- Мені відріжуть праву ногу. Ось! - перше, що вона мені сказала.
Після вчорашнього я чекав чогось такого. Мене більше здивував її тон, ніби це якась дрібниця.
- Права нога, точніше палець, твердне швидше, ніж передбачалося. Через нього почалося затвердіння м'язів і кісток. Якщо відрізати, процес позолочення сповільниться. Можна навіть сказати, це хороша новина! - закінчила вона і навіть розсміялася.
Якби не вчорашній день, я б зараз з легкістю дав себе обдурити їй. Звичайно, був би шокований, але вірив, що Яко-сан прийняла все досить легко.
Як би там не було, з неї вийшла б відмінна актриса, захотілося самому повірити в її гру.
- По секрету, якщо відрізати джерело, ногу тобто, позолочення навіть може припинитися. У одного з пацієнтів тут до мене, після операції вже пів року не проявляються ознаки хвороби. Може якщо відрізати я теж вилікуюся?
Нічого не можу відповісти. Якщо все так, новини звичайно хороші. Ось тільки крім Яко-сан пацієнтів тут більше не було. Виписати або вивезти теж нікого не могли. Не повірю, що вона не розуміє абсурдність своїх заяв.
У вухах почувся вчорашній лютий крик.
- І справді... було б непогано. Значить, після операції можеш піти на поправку?
- Так, так кажуть! Буде чудово, якщо ти погодишся катати мене іноді на візку... Та й без ноги можна жити, краще так, ніж ніяк! - тихо, але позитивно закінчила вона.
Слава Богу, я потрапив сюди до операції. Те, що Яко-сан змогла того дня перехопити мене, сидячи на стіні, - неймовірно вдалий збіг обставин. Від охопивших мене відчуттів реальності настрій впав. Стає страшно бачити як вона втрачає свої шанси на одужання.
- Ти ж розумієш, якщо я вилікуюся, твій світ не зможе змінитися.
- А мені здавалося, що я все ще не вирвав у тебе жодної перемоги. Як не крути, для мене нічого не зміниться.
- АААааа! Точно! Я ж непереможний чемпіон. Тут явно був потенціал не гірший за Маріон Тінслі*.
Мене як цвяхом пробив страх. Яко-сан не програє. Не перемігши її, я не отримаю триста мільйонів. Тоді яке мені взагалі діло? Якщо не зможу перемогти, хіба для мене є різниця, помре вона чи вилікується?
- Ну що, зіграємо? Сьогодні програвати я не збираюся. - запропонувала вона, не помічаючи мого стану.
Почалася звичайна рутина. Готуємо дошку, розставляємо шашки, рухаємо їх.
Як і зазвичай, Яко-сан рухала шашки, прораховуючи мою стратегію, напевно, на три кроки вперед. Вона мала б бути розгубленою від думок про ногу, але навіть так вона не зробила жодної помилки.
- Нічого собі, ти сьогодні в ударі, Ето. - Несподівано похвалила вона мене, коли мені в черговий раз не залишалося нічого, як зосередитися на обороні.
- Я просто зрозумів, що граючи як зараз, виходить робити менше помилок.
- ...А ти ростеш, просто чудово.
Правильно, людина, істота, яка повинна розвиватися.
Чим довше ми по черзі стукали по дошці шашками, тим частішало моє дихання, а очі стискалися все сильніше. Якщо заплачу зараз - це кінець, подумав я. Немає сенсу плакати, коли переді мною Яко-сан, яка стримує свій власний біль. Я стискаю зуби до болю, намагаючись відволіктися, і не помічаю, як моя шашка доходить до кінця поля і стає королем.
- Ооо!
Мабуть, Яко-сан здивована не менше за мене. Сьогодні мені вдалося побачити прогалину в її атаці і контратакувати. Прошивши наскрізь атакуючий стрій супротивника, мені вдалося досягти протилежного краю дошки.
- Тепер вона стала королем, поклади зверху на неї одну з шашок.
Тільки коли моя суперниця почала тикати пальцем в одну з взятих мною шашок, до мене нарешті дійшли її слова.
- А? Ааа! Точно ж.
- Що це ти? Взагалі-то отримати в свої руки короля ще не означає перемогти.
- Так, я знаю.
Поспішаючи, я потягнувся до шашки, через мою поспішність вона вилетіла з руки і полетіла на підлогу, зробивши ситуацію ще більш незручною. «Пух» - видала вона глухий звук і покотилася далі. Намагаючись не дати їй відкотитися далі, я потягнувся з усіх сил, але в підсумку полетів слідом за нею. Гірше просто бути не може... ганьба! Зовсім не смішно, крім того, примудрився боляче прикластися чимось боком. Хапаюся за злощасний бік і починаю в агонії кататися по підлозі, Яко-сан тим часом підбирає шашку, яка підкотилася до неї.
- Зовсім дурень?
Повільно повертаюся на стілець, терплячи вже вщухаючий біль, на голові мого короля вже стоїть червона шашка.
- Той, хто досяг краю, стає королем тільки з короною - гордо продекламувала Яко-сан, зіщурившись - Хороша робота, Ето.
- Король значить... Що він там може?
- Ти ж бачив, як рухалися мої королі. Король може ходити як вперед, так і назад. Він йде куди хоче.
- Добре йому...
Переміщаю короля ближче до однієї з шашок Яко-сан, у порівнянні з величним королем інші і справді здаються маленькими і слабкими. Несучи як корону одну з шашок Яко-сан, здавалося, він міг опинитися тепер в будь-якому місці на дошці. Я навіть почав заздрити королю.
От би я міг також завантажити весь її біль і відправитися куди захочу.
- Яко-сан... вибач мене...
- А? Що це ти?
- Щось мені недобре, зараз вирве...
- Е? Пп-почекай! Тільки не на дошку!
Ні, винні не сльози, які я не хотів їй показувати, напевно все через удар в бік, точно. Мене вирвало в туалеті, ледве зміг дістатися. Знову не можу стриматися, просто трохи раніше були сльози, а тепер, це...
Гарненько прополоскавши рот і повернувшись до палати, незважаючи на попередні досягнення, хід гри швидко повернувся до звичного мені очікування швидкої поразки. Мабуть, разом з блювотою з мене вийшов і якийсь ключ до перемоги.
Зате натомість я усвідомив важливу річ.
- У момент, коли ти отримав короля, я навіть здригнулася від страху. Ну як? Спробуєш ще?
- ... Безумовно.
Я по вуха закохався в Яко-сан.
/*Американський багаторазовий чемпіон світу з шашок./