15. Лист Шарлотти (7) — Голова 72
Шанс повністю звільнитися від роду Отіс. Моє серце мимовільно забилося. Поїхати з Бертранда означало, що мені більше не доведеться бачити всі ці жахливі картини: слуг, які вгризаються один в одного, калюжі крові на підлозі, нудотковий аромат троянд, моторошний сміх, який розноситься звідусіль, і повний ненависть Ніла Отіс. Усе це навіки зникло б з мого життя. Мені здалося, що земля йде з-під ніг. Але важка гіря відразу ж схопила мене за кісточку.
Я запитала тремтячим голосом:
- Якщо я покину Бертанд... Що станеться з Отіссами?
Я - єдина донька Деймона Отіса. Якщо я піду з Бертранда, то хіба рід Отісів зникне? Невже ця трагедія нарешті закінчиться?
Але відповідь Рози безжалісно розтрощив мої оптимістичні сподівання:
- Твій батько все ще здатний до розмноження.
Він зробив це найчутливішим тоном, погладжуючи моє волосся.
- Я дбав про нього. Я можу створити тобі стільки заміну, скільки потрібно.
А на що я тільки сподівалась? Голову наче окотило крижаною водою. Дурна Шарлотта Отіс. Гнів Рози був не настільки слабкий, щоб так просто відпустити Отісів. Я лягла спати, коли не мала брата чи сестру. Чи зможуть вони, як і я, вижити в цьому особняку? Звичайно, я не була далекоглядною і зовсім нерозумною. Коли я зазирнула в спогади Рози, то відразу зрозуміла, чому він так поблажливо ставився до мене. Так, мені пощастило народитися з таким же кольором очей і волосся, як у Едґара Отіса. Цей факт хоч небагато, але пом'якшував Розу. Адже Едґар був для нього особливим. Не було жодної гарантії, що мої брат чи сестра успадкують ті самі риси. Роза ненавидів Отісів, а значить, на дитину, яка не заслуговувала і погляду, ніхто б не звернув уваги. Його б просто кинули на довільну долю і тримали б як худобу. Так само, як і мого батька Деймона Отіса. Крім того, щоб створити спадкоємця в кімнату Деймона вимагала б нова жінка. Була б ще одна жертва, подібна до моєї матері. Я просто не могла повірити цьому. Хтось може сказати: « Зрештою, це не твої проблеми, тобі нема про що турбуватися. Просто живи для себе і думай тільки про себе". Але я бачила боягузтво Ніла Отіса і катастрофу, до якої вона привела. Як я могла після цього втекти одна? І навіть якщо б втекла, не думаю, що змогла б жити спокійно.
Дивлячись прямо в червоні очі, що пильно дивилися на мене, я спокійно роздумувала, Що я можу зробити з цією можливістю? Що я можу зробити для майбутнього? Просьба відпустити Отісів точно не спрацює. Я не мала для нього жодної цінності, щоб вгамувати його бездонну ненависть, яку він виявляв до Отісів. Після довгих роздумів я нарешті сказала:
- Встановіть правила в Бертренде.
— Правила?
- Щоб троянди не могли безрозсудно обдурювати. Щоб люди в Берранді отримали хоча б мінімальний захист. Якщо так і далі піде, Бертранд довго не протримається. Ви ж цього не хочете, правда? Будь ласка, зробіть так, щоб будинок хоч би зовнішньо функціонував нормально. Створіть умови, в яких спадкоємець зможе безпечно вирости.
Роза не відповідав. Він лише мовчав, дивлячись на мене. Через довгий час він, нарешті, вимовив:
— Це не так вже й складно.
- Тоді...
— Але ти впевнена, що це бажання тебе влаштує?
Оскільки реакція Рози була відносно м'якою, я вирішила зробити ще один крок вперед:
- Якщо ви вважаєте моє бажання занадто скромним... Може я запропонувати парі замість того, щоб загадувати інше бажання?
— Пари, ты цел.
— Пари, в якому будуть угадувати ваше ім'я.
Він підвів брову. Це означало, що я можу продовжувати. Я сковтнула.
- Щоб будинок був нормальний, потрібна прислуга. Доведеться регулярно запрошувати сторонніх. Але що, якщо хтось з цих сторонніх, нічого не знаючи про Бертранда чи Отісе, зможе дізнатися ваше справжнє ім'я ... Чи ви погодитесь, що Бертранда і Отіса відкинуться? — З лиця Рози зникло будь - який вираз. Я додала: « Не знеохочуюсь. - Ви ж самі казали, що в Бертранді вам нудно. Таке пари додадуть трохи гостроти у ваше довге життя. Обмеження створюють напруження в житті, а стрес у свою чергу постійно підстигаючи і розвіюючи нудьгу.
