Розділ 20
Спочатку майже всі не могли приховати гіркоти.
Факт був простий і брудний: їх загнали в проєкт, у який вони не хотіли лізти, і багато хто відчував, ніби продав себе за гроші.
Але щойно каркас фільму почав складатися, актори поступово втягнулися. Негативна атмосфера розсіялась, і її замінило відчуття роботи, яка має сенс.
З’явилося почуття завершеності й гордості за зроблене.
Чхве Іґон, заради фільму, вперто тримався до кінця. Не скиглив, не відволікався, не з’їжджав у емоції — просто робив те, що мусив.
Та як би це не крутили, всі знали одне:
саме Чхе Уджін зрушив усе з мертвої точки.
Його гра безжально перекрила головних акторів. Він видавав сцени настільки чисті й красиві, що вони повністю відповідали естетичним стандартам Чхве Іґона.
Саме це змусило головних акторів нарешті перестати халтурити й почати працювати по-справжньому.
— Гарна робота.
Обмінюючись словами вдячності й полегшення, люди мимоволі перевели погляди на Чхве Іґона.
— Чого ви всі на мене дивитеся?
— А хіба сьогодні не буде гулянки?
Зйомки закінчились. Вони були в Бусані.
Повернутися одразу до Сеула — чисте марнотратство.
Логічно було відзначити фінал і провести ніч у місті.
— Гулянка? Я ж казав, що більше ніколи в житті не влаштовуватиму гулянок!
Він ненавидів пиятики.
Ненавидів той стан, коли тіло не слухається, світ пливе, а мозок не розуміє, чи він п’яний, чи просто здурів.
— О… тобто гулянки не буде?
Я думав, що поїм хве й вугра, дивлячись на міст Кванан уночі. І що, просто їдемо назад у Сеул?
Уджін уже встиг накрутити себе. Це був його перший Бусан.
Він перелопатив інтернет, зберіг усі місця з гарними нічними краєвидами і вже бачив цю ніч у голові.
— Виходить, усе марно…
На його обличчі з’явилась сумна, трохи розчарована усмішка.
І Чхве Іґона раптово вдарило дивне відчуття провини.
Він усміхався, але це не була справжня усмішка.
Цей вираз Іґон бачив на ньому весь місяць — коли той грав Ча Хьон-Сина.
Усмішка людини, яка змирилась, але все одно трохи болить усередині.
— А якщо… не пити? — озвалась Сон Дже-Хі.
І справді. Проблема була не в самих зустрічах, а в алкогольній культурі.
Несподівано саме Сон Дже-Хі першою підхопила ідею.
Попри дешевий одяг і безглузду завивку, вона виглядала все ще красивою. Вона вихопила картку в менеджера і крикнула:
— Вечеря й випивка сьогодні за мій рахунок!
Формально це була корпоративна картка її агентства, але заголовки звучали б красиво:
«Сон Дже-Хі пригощає команду після завершення зйомок!»
Після цього Чхве Іґон уже не міг відмовити.
Грошей у них було з надлишком. Одну ніч у Бусані вони могли собі дозволити без жодних проблем.
Він кивнув — і всі вибухнули радістю.
Здавалося, вони були щасливіші, ніж хвилину тому, коли закінчили фінальну сцену.
Команда перемістилась на вулицю з ресторанами хве біля пляжу Кваналлі.
— О, кіт! — вигукнув Уджін.
Біля входу в ресторан він помітив безпритульну кішку, яка нишпорила серед сміття під ліхтарем.
— О, це сирний кіт.
— Сирний? — перепитав Уджін.
— Так називають світло-жовтих котів. Судячи з тіла, вона нещодавно народила.
Один зі співробітників, який називав себе «котячим слугою», підійшов і почав детально пояснювати.
— Ви добре знаєтесь на котах.
— У мене вдома кілька. А ти, бачу, теж їх любиш.
— У дитинстві в мене був кіт. Два роки.
Потім обставини… і я не міг його залишити. Він був такого ж кольору.
Йому зараз мало б бути років чотирнадцять. Напевно, ще живий?
Перед розлученням батьків у них з’явився кошеня.
Коли він пішов з дому разом із мамою та У-Хі, життя стало нестабільним.
А донька батька від коханки наполягла, що хоче кота.
І він його залишив.
— Середня тривалість життя домашніх котів — років п’ятнадцять.
Мій живе вже вісімнадцять. Якщо добре доглядати, вони довго тримаються.
— Тоді Ву-Са точно живий.
Та дитина дуже його любила.
Працівник зрозумів, що та дитина була надто малою, щоб щось гарантувати. Але мовчав.
— Ву-Са? Гра слів від «Уджін»?
Він перевів тему й м’яко підштовхнув Уджіна всередину.
За столом Сон Дже-Хі махнула Уджіну рукою, показуючи на місце поруч.
— Тобі хтось дзвонив з агентства?
Коли гамір ущух, вона спитала пошепки.
— Ні. Ти справді тоді серйозно мене рекомендувала?
— Так… але тепер навіть ніяково.
— Ні, все нормально. Уже те, що ти мене рекомендувала — багато значить. Дякую.
Він нічого не чекав. «Іспит DS» — не жарт.
Розчаровуватись не було в чому.
— Стривай, ти рекомендувала Уджіна в агентство? — втрутився Чхве Іґон.
— Та ти постійно все підслуховуєш!
— А що мені робити? Вдавати, що я глухий?
Він занурив шматок риби в соєвий соус із васабі.
— То результату ще немає?
— Якщо не подзвонять — значить, провалився.
— Може, просто не хотіли заважати під час зйомок.
— Точно! — підхопила Дже-Хі.
Удвох вони працювали як єдиний фронт.
А Уджін лише похитав головою. Він не вірив.
— До речі… — він вирішив змінити тему.
— Вам не незручно весь час ходити в костюмі?
— Незручно. Але майданчик — це робота.
Розслабишся — почнеш лажати.
Робота — як поле бою. Солдати носять форму.
— Або тому, що у вас просто забагато костюмів, — вставила Дже-Хі.
Він кинув на неї холодний погляд. Вона одразу втупилась у телефон.
— Фото! На згадку! Уджін, Іґон, ближче!
— Я не люблю фотографуватись. Ти ж це викладеш.
— Тоді сфоткаюсь тільки з Уджіном. Хочеш скандал?
Ти маєш бути в кадрі.
— Тоді не фоткай.
— Треба! Для піару! І щоб показати світові Уджіна!
Він був уже напідпитку.
— Серйозно?
У результаті фото зробили. Дже-Хі посередині.
— Ви не вмієте відмовляти, — усміхнувся Уджін.
— Нісенітниця! Я жорстка людина!
Рівно через дві години він був у гівно п’яний.
І ще погодився на святкування в Сеулі.
Відео з того вечора залишились назавжди.
На щастя чи на біду — історія все пам’ятає.