РОЗДІЛ 117
Весняний дощ виглядав, немов дрібні намистинки води, сплетені зі світлого зеленкуватого сяйва. Крізь прозорі краплі блищали молоді бруньки на деревах. Чоловік відчинив чисте скляне вікно й простягнув руку, відчуваючи, як дощ торкається шкіри. Почувши раптовий звук, він повільно повернув голову. Щойно їхні погляди зустрілися, обличчя чоловіка осяяла яскрава усмішка. В тих сяйливих очах відчувалися ніжність і невідпущені почуття; від них було важко дихати.
— Наступного року знову прийдемо сюди разом.
— Так! Давай ніколи не розлучатися. Я завжди буду з тобою, де б ти не був! — щойно чоловік це сказав, жінка склала долоні й дала обітницю. Хоч у збудженому голосі не було жодної надії, у цю мить вона була щаслива.
Дівчина передивлялася цей рекламний ролик уже кілька разів, перш ніж увімкнути першу серію «Міста тіней». Хоч вона бачила його безліч разів і вже напам’ять знала всі репліки, щоразу це було по-новому й захопливо.
Тарах-тарах.
Замість того щоб відчинити двері, людина за ними різко заговорила:
— Ти знову замкнулася? Виходь вечеряти! Що ти там у себе ховаєш? Я не розумію, чому твої двері завжди зачинені. Якщо так триватиме й далі, я відкрию їх і зайду, коли тебе не буде.
— Тільки спробуй! Це моя територія. Хто полізе — отримає по повній! — відрізала дівчина.
— Добре-добре, просто вийди й поїж. Було б чудово, якби ти сама виходила з кімнати, коли час вечеряти. Чому я маю щоразу тебе кликати! — бурчала сестра.
Погляд дівчини постійно змінювався, поки вона слухала скарги. Вона жила разом із сестрою, а та, надто вже допитлива, вважала, що станеться щось жахливе, якщо пропустити один прийом їжі. Дівчині нічого не залишалося, як вимкнути монітор і підвестися з крісла. Якщо й далі ігнорувати сестру, та цілком могла вдертися до кімнати.
Світло в кімнаті так і не було ввімкнене. Перед виходом дівчина ще раз окинула поглядом темряву. Світло з вітальні пробивалося крізь прочинені двері й освітлювало кімнату. У напівтемряві було видно фотографію Чхе Уджіна на стіні та повнорозмірну картонну фігуру збоку. Вона ледве стримала бажання дивитися далі й, щойно зачинила двері, глухий звук грюкоту та клацання замка тихо розчинився в повітрі.
Пак Ин-Су дивилася на фото, вивішене в бутику Gaon, і з усіх сил намагалася не усміхнутися. На ньому Уджін носив намисто як браслет, а половину обличчя прикривав правою рукою з перснем на пальці. Його безтурботна усмішка вловлювала живість і яскравість двадцятирічної молодості. Дивлячись, як чоловік так легко «тягне» жіночі прикраси, Пак Ин-Су подумала, що знаменитості й справді інші, не такі, як звичайні люди. Фото моделей інших брендів їй навіть не впадали в око — мабуть, тому що Уджін був її сином.
У цей момент менеджерка магазину помітила Пак Ин-Су й підійшла. Бутик Gaon у цьому універмазі безпосередньо підпорядковувався головному офісу. Хоч Пак Ин-Су заходила сюди лише кілька разів — для ринкового аналізу або огляду вітрин, — менеджерка її запам’ятала.
— Ви тут, тімлід Пак.
Попри те, що Пак Ин-Су була CEO Brisingamen і дружиною Чхве Мін-У, вона завжди ставила свою роль дизайнера вище за все. Більшість співробітників компанії — і в головному офісі, і в магазинах — навіть не знали про їхній шлюб, бо вона не любила світити особисте життя. Та й менеджерку сюди запросили через хедхантера лише на початку року, тож розібратися, хто така Пак Ин-Су, було непросто. Ті, хто її добре знав, не розносили чутки, а сама вона тим паче. Оскільки вона час від часу заходила до магазину, менеджерка почувалася досить вільно, спілкуючись із нею.
— Сьогодні можете на мене не зважати. Просто вдайте, що мене тут немає. Я прийшла подивитися універмаг для ринкового дослідження, — сказала Пак Ин-Су.
— Є невеличке непорозуміння. Я спеціально вас покликала, бо маю одне прохання.
— Прохання? До мене?
— Так! Я вже подала пропозицію в головний офіс, але якщо випаде нагода, сподіваюся, ви теж зможете допомогти, — менеджерка сором’язливо усміхнулася, завела Пак Ин-Су всередину бутіка й тихо промовила: — Чхе Уджін.
— Уд… тобто Чхе Уджін? А що з ним? — перепитала Пак Ин-Су.
— Я подумала, чи не вийде організувати фан-сайнінг. Відтоді як Чхе Уджін став нашим моделем, впізнаваність бренду різко зросла, хоч він і новачок. Через це інші компанії почали за нами пильно стежити й шукати, як нас обійти. Не так давно моделі інших брендів уже проводили тут фан-сайнінги.
Пак Ин-Су не надто розумілася на бізнесі й маркетингу, тож лише ніяково всміхнулася й запитала, чи таке справді було.
— Шпилька, якою Чхе Уджін підколював чубчик на заняттях, і намисто, яке він носив, зараз чудово продаються. Я вважаю, що його участь у нашому бренді — це великий плюс, але зовсім не очікувала, що він так активно просуватиме наші вироби сам. Це ж не були спонсорські речі для офіційних заходів. Моделі зазвичай не носять те, що рекламують, у повсякденному житті. А коли люди бачать, що Уджін реально це носить, ефект часто сильніший, ніж від кількох рекламних роликів.
