Ся Цзінхао подумала, що все одно не має справ, тож просто піде зі своєю дорогоцінною донькою, щоб виконати її бажання!
Фу Аньці спочатку трохи не хотіла, щоб її мама йшла з нею, але, подумавши, що якщо вона не дозволить мамі піти з нею, то мама точно не дозволить їй вийти з дому.
Тож маленька дівчинка лише неохоче кивнула.
«Добре, тоді ти, мамо, підеш з нами».
Побачивши, що її дорога донька все ще трохи незадоволена, вона з посмішкою похитала головою.
«Ходімо, твої друзі, мабуть, скоро прийдуть на твій день народження. Я знову зачешу нашу маленьку принцесу і зроблю її ще красивішою».
«Так, так, так! Треба зробити мене надзвичайно красивою!»
Мати з донькою знову пішли до гардеробної, щоб вибрати, яку сукню та прикраси одягнути на сьогоднішній день народження.
...
Незабаром розпочався день народження Фу Аньці. Хоча Фу Аньці була ще маленькою, гостей, запрошених на день народження, було чимало!
Зрештою, сім'ї Фу та Ся мали багато зв'язків у місті В, і вечірка з нагоди дня народження, влаштована для їхньої дорогоцінної доньки, насправді була ще й світським заходом для обміну зв'язками.
Коли вечірка з нагоди дня народження закінчилася, дорослі завершили свої розмови, сповнені ентузіазму.
Однак зустріч між дітьми не закінчилася.
Оскільки вони домовилися піти подивитися нічний ринок і феєрверки після закінчення дня народження, то щойно вечірка закінчилася, всі діти поспішили вийти з дому!
Серед них найбільш схвильованою дитиною була Фу Аньці.
Вона завжди була дуже гордовитою маленькою принцесою.
Її ніколи не цікавили так звані «плебейські» речі.
Але цього разу вона не знала чому, коли почула, як хтось запропонував піти пограти на нічному ринку і подивитися феєрверки.
Її маленьке серце калатало без упину, ніби... ніби мала статися якась велика подія! І вона не могла цього ігнорувати!
Група маленьких друзів, у супроводі дорослих, вийшла на вулицю...
І прийшла на нічний ринок, куди вони ніколи раніше не ходили...
«Тут немає нічого цікавого!»
«Так, виглядає не дуже, у моєму домашньому парку розваг цікавіше!»
«Краще б ми залишилися вдома і грали у відеоігри...»
Група дітей, які схвильовані вийшли грати, були сповнені розчарування, коли прийшли на місце!
Однак, на відміну від розчарування інших, Фу Аньці, найгордовитіша серед усіх дітей, ставала все більш схвильованою!
«Тук-тук! Тук-тук!»
Серце Фу Аньці продовжувало сильно калатати.
Вона не знала, що відбувається, але внутрішній голос постійно говорив їй, що тут на неї щось чекає.
Хоча вона не розуміла цих дивних емоцій.
Проте маленька дівчинка, підкоряючись своїм інстинктам (могутній бог сюжету?), відійшла від групи і попрямувала до нічного ринку.
«Ціці? Ціці, куди ти йдеш...»
Ся Цзінхао, яка супроводжувала Фу Аньці, побачивши, що її донька, не сказавши ані слова, попрямувала до нічного ринку, поспішила за нею.
Однак, перш ніж вона встигла повернути свою дорогоцінну доньку назад, її схопила груба велика рука.
«Чжао Юйцін, це ти? Чжао Юйцін, це ти, чи не так?»
Почувши це ім'я, Ся Цзінхао, яка поспішала за Фу Аньці, одразу ж застигла. Вона недовірливо повернула голову і побачила знайоме, але значно постаріле обличчя.
«Ні! Я не якась там Чжао Юйцін! Ти помилився!»
«Ні! Ти Чжао Юйцін... ти справді Чжао Юйцін...»
«Відпусти! Ти помилився! Відпусти мене!»
У той час, як цей незнайомець чіплявся до неї, Фу Аньці швидко зникла з поля зору Ся Цзінхао.
