«Він — це ти, ти — це він, не роби нічого нерозумного».
Щойно Ся Ань це сказала, пролунав дуже дитячий, але надзвичайно зрілий і глузливий голос:
«Я — це він, а він — це я? Ха...»
Фу Юй підняв брову і пильно подивився на Ся Ань, його чорні очі виглядали такими холодними і глузливими.
«Якщо ми одна й та сама людина, то чому ти можеш прийняти його, але не можеш прийняти мене?»
Почувши слова Фу Юя, Ся Ань на мить втратила дар мови.
Через довгий час, коли вона побачила, що глузування на обличчі Фу Юя стає все сильнішим, вона нарешті сказала:
«Але людські почуття різні. Хоча ви одна людина, для моїх почуттів ви — дві різні особи».
Насправді, Ся Сінчень і Фу Юй справді були однією і тією ж людиною, якщо говорити строго.
Вони мали одне й те саме тіло, однакові ментальні хвилі.
Якби вона не з'явилася, Ся Сінчень перетворився б на Фу Юя, і це неможливо було б змінити.
Але вона з'явилася, і це змінило Ся Сінченя і Фу Юя, двох, які були однією людиною.
«Але Сін — це моє минуле «Я», і я також можу стати Ся Сінченем».
Фу Юй зробив крок вперед, наблизившись до Ся Ань.
У його холодних, глузливих чорних очах була крихта прагнення...
Насправді, він також не розумів, чому після смерті він переродився на своєму дитячому часовому проміжку.
Спочатку він збирався холодно спостерігати, як його дитяче «Я» переживає все це, адже коли він помер, у нього вже не було бажання жити.
Він відпустив усе і більше не любив Фу Аньці.
Його не турбувало ніщо у світі.
Саме тому він так легко помер.
Просто тому, що він не хотів більше жити, і вважав, що жити безглуздо.
Але він не очікував, що Ся Ань, «мати», яка давно померла в його світі, була живою і здоровою в цьому світі, і навіть забрала його до себе, піклуючись про нього.
Спостерігаючи за всім, що відбувалося між Ся Ань та його маленьким «Я», він більше не міг холодно спостерігати. Поступово він почав з'являтися у світі Ся Сінченя.
Він хотів керувати його думками та вчинками, і хотів... залишити слід у світі Ся Ань.
І він поступово виявив, що почав відчувати заздрість і ревнощі.
Заздрість до свого минулого «Я», яке могло мати таку люблячу матір, і ревнощі, що минуле «Я» користувалося всім цим на самоті.
Насправді... вони були однією й тією ж людиною, але їхні долі були абсолютно різними.
Він заздрив, він ревнував, і він використовував слова, щоб намагатися обдурити своє минуле «Я», змушуючи його думати, що Ся Ань його не любить і покине.
Але він ніяк не очікував, що Ся Ань навіть не захоче свою рідну дитину, а вибере Ся Сінченя, цього сина...
У цей момент він вперше захотів замінити своє минуле «Я» і стати Ся Сінченем.
Стати... сином Ся Ань.
«Вибач, ти не зможеш стати Сіном. Мій Сін — унікальний».
Боячись, що її ставлення знову розлютить головного антагоніста Фу Юя, Ся Ань говорила набагато м'якше.
Але відповідь все одно була такою ж рішучою.
«Унікальний...»
Почувши слова Ся Ань, Фу Юй ледь не збожеволів від ревнощів.
Він завжди прагнув, щоб його хтось так любив, щоб заради нього могли пожертвувати всім світом.
Але бажання, яке він не зміг здійснити за все своє життя, його минуле «Я» легко здійснило.
У цей момент він був сповнений ревнощів.
«Фу Юй, я не знаю, через що ти пройшов. Але, я благаю тебе, не нашкодь Сіну. Він ще маленький і нічого не розуміє. У цьому світі він ще не бачив так багато...»
Це був перший раз, коли Ся Ань говорила з кимось у такій покірній манері.
Вона завжди була безтурботною, не зважаючи на почуття інших.
І вона завжди була безстрашною людиною.
Але цього разу, зіткнувшись із Фу Юєм, головним антагоністом, який займав тіло її слухняного сина, Ся Ань справді опустила свою гідність надто низько.
Дивлячись на занепокоєний і напружений вираз на обличчі Ся Ань, Фу Юй чомусь відчув, як у його серці промайнуло гірке почуття, яке він ніколи раніше не відчував.
Виявляється, про нього також хтось піклується, виявляється, його також хтось любить.
Просто шкода, що це почуття призначене не для нього, а для його минулого «Я».
Його минуле «Я» таке щасливе, таке щасливе...