— Він дуже популярний актор, тож кожен його рух миттєво з’являється в інтернеті. Учора я сказала керівництву, що навіть без фан-сайнінгу було б добре, якби він просто хоч раз заскочив до нашого бутіка.
У Gaon не було флагманського магазину, тож цей бутік був найбільшим і з найвищими продажами, фактично головним. Якщо й проводити фан-сайнінг, то саме тут.
Коли моделі інших брендів з’являлися, продажі Gaon у ті дні просідали. Хоч це й не бізнес одного дня, універмаг був переповнений ювелірними брендами, і фан-сайнінги проходили по черзі. Через це видимість Gaon зменшувалася. А Чхе Уджін міг створити такий ефект, з яким інші моделі навіть поруч не стояли. Менеджерка й не просила багато — лише щоб він хоч раз прийшов.
— Але ж дизайн-відділ не вирішує такі питання. Хіба цим не має займатися маркетинг? — зауважила Пак Ин-Су.
— Так, певно… Просто з минулого тижня моделі інших брендів ідуть один за одним, і я, мабуть, занадто поспішила. Вибачте, якщо навантажила вас, — менеджерка вибачилася.
Пак Ин-Су жестом дала зрозуміти, що все гаразд. Вона добре знала це відчуття — бажання спрацювати якнайкраще.
— До того ж Чхе Уджін зараз знімається у фільмі. Тож, зважаючи на навчання й роботу, в нього навряд чи багато вільного часу, — додала вона.
— А, точно!
Після кількох заспокійливих слів Пак Ин-Су вийшла з бутіка. Вона швидко глянула на сусідні магазини й рушила далі. Точніше, вже збиралася.
— Ви ж Пак Ин-Су… так?
Жінка середніх років схопила її за руку.
— Хто ви?
— Я… Кан Хе-Мін.
Ім’я нічого їй не сказало. Пак Ин-Су насторожилася й спробувала висмикнути руку, але жінка вчепилася відчайдушно.
— Я… друга дружина Чхе Му-Сока.
Почувши ім’я Чхе Му-Сок, Пак Ин-Су завмерла й втупилася в жінку. Чхе Му-Сок був біологічним батьком Уджіна й У-ХІ. Вона не знала імені його другої дружини, лише пам’ятала, що та була молодшою на десять років. Але жінка перед нею виглядала значно старшою й виснаженою.
— Я випадково вас побачила й пішла слідом… Чи можемо ми… десь поруч поговорити? Лише трохи… — благально сказала Кан Хе-Мін.
— Навіщо? Ми чужі люди, і ви давно з ним розлучені, — холодно відповіла Пак Ин-Су.
— Будь ласка, лише ненадовго. Мені треба дещо вам сказати.
Кан Хе-Мін була худа, мов скелет, — суцільна шкіра та кістки. Їй ще не було сорока, але запалі очі й зморшки робили її схожою на старшу жінку. Придивившись, можна було зрозуміти, що колись вона була красивою. Розкуйовджене волосся та дорогий, але неохайний одяг створювали враження, що з нею щось не так.
— Це стосується вашого сина, — сказала Кан Хе-Мін.
— Ви знаєте мого сина? — насторожилася Пак Ин-Су.
— Перепрошую? А… ні. Але я знаю, що він у вас є. Так само, як і в мене колись…
У її голосі прозвучала гірка туга. Пак Ин-Су не змогла відмовити жінці, що вже ледве стримувала сльози. Вони вийшли з універмагу й сіли в найближчій кав’ярні. Кан Хе-Мін довго мовчала, крутячись із чашкою чаю, відкривала й закривала рот, ніби не могла наважитися.
Зрештою вона почала розповідати про минуле.
— Спочатку шлюб із тією людиною організував мій дядько. Я відмовилася, дізнавшись, що він розлучений і значно старший. Але що більше ми про нього дізнавалися, то ясніше ставало, що його родина — набагато впливовіша, ніж ми уявляли. Це було дивно. Навіть після розлучення він міг знайти жінку кращу за мене. Мій батько тоді був професором і… мріяв стати ректором університету за його підтримки.
Простіше кажучи, щойно Кан Хе-Мін вийшла за нього, її батько стрімко пішов угору. Спершу декан — це була межа. Але за чотири роки після її весілля він став ректором.
— Мій шлюб із ним однозначно був про підвищення статусу.
Вона думала, що й раніше жила заможно, без особливих труднощів. Але після шлюбу з Чхе Му-Соком її життя злетіло на інший рівень: особистий асистент, водій, бутіки, що відкривалися для неї будь-коли, навіть удосвіта. Дзвінок із Гонконгу про нову прикрасу — і вона вже летить туди того ж дня. Захотілося японської їжі — полетіла на обід і повернулася назад. Ціна й колір не мали значення — вона брала все.
— Спочатку це здавалося сном. Він був чемний, вихований, і я, дурепа, вирішила, що це нагорода за заслуги з минулого життя. Я була повною ідіоткою.
Пак Ин-Су мовчки кивнула.
— Це все маска, — сказала вона.
— Так. Маска. Щойно його батько раптово зліг, він показав справжнє обличчя.
За два роки після весілля свекор переніс інсульт і став частково паралізованим. У результаті Чхе Му-Сок забрав під себе весь бізнес. Як єдиний син, без братів і конкурентів, він отримав усе без боротьби. І відтоді вирішив, що більше нікому нічого не винен.