Блукаючи серед натовпу, Фу Аньці в розгубленості зупинилася перед непомітним маленьким прилавком.
Якби Ся Ань була тут, вона б вигукнула, що головна героїня роману нарешті почала свій початковий сюжет!
Так, маленький прилавок, до якого підійшла Фу Аньці, був не іншим, як тим, який колись відвідувала Ся Ань, той самий прилавок, що стояв тут десять років і нікого не обманював!
«Дівчинко, хочеш щось купити? Ми тут вже десять років! Чесні ціни! Дивися, що хочеш! Якщо щось сподобається, дядько продасть тобі дешевше!»
Слова продавця були такими ж знайомими, як у NPC у грі, і його розмова з Фу Аньці була майже такою ж, як із Ся Ань.
Однак, різниця полягала в тому, що тон продавця був помітно приємнішим, коли він розмовляв із Фу Аньці!
Фу Аньці подивилася на продавця, потім опустила голову, щоб подивитися на товари на прилавку. Вона кліпнула очима і почала розглядати дрібниці.
Однак, вона не знала чому, але коли вона підійшла до цього прилавка, вона завжди відчувала якесь пригнічення.
Їй здавалося, ніби щось не так.
Завжди було відчуття, що вона щось, здається, втратила.
«Дівчинко, тобі щось сподобалося?»
Продавець побачив, що вираз обличчя Фу Аньці, здається, трохи засмучений, і сам заговорив.
«Я... я не знаю... здається, ні...»
Фу Аньці розгублено похитала головою. Чесно кажучи, її сім'я була впливовою і заможною, що вона не могла купити?
Вона справді не цікавилася жодною річчю на цьому прилавку.
Але вона не знала чому, але їй здавалося, що вона повинна купити щось на цьому прилавку.
Проте, що це за річ, вона не знала, і ніщо з того, що було виставлено, не привернуло її уваги...
Побачивши, що дівчинка така розгублена, продавець посміхнувся і вийняв щось із старовинної маленької дерев'яної скриньки.
«Дівчинко, подивися, тобі це подобається?»
Сказавши це, продавець поклав річ, яку він вийняв із маленької дерев'яної скриньки, перед Фу Аньці.
Побачивши річ, покладену перед нею, Фу Аньці кліпнула очима і простягнула руку, щоб узяти маленьку нефритову намистину, яку простягнув продавець.
Щойно вона торкнулася її, Фу Аньці відчула неймовірну прохолоду, і, тримаючи цю маленьку нефритову намистину в руці, вона більше не хотіла її повертати.
Фу Аньці опустила голову і подивилася на маленьку нефритову намистину у своїй долоні.
Насправді, це була не якась цінна річ.
Хоча Фу Аньці була ще маленькою, вона бачила багато коштовностей і ювелірних виробів.
Серед них у неї було чимало прикрас із нефриту.
А ця нефритова намистина в її долоні, як за кольором, так і за розміром, належала до найгірших екземплярів.
Проте, ця маленька, другосортна намистина змусила її полюбити її і не хотіти віддавати нікому іншому.
«Мені подобається ця нефритова намистина, скільки вона коштує?»
Фу Аньці, без вагань, хотіла купити те, що їй сподобалося.
«Дівчинко, дозволь мені сказати тобі, ця маленька нефритова намистина зі мною вже багато років.
Відтоді, як я почав тут торгувати, ця намистина завжди тут лежала, але ніхто її не купував. У тебе справді чудовий зір, дівчинко! Я думаю, що ця нефритова намистина має з тобою особливий зв'язок, можливо, вона весь цей час чекала на тебе, свою господиню...»
Послухавши довгу розповідь продавця, Фу Аньці надула губки і знову запитала.
«Дядьку, скільки вона коштує? Я купую її».
«Ха-ха, дівчинко, зважаючи на те, що ти маєш такий зв'язок із цією намистиною, я не візьму з тебе багато грошей. Два юані п'ятдесят фенів, забирай».
«Що? Два юані п'ятдесят?»
Почувши цю ціну, Фу Аньці була просто шокована, і в глибині душі вона ще більше переконалася, що ця нефритова намистина, мабуть, не справжній нефрит!
