Розділ 15
Було дивно й водночас показово, як одна спільна п’янка ламає соціальні стіни між людьми.
Нічого особливого: поїли, випили, поспівали — а відчуття таке, ніби всі вже пройшли перший рівень знайомства.
Коли Уджін стикався з персоналом, який раптово став значно теплішим, він ніяково усміхався й чемно кланявся.
У якийсь момент його поплескав по плечу актор-ветеран середнього віку й заговорив по-дружньому.
Уджін привітався максимально ввічливо, але той відмахнувся.
— Та не треба так напружуватись. Ти ж Уджін, так? Давай якось вип’ємо разом, коли буде час.
Він показав у повітрі жест чарки й усміхнувся.
Це був не перший, хто сьогодні кликав Уджіна «побухати».
І тут Уджін реально задумався:
Я що, виглядаю як ідеальний напарник по пиятиці?
Алкоголь він ніколи не любив. Друзі — такі самі.
Учорашня п’янка була винятком.
Та й якщо чесно, всі тоді були настільки в дрова, що ніхто нічого не запам’ятає.
Він і сам не пам’ятав за собою якоїсь дикої п’яної дичини.
Тож чому всі хочуть з ним пити — загадка.
Попри те, що він бухав і співав до світанку, зранку почувався дивно свіжим.
Тіло ставало дедалі легшим і здоровішим завдяки тренуванню внутрішньої енергії.
Тому він без вагань підійшов до персоналу, який тягав звукове обладнання, і почав допомагати.
— Ей, ми самі впораємось. Ти ж учора теж перевантажився, — сказав хтось із техніків. — Бережи сили.
— Сьогодні прокинувся з купою енергії. Та й сцен у мене майже нема, — відповів Уджін.
— Ти вчора горлав до ранку, а шкіра в тебе краща, ніж у нас. Як так?
Інші повернулися до нього.
Графік був не надто жорсткий, але зйомки без перерв сушили всіх.
А в Уджіна шкіра, навпаки, ставала чистішою.
Візажистка взагалі сказала, що йому краще без макіяжу.
— Добре бути молодим, — зітхнув хтось.
— У його віці я теж… ні, навіть тоді ні, — додала інша.
Подумавши, вона сама не повірила у власні слова й почухала потилицю.
— Містер Уджін, видно, що ти ввічливий і нормальний. Але скажи чесно…
ти ж у школі не був мудаком чи булером, правда?
— Перепрошую?
— Просто зараз шумлять історії, як один популярний співак цькував однокласника, і той покінчив із собою…
Це було не звинувачення, а турбота.
— Таке справді сталося? — здивувався Уджін.
Він давно випав з новин.
Зйомки, аналіз ролей, тренування — і сон.
Світ ніби залишився за стіною.
Багато знаменитостей із дитинства були «не такими, як усі».
Талант плюс безкарність часто перетворювались на зло.
Уджін нікого не цькував.
Але ця історія боляче зачепила.
І саме в цей момент задзвонив телефон.
Побачивши ім’я, Уджін засяяв.
— О-о~ Чон Хьон-Мін! Це ти!
— …чого ти так сюсюкаєш? Не прикидайся милим.
Кращий друг ще зі школи. Типовий цундере.
— Тебе там гноблять? Ти зрадів моєму голосу, бо тобі хріново?
Хто цей виродок? Я зараз приїду й розмажу.
Як завжди, «цун» тримався недовго.
Колись Уджін не міг сказати родині, що його били в гурті.
Але Хьон-Міну розповів усе.
Той оплатив лікарню, вломився в гуртожиток і влаштував пекло.
Саме тому Уджін завжди знав:
цей чувак — на його боці.
— Ні, все нормально. Просто давно не чув твій голос.
— Не закохуйся в мене. Я вже зайнятий.
— Точно. То навіщо такий зайнятий тип дзвонить?
— Мама питає, чого ти перестав заходити. Хоче знову почути, як ти граєш.
Ти ж другорядний актор, чого тебе там так довго тримають?
Уджін часто грав у них вдома.
Мама Хьон-Міна це обожнювала.
— Навіть без сцен я спостерігаю. Це теж навчання.
— Тоді норм. До речі… мама хоче віддати тобі піаніно.
Каже, краще хай хтось грає, ніж воно припадає пилом.
Піаніно називалося «Цвіркун».
Бо сестра Хьон-Міна грала так, що це звучало як комахи.
— Воно ж дороге…
— Воно мертвий вантаж. Та й тобі незручно постійно їздити.
Вертикальне, місця багато не займе.
Шумоізоляція — не проблема.
Уджін завис.
Такі речі просто так не віддають.
Але мама Хьон-Міна вирішила:
краще хай піаніно стоїть там, де ним користуються.
— Я просто попередив. Решту я зроблю.
— Що значить «зроблю»?
— Перевезу. І з орендодавицею домовлюся.
Вона мене любить. Ех, важко бути таким бажаним…
І він кинув слухавку.
— Тобі що, піаніно дарують? — з’явився поруч Чхве Іґон.
— Режисере?! — Уджін здригнувся. — …А з вами все гаразд? Ви виглядаєте хріново.
Темні кола. Шкіра суха.
— Учора перебрав. А ти світлишся. Через вік?
— Ви граєте на піаніно? — поцікавився Чхве.
— Трохи. Мені його… дарують.
— Співаєш, граєш, усі тебе люблять…
— Чхве замовк. — Ти ж молодший у сім’ї, так?
— Я старший. У мене молодша сестра.
— НЕ МОЖЕ БУТИ!
Чхве закричав від несправедливості життя.
Усі зрозуміли його реакцію.
Учора він планував замовити свинину.
Але Уджін спокійно сказав:
— Я давно не їв яловичини.
І на цьому все пішло не за планом.