Я прикидається, ніби роблю це заради нього, але насправді це була завуалована благання коли-небудь відпустити Отісів. Для людини, яка настільки перевершує людське розуміння, немає того, що люди називають кінцем. Якщо все залишити як є, він буде вічно стояти на цьому самому місці, тримаючи Отісів у своїх руках. Але якщо з'явиться щось, що підштовхне його в спину у той момент, коли це життя йому хоч трохи наскучить ... Можливо, тільки тоді Отіс нарешті зможе отримати свободу. Я чіплялась за цю маленьку надію. Цікаво, він з радістю прийме пропозицію? Чи, може, вибухне гнівом будь - яке терпіння до мене?
У той момент я тремтіла від страху, чекала рішення Рози. Мовчання було короткочасним, але для мене ця мить тривала цілу вічність. І раптом з його губ зірвався смішок.
- Хочеш витратити шанс всього свого життя заради якоїсь примарної можливості в майбутньому?
Його обличчя спотворилося гримасою то сміху, тобто плачучи, чи то презирство.
— Що ж у цій сім’ї таке, що вам усім здається таким милим?
Я не змогла відповісти. Тим часом Роза швидко приховав своє хвилювання і відвернувся.
— Ладно. Я приймаю парі. Я якраз думав, що Бертанду потрібні зміни. Люди занадто вразливі, так що рід Отіс скоро помре під час нинішньої розклади. Що ж, тепер у мене буде багато справ. Ми повинні перетворити цей прекрасний палац у величезний ляльковий театр, створений спеціально для Отіса.
У цей день я в останній раз удосконалювалася від нього. З наступного дня для нього я стала просто Отіс.
*
Роза дотримав свою обіцянку. Він накинув мені кілька правил, а я їх доповнила. Так і з'явилися правила Бертранда, який ви знаєте. У процесі доповнення і редагування я вставляє туди підказки, пов’язані з нашою парою. Мабуть, Роза помітив це, але на щастя, закрив на це очі. Так у Бертранді був наведений порядок. Рози більше не буяли, як їм заманеться, і вдень почали зо себе відображати людей.
Поступово особняк почав приймати нових слуг. Кожен з них отримав листа із правилами Бертранда. Мимо мене пройшло безліч людей з боку. Але не було нікого, хто щасливо завершив би свій контракт або хоча б наблизився до розгадки пари.
Тим часом Роза, ховаючись під ім'ям Роджерс Уолтер, почав зо себе показувати начальника старшої дитини Отісів. Я ж за наказом його вийшла в сьвіт, знайшла чоловіка і народила спадкоємця.
Замість того, щоб зробити ставку в парі, Роза поставив мені кілька умов. Перше: не передавати нащадкам історії про минуле, які я знаю. Друге: спадкоємець і голова дому не повинні складатися з домовленості. Через другий умова тіло голови вдома починає повільно гнити, коли виросте спадкоємець. Я не стала винятком. Чим старше стає моя дитина, тим ближче я до смерті. Тому я більше не можу бачитися зі своєю дитиною. На даний момент вона на попіченні у Рози. Мій чоловік, за його наказом, виконує необхідні зовнішні справи. Я відчуваю перед ним лише провину.
Тепер я перебуваю у спочинку голови будинку на четвертому поверсі. У тих, де жив Ніл Отіс. Я замкнена в кімнаті, куди ніхто, крім Рози, не може увійти і тихо вмирає на самоті. Тепер я навіть не можу їсти, лише ледве встаю у ліжку. Пальці також погано слухаються, так що це лист, ймовірно, останній, що я зможу зробити сама. Повільно згнаючи, я зустріну свою смерть в день, коли моя дитина досягне повноліття. Я не шкодую, що відмовилася від шансу втекти з Бертранда. Якщо одного разу Отіси зможуть звільнитися від Рози, я буду цим задоволена.
Що ж, ось і вся правда про трагедію, яка сталася Бертранд. Жалко і смішно, чи не так? Можливо, оцінка того, що це лихо, яке ми навели самі, є правильною. Але чи слід покласти гріх на нащадків? Ці бідні діти лише випадково народилися в домі Отіс. Тому, про сміливий і мудрий чоловік, що дійшов сюди, прошу, допоможіть Отісім. Рятуйте дітей вдома Отіс. Тепер ви знаєте відповідь на загадку. Ідіть і скажіть йому. Скажіть, що все скінчено. Попросіть дитину вгамувати свій гнів перед Отісом.
Мій вибір для тебе, Отіс з майбутнього. И... для Рози. Сподіваюсь, це хоч трохи допомогло.
*
Цей лист просто розгубився. Рішель закрила щоденник.
Прийом. Ред. Все б було нічого, якби Шарлотта Отіс не будувала з себе благородну рятівницю. Вона лицемірка, як по мені. Вона пише про те, як їй шкода її нерідних брата чи сестру, але водночас обкреслила страждання свого чоловіка, дітей і онуків Тобто їх не жаль, чи що? Але принаймні вона відчуває вину до свого чоловіка. Сподіваючись звільнити