справді любив індустрію.
— І з таким самим жалем я змушений сказати, що моя перша в житті пресконференція проводиться для спростування статті, опублікованої вчора.
Журналісти кивнули. Як і очікувалося, сьогоднішні пояснення мали складатися з заперечень. Він мав надто багато втратити, щоб мовчати.
Спочатку Уджін мав оголосити свою позицію, а потім розпочати сесію запитань. Після пояснення формату журналісти стрималися й чекали.
— Ви всі знаєте, що я зараз скажу, але стаття журналіста Кан Іль-Ро з Best Day — неправдива. Водночас аудіозапис, який він оприлюднив, справді є фінальною розмовою між мною та CEO Кім Сокхьоном у день мого відходу з TM.
У залі запала тиша.
— Проте зміст розмови повністю відрізняється від того, що я пам’ятаю. Я засумнівався у власній пам’яті, тому знайшов свої записи й прослухав їх.
Очі журналістів загорілися. Опублікований запис був дуже коротким. Тепер же з’являлося щось значно більше.
Після сигналу Кан Хо-Су Уджін увімкнув підготовлений пристрій.
— Думаєш, зможеш досягти успіху без спонсора?
— Я бачив багато старших колег, які досягли успіху без нього.
— Ти просто не знаєш правди. Є речі, які вони приховують.
Усі одразу впізнали голоси.
— Спонсор — це швидкий і легкий шлях. Ну і що? Хіба я казав, що хочу легкого шляху?
— Уджіне, заплющ очі на це раз. Якщо й далі йтимеш проти мене, залишишся стажером. Думаєш, я дозволю тобі дебютувати?
— Тоді не дозволяйте.
— Що?
— Я краще не стану знаменитістю, ніж робитиму щось настільки брудне.
Коли голос Кім Сокхьона перейшов у крик, обличчя журналістів зблідли.
— Лише тому, що ви так виживали, не означає, що я маю жити так само.
Запис тривав значно довше за версію Best Day. Різниця була очевидною. Було чітко чути момент, де Уджін каже, що записує розмову, і як Кім Сокхьон вибухає люттю.
— Це повний запис нашої розмови. І попередньо заявляю: у мене є ще чимало інших записів розмов із CEO Кім Сокхьоном. За потреби я готовий їх оприлюднити.
Уджін підвівся й показав документи.
— Автентичність голосу підтверджена фахівцем із аудіоаналізу, професором О Мьон-Хваном.
Він спокійно відклав папери.
— На цьому все. Ставте запитання.
Руки піднялися миттєво.
— Чхве Мін-Дже, Shinhwa Daily.
— Так.
— Ви сказали, що маєте багато записів. Чому ви взагалі почали записувати? І як змогли надати цей запис, якщо телефон був у Кім Сокхьона?
— Під час розмов із ним у мене завжди було два-три записувальні пристрої. Включно з телефоном.
У залі здійнявся шепіт. Тоді Уджіну було лише 21.
— Він місяцями тиснув на мене через спонсорство. Це не було разовим випадком. До того ж усе збіглося з інцидентом Blue Fit. Я записував, щоб мати змогу піти безпечно.
Наступне питання було різким.
— Лі Джі-Йон, Daily Two. Як ви доведете, що ваш запис не змонтований?
— Це з’ясується в суді. Якщо журналіст Кан Іль-Ро хоче заперечити, нехай оприлюднить повний запис, як я.
Уджін глянув на неї холодно.
— Наука вже довела, що голос належить Кім Сокхьону. То виходить, я сам написав йому сценарій і змусив його читати?
— Ви підете до суду?
— Очевидно.
Він засміявся — впевнено й зухвало.
— Кого ви позиватимете?
— Спочатку — на працівника TM, який злив інформацію. Також того, хто змонтував запис. А дії щодо Кан Іль-Ро залежать від його реакції. Я вимагатиму вибачень і компенсації.
У нього не було жодної терпимості. З першої хвилини пресконференції він випромінював холодну, неприступну силу.
Це був уже не той Чхе Уджін, якого всі знали.