Заплющивши очі, Фу Юй не міг не згадати моменти, коли Ся Ань і Ся Сінчень були разом.
Ті посмішки, те щастя, те задоволення...
У цей момент він ніби відчував себе Ся Сінченем, ніби ці спогади були його власними, ніби... Ся Ань піклувалася про нього...
«Фу Юй...»
Ся Ань подивилася на головного антагоніста, який заплющив очі, і нахмурилася, почавши говорити.
Але вона не встигла договорити, як Фу Юй її перебив.
«Називай мене Сін».
Фу Юй розплющив очі і пильно подивився на Ся Ань. Холодність і глузування в його чорних очах зникли, а натомість з'явилося багато очікування і чистоти.
Дивлячись на такі чисті очі, Ся Ань ледь не сплутала Фу Юя зі своїм слухняним сином.
У цей момент, дивлячись на такий схожий погляд, Ся Ань вперше відчула реальність того, що Фу Юй і Ся Сінчень були однією людиною.
Щодо почуттів до головного антагоніста Фу Юя, Ся Ань також, за принципом «любити собаку господаря», пом'якшилася.
Хоча вона не розуміла, чому головний антагоніст Фу Юй раптом так змінився.
І вона не розуміла, чому цей головний антагоніст попросив її називати його Сінем.
Але Ся Ань також хотіла якнайшвидше вирішити цю справу, заспокоїти головного антагоніста Фу Юя і змусити його добровільно покинути тіло Ся Сінченя. Тому вона все-таки погодилася на прохання Фу Юя і назвала його —
«Сін».
Почувши, як Ся Ань назвала його Сін, Фу Юй мимоволі посміхнувся.
«Як гарно звучить...»
Ім'я Ся Сінчень звучало так гарно.
Його минуле «Я» було таким щасливим.
Шкода, що це щастя не належало йому.
Піднявши голову, Фу Юй побачив явне занепокоєння і страх в очах Ся Ань, і він вперше відчув гірке почуття.
Цього гіркого почуття він ніколи не відчував, навіть із Фу Аньці, якою він був одержимий більшу частину свого життя.
Але зараз, дивлячись на це красиве обличчя, яке неможливо забути, він вперше відчув це.
Він не хотів бачити, як ця жінка засмучується, і не хотів бачити, як вона хвилюється.
Йому подобалася та жінка, яка була байдужою до всього, яка жила вільно і безтурботно.
Йому подобалося бачити її сяючу посмішку, йому подобалося бачити, як мило вона їсть, йому подобалося...
«Обійми мене».
Фу Юй простягнув руки і посміхнувся, дивлячись на Ся Ань.
«Що?»
Ся Ань була справді збита з пантелику Фу Юєм, вона не розуміла, що він мав на увазі.
Дивлячись на розгублений вигляд Ся Ань, Фу Юй легенько засміявся і сказав дуже спокійно:
«Хіба ти не хочеш, щоб я покинув тіло Сіна? Якщо ти обіймеш мене, я охоче піду».
Але чим спокійнішим був Фу Юй, тим більш нереальним це здавалося Ся Ань.
Хто такий Фу Юй! Фу Юй — впертий психопат!
Чи може він так слухняно покинути тіло її слухняного сина?
«Хіба ти не маєш помститися?»
Ся Ань стиснула губи і обережно запитала.
«Ні, у мене ніколи не було ворогів. Якщо я не захочу, ніхто не зможе мене вбити».
Фу Юй посміхнувся, у його тоні була сильна гордість.
Ця горда манера справді здивувала Ся Ань.
Виявляється, цей головний антагоніст сам не хотів жити, і тому його вбили головний герой і героїня.
«Ти хочеш, щоб я пішов, чи ні? Якщо не хочеш, можеш не обіймати...» - мене.
Фу Юй не встиг договорити, як відчув теплі обійми.
Тонкі, але сильні руки міцно обійняли його.
«Дякую тобі...»
Ніжний жіночий шепіт пролунав у вусі Фу Юя. Він глибоко вдихнув, жадібно вдихаючи чистий аромат жінки.
Ох, що робити, йому справді не хотілося випускати ці обійми...
Піднявши руки, Фу Юй також міцно обійняв Ся Ань. Його голова була міцно притулена до грудей Ся Ань, так що ніхто не міг бачити його виразу обличчя.
Але Ся Ань чітко відчула вологість на своїх грудях.
Плаче? Головний антагоніст, який був таким жорстоким і божевільним у романі, плаче?
Ні, це неможливо?!
Коли Ся Ань була шокована і думала, що, можливо, їй здалося, вона почула незграбний голос біля свого вуха.
«Коли я піду, ти все одно маєш пам'ятати мене, пам'ятати, що мене звати Фу Юй».
Голос був приглушений, з тремтінням.
У цей момент Ся Ань була на сто відсотків впевнена, що цей божевільний головний антагоніст справді плаче.
«...Добре».
«Ти маєш дуже, дуже сильно любити мене в майбутньому, любити мене найбільше, і не любити найбільше Ґу Шумо і Чжу Бай Сюе».
Якби Ся Ань не знала, що Фу Юй ще не покинув тіло Ся Сінченя, вона б справді подумала, що цю вимогу висунув сам Ся Сінчень.
«Добре».
Ся Ань сказала це з посмішкою, яка ледь стримувала сміх. У цей момент вона була на сто відсотків впевнена, що Фу Юй і Ся Сінчень справді були однією й тією ж людиною.
Незалежно від життєвих обставин, вони все одно були однією людиною.
«І останнє...»
Почувши це «останнє», Ся Ань одразу зосередилася.
Фу Юй підняв голову і тихо сказав Ся Ань: «Нахилися».
«Ммм?»
Ся Ань, не довго думаючи, нахилилася. І в той момент, коли вона нахилилася, вона не очікувала, що головний антагоніст Фу Юй поцілує її в підборіддя.
Як легкий дотик крила бабки, він ніжно поцілував її, а потім швидко опустив голову.
Це було так швидко, що Ся Ань ледь не подумала, що це ілюзія.
«Гаразд, я можу йти».- пробурмотів Фу Юй, опустивши голову.
Його голос був сповнений небажання.
Дивлячись на такого головного антагоніста, Ся Ань відчувала, що щось не так. Це було зовсім не схоже на той процес, який вона собі уявляла.
Спочатку вона думала, що цього головного антагоніста буде важко вмовити, і, можливо! Цей головний антагоніст навіть не погодиться на її прохання.
Але тепер... вона ще нічого не зробила, а цей головний антагоніст сам вирішив піти???
Проте, незважаючи на шок Ся Ань, вона повинна була займатися важливою справою.
«Не хвилюйся, твоє ментальне тіло, залишивши тіло Сіна, не буде знищене. Натомість його відправлять в інший паралельний простір. Тоді ти, можливо, переродишся у своєму власному тілі, і... матимеш шанс почати все спочатку...»
Під слова Ся Ань Фу Юй відчув, що його тіло стає все легшим і легшим.
Поступово він побачив, як його «Я» віддаляється від «свого тіла», і його зір поступово став розмитим.
Крізь туман він ніби побачив двох драконів, одного чорного і одного білого...
Перед тим, як повністю втратити свідомість, Фу Юй насилу промовив останнє речення.
«У тому паралельному світі ти теж будеш... Чи полюбить мене ти з того світу...»
Однак у цей момент він уже покинув тіло Ся Сінченя.
Ся Ань більше не могла чути його голос...
«Сяо Сін!»
Побачивши, що тіло Ся Сінченя раптом обм'якло, Ся Ань швидко обійняла свого сина.
Вона побачила, як повіки маленького хлопця злегка ворухнулися, і він розплющив очі.
«Мамо...? Що зі мною?»
Коли маленький хлопець розплющив очі, він нахмурився.
Він відчував, що в його тілі чогось бракує, ніби щойно щось сталося.
Ся Ань побачила, що її слухняний син, схоже, не пам'ятає, що сталося, і лагідно відповіла:
«Нічого, ти просто поспав».
Однак Ся Сінчень був розумним, і навіть якщо Ся Ань нічого не казала, він міг здогадатися, що щось, можливо, сталося, поки він спав.
«Фу Юя немає? Він пішов? Мамо, твоя розмова з ним була про те, щоб змусити його покинути моє тіло?»
Побачивши, що він все одно здогадався, хоча вона нічого не говорила, Ся Ань більше не приховувала і все чітко розповіла маленькому хлопцеві.
Почувши розповідь Ся Ань, маленький хлопець був сповнений радості та зворушення.
Виявляється, його мама-фея так сильно його любить, і так сильно за нього хвилюється...
«Мамо, ти така добра».
Маленький хлопець міцно обійняв Ся Ань, радісно бавлячись із нею.
Дивлячись на маленького хлопця, який бавився в неї на руках, Ся Ань мимоволі згадала того незграбного і збентеженого головного антагоніста.
Вона ніжно погладила маленького хлопця по голівці, і подумки подумала, як там той головний антагоніст?
Чи зможе він змінити свою долю в новому паралельному просторі? Чи буде він жити щасливо...?