У неї ніколи не було таких дешевих прикрас.
Однак...
Їй справді дуже подобалася ця маленька нефритова намистина, вона відчувала до неї якусь незрозумілу прихильність.
Їй так хотілося її, що вона хотіла негайно одягнути цю маленьку нефритову намистину на зап'ястя.
Незважаючи ні на що, Фу Аньці дістала заздалегідь підготовлені дрібні гроші і передала їх продавцю.
Однак у неї була лише стоюанева купюра, і коли продавець хотів дати їй здачу, Фу Аньці з відразою відмовилася!
«До речі, дядьку, у тебе є якісь інші нефритові підвіски чи кулони?»
Після купівлі маленької нефритової намистини радість у серці Фу Аньці була лише слабкою, і вона більше відчувала дивне відчуття, що пропустила щось інше.
«Інші? Так, є нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною». Твоя намистина, це аксесуар до того нефритового кулона «Два дракони грають з перлиною»!»
Дядько-продавець сказав це Фу Аньці з усмішкою.
Почувши, що нефритова намистина, яку вона купила, має відповідний нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною», очі Фу Аньці миттєво засяяли.
І знову виникло те невідкладне бажання!
Купити його! Вона повинна купити той нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною»!
Цього разу бажання купити нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною» було набагато сильнішим, ніж бажання купити нефритову намистину!
«Нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною»?! Я купую! Швидше дай мені його!»
Маленька дівчинка дуже нетерпляче сказала дядькові-продавцю, її ніжне обличчя почервоніло від хвилювання, як стигле червоне яблучко, виглядаючи дуже апетитно.
На жаль, цей нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною» вже давно купила Ся Ань ~
«Ех, дівчинко, мені справді шкода. Той нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною» вже купив хтось інший, я б із радістю продав тобі, але ти прийшла занадто пізно».
Почувши зітхання дядька-продавця, рожеве обличчя Фу Аньці одразу ж сповнилося розчарування, її пухкі губки міцно стиснулися, і вона виглядала дуже засмученою та розчарованою.
«Як його могли купити...»
Це ж була моя річ...
Фу Аньці тихо пробурмотіла, відчуваючи, ніби її річ вкрала якась незнайома людина, і це було справді нестерпно.
«Дядьку, ти знаєш, хто його купив?»
Можливо, через психологію, що чим недоступніша річ, тим більше її хочеться, Фу Аньці думала, що її сім'я настільки багата, що може купити все!
Якщо він їй сподобався, вона витратить скільки завгодно грошей, щоб отримати той нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною»!
Тому Фу Аньці думала, чи не можна дізнатися від дядька-продавця, хто купив нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною», а потім викупити той нефритовий кулон у того покупця?
«Покупець?»
Дядько-продавець на мить замислився, а потім повільно сказав.
«Раніше сюди часто приходила жінка з сином, щоб подивитися на нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною», і вона навіть хотіла його купити, але так і не змогла. А купила його молода дівчина, яка виглядала як студентка...»
Поки Фу Аньці хотіла продовжити розпитувати дядька-продавця, раптом:
«Дорога Ціці, чому ти сюди прибігла! Мама тебе так довго шукала, я так хвилювалася!»
Несподівана поява Ся Цзінхао перервала розмову Фу Аньці з дядьком-продавцем.
«Мамо, я просто хотіла прогулятися».
Побачивши, що її мама так хвилюється, Фу Аньці кліпнула очима і тихенько пробурмотіла.
«Навіщо тут гуляти, тут лише сміття».
Ся Цзінхао з огидою оглянула товари на маленькому прилавку, але коли її погляд упав на маленьку намистину в руці її дорогоцінної доньки, вона одразу ж нахмурилася.
«Що це? Воно брудне, негайно викинь, там, напевно, багато бактерій».
Сказавши це, Ся Цзінхао хотіла вихопити маленьку нефритову намистину з руки Фу Аньці.
Однак, Фу Аньці дуже дбайливо поклала свою нефритову намистину в маленький плюшевий рюкзак, який носила з собою.
«Ні, ні, мамо, мені подобається ця маленька намистина, я не хочу її викидати».
Побачивши, що її донька закохалася в цю намистину, Ся Цзінхао, хоча й вважала, що така дешева річ не личить її доньці і є занадто брудною, все одно була змушена дозволити Фу Аньці залишити її.
«Гаразд, тоді віднеси її додому, і нехай тітка Хе її продезінфікує».
Сказавши це, Ся Цзінхао взяла маленьку дівчинку за руку і повела її з нічного ринку.
Хоча Фу Аньці хотіла ще поговорити з дядьком-продавцем, вона знала, що її мама точно більше цього не дозволить.
Тому вона могла лише з жалем залишити той маленький прилавок і нічний ринок.
У цей час маленька дівчинка все ще думала про те, у чиїх руках той нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною» ~!
Ех ~! Якби я прийшла сюди трохи раніше...
***
Ся Ань, далеко в США, не знала про таку пригоду, яка трапилася з Фу Аньці, головною героїнею роману.
Хоча вона вже забрала золотий палець головної героїні, ця головна героїня все ще змогла придбати інший золотий палець.
Хоча той золотий палець, здавалося, був не таким потужним, як золотий палець нефритового кулона «Два дракони грають з перлиною» ~!
«Ха ~!»
Того дня Ся Ань прокинулася, відчуваючи себе повністю відпочилою.
Вона опустила голову і подивилася на нефритовий кулон «Два дракони грають з перлиною», який носила на шиї.
Вона не знала чому, але їй здавалося, що той нефритовий кулон на її шиї став набагато прозорішим і гладкішим!
Ся Ань підняла руку і торкнулася нефритового кулона «Два дракони грають з перлиною» на своїй шиї, і раптом відчула теплий дотик.
Дивно, коли я торкалася цього кулона раніше, я нічого не відчувала...
Але Ся Ань не стала надто багато думати. Вона потягнулася і встала з ліжка.
Вийшовши зі своєї спальні і попрямувавши до великого балкона, вона побачила, як двоє маленьких хлопчиків займаються бойовими прийомами, яким вона їх навчила, під теплими сонячними променями.
Відтоді, як вона навчила обох маленьких хлопчиків, вона більше не вставала рано, щоб робити з ними «ранкову зарядку».
Зрештою, це вже не був апокаліпсис, і Ся Ань не потрібно було бути такою пильною. Тепер вона просто хотіла добре їсти, добре пити і добре спати, насолоджуючись важко здобутим мирним життям.
Побачивши, що Ся Ань прокинулася, двоє маленьких хлопчиків, закінчивши «ранкову зарядку», побігли до Ся Ань, навіть не витерши піт зі своїх облич.
«Фея-сестра, сьогодні Сяо Сін приготував твій улюблений сендвіч з шинкою та сиром і карбонара з беконом та вершками! Виглядає так апетитно!»
Не встиг Ся Сінчень щось сказати Ся Ань, як Ґу Шумо вже нетерпляче вигукнув, ковтаючи слину під час розмови.
Ся Ань не знала, коли, але вона виявила, що захоплення її дорогоцінного сина трохи змінилися.
Тому що її неймовірно розумний геніальний син, невідомо чому, полюбив готувати!
З того дня, як вона перестала вставати рано, її дорогоцінний син поступово продемонстрував свої надзвичайні кулінарні здібності.
Це змусило її зрозуміти, що якщо людина геній, то вона вміє робити все, що завгодно!
Маленький хлопчик готував навіть краще, ніж вона, його мама!
Тому Ся Ань останнім часом справді полюбила снідати! Особливо сніданок приготований її геніальним сином!
«Ти такий молодець, сину!»
Ся Ань опустила голову і поцілувала маленького хлопчика в лоб.
Маленький хлопчик, почувши похвалу своєї феї-мами, був неймовірно щасливий.
На його витонченому і красивому обличчі з'явилася легка посмішка.
Він думав, що в майбутньому йому потрібно більше вивчати кулінарних книг, щоб готувати для мами більше смачних страв!
Таємнича особа, яка жила в голові Ся Сінченя: ... Це просто ганьба (_)ノ