Розділ 43
— Непогано, коли публіка знає тебе як актора з фільмів, які хвалять критики. А як щодо реклами?
— Спочатку надходили пропозиції з раменом, порошками, напоями. Останнім часом, хай і разові, з’явилися варіанти від супермаркетів, телеком-компаній, брендів косметики та догляду.
— Обери одну з трьох останніх і працюй із нею. Не хапай усе підряд і не загружай Уджіна.
На думку директора Чан Су Хвана, реклама — це спосіб сказати світу: «я вже достатньо відомий, щоб мене брали в рекламу». Тому замість десятка контрактів він наполягав на кількох, які реально підсилюють образ. Через це він час від часу сварився з артистами агентства.
На відміну від завжди розслабленого Чана, самі зірки хотіли бити, поки гаряче. Реалісти чудово розуміли: хороші часи не вічні, і сидіти склавши руки — розкіш. Тому їм було важко прийняти його логіку: менше реклами — довше триматимешся на плаву.
На щастя, Чхе Уджіну реклама була нецікава. Йому зараз важливіша свобода вибору, ніж гроші. Тому перспектива зніматися менше його зовсім не напружувала.
— До речі, Уджін уже погодився на ту роль?
Єдине, де Уджін ніколи не поступався, — це вибір ролей.
— Так. Йому сподобався і сюжет, і персонаж.
— Це не дивно. Якість там є, все-таки сценарій Ю Су Мін. Але в неї дивні смаки. Плюс режисер — Пак Чон Хьок. Характер — лайно, прискіпливий до сказу, більшість акторів воліє з ним не працювати. І ще вони знімають одночасно з “Господарем Синього Замку”. З усіх драм — чому саме та, що йде лоб у лоб із гігантом, де головну роль грає Пак Мін?
«Господар Синього Замку» вважали найочікуванішою драмою другої половини року. Бюджет давно перевалив за 10 мільярдів вон, акторський склад — зірка на зірці, команда — топова.
Хай Пак Мін і програвав Уджіну в Death Hill, він усе ще був зіркою Халлю. Ходили чутки, що іноземні компанії ще до прем’єри торгувалися за права лише через його участь. Його акторські здібності критикували, але драми з ним стабільно заходили. У телевізійній індустрії він котирувався значно вище за Уджіна.
Жіноча роль і другорядні персонажі — теж відомі й сильні актори. Навіть якщо Пак Мін десь провисав, його витягували інші. До того ж, після другої половини Death Hill багато хто реально чекав драму.
Тому інші канали просто здали позиції і не ставили сильні проєкти в той самий слот. Натомість SBC виставив «Місто тіней» Ю Су Мін. Її стиль був дивний, фанатів небагато, але якість — без питань. Вона навіть іноді брала міжнародні нагороди, тож ігнорувати її не могли.
Такі драми зазвичай ставили в «смертельні» тайм-слоти. Навіть із низьким рейтингом це все одно плюс для кар’єри, якщо про проєкт говорять після фіналу. Проблема була одна — Пак Чон Хьок.
Для глядачів він був генієм. Для директора Чана — психом, якому доводиться віддавати своїх акторів.
Ходила легенда, як Пак Чон Хьок десять днів знімав три хвилини сцени. Сцена стала культовою, актор — зіркою. А за кілька років у того актора виявили хворобу кісток. Пак Чон Хьок плював на людей — для нього існувало тільки мистецтво.
Він вірив у жертви заради кадру. Чан Су Хван вірив, що актор і є мистецтвом. Їхні погляди не сходилися принципово.
Тому коли Чхе Уджін заявив, що працюватиме з Пак Чон Хьоком, у Чана ледь піна з рота не пішла. Гірше бути не могло. Роль — вбивця. Так, це апгрейд після лихваря, але все одно — вбивця.
Чан Су Хван важко зітхнув. Єдине, що трохи тішило, — в Glooming Day Уджін зіграв розумного асистента-викладача. Якби після Death Hill він одразу пішов у City of Shadows, публіка закріпила б за ним образ холодної машини для насильства. Тому, хай фанати й плювалися, Чан чекав Glooming Day із нетерпінням.
Перед прем’єрою Glooming Day двох головних акторів і одного другого плану ганяли по інтерв’ю. Для Квон Сон Міна і Сон Дже Хі це було нормально. А Уджіна б там узагалі не було, якби не успіх Death Hill.
— Ви ж не змусите мене обирати між ними двома, правда?
Репортер з MBS на секунду завис після слів Сон Дже Хі.
— Давайте без нудних питань.
— Чому нудних? Глядачам таке подобається, — репортер лише посміхнувся.
— Гаразд. Як героїня фільму, я оберу Пак Джі Хьока, якого грав Квон Сон Мін. Вона його любила по-справжньому. Але особисто я ненавиджу обох. Один сліпий до реальності, інший думає занадто багато.
— А як щодо них у реальному житті?
— Ви ж знаєте мій ідеал: старший, зрілий чоловік, який серйозно ставиться до роботи.
— Тобто обидва — не ваш тип?
— Принаймні від своїх молодших я не відчуваю запаху зрілого чоловіка.
Квон Сон Мін підняв руку й демонстративно понюхав себе, а Уджін тихо засміявся.
— Пане Чхе Уджін, вам не смішно. Квон Сон Мін хоча б раз був обраний. А вас і вашого персонажа — ніхто.
— Мені було байдуже. Я й не хотів, щоб На Мі Йон обирала мене, коли ми знімали фільм.
— А ви знаєте, як вас називають перед релізом?
— Вбивця краси, — відповіла Сон Дже Хі й відсунула Уджіна.
— Так. А ще кажуть, що й у Glooming Day ваше кохання було без відповіді. Дехто пророкує вам титул національного символу нерозділеного кохання.
Уджін трохи подумав і спокійно відповів:
— Щоб заслужити такий титул, треба пережити щонайменше тридцять нерозділених кохань. Поки що — пас.
— Жадібно звучить, — кинув Квон Сон Мін.
— Все ж таки це національний рівень, — зніяковіло відповів Уджін.
Обидва вибухнули сміхом і сказали, що тепер йому треба давати тільки такі ролі.
Інтерв’ю завершилося тепло. Але щойно репортер пішов, Квон Сон Мін підвівся, глянув на годинник.
— Мені на зйомки.
Без усмішки, без прощання — і пішов, зруйнувавши атмосферу.
— Він завжди такий грубий.
— Просто зараз дуже зайнятий.
— Розумію. Через це ще сумніше.
Сон Дже Хі знала, що таке дивитися, як молодші стрімко обганяють.
— Ти ж теж ідеш у драму?
— Так. Учора було читання сценарію.
— Ти, бачу, любиш складні шляхи.
— Та і ти теж… Драма нормальна.
— Ю Су Мін — поганого не напише. Просто обставини гівняні.
— До речі, єдиний, хто мене підтримав, — режисер Чхве І Ґон.
— Ти з ним ще на зв’язку? Він же у Франції.
Уджін усміхнувся.
— Хо-о?
— Чого ти так дивишся?! Не те, що ти подумав!
— А що я подумав?
— Забий.
Сон Дже Хі почервоніла й пішла швидким кроком.
— До речі, він про тебе сказав…
— Що?!
— Спитав, чи ти зараз з кимось зустрічаєшся. Сказав, що ти світишся.
— Що?! Побачення?! Та я розбита! Скажи йому, що це макіяж і я сто років ні з ким не зустрічалась! Скажи. Двічі. Зрозумів?!
— Він ще сказав…
— Ні! Не кажи! Не кажи нічого!
Вона затулила вуха й утекла. А Уджін, уже поза її чутністю, договорив фразу до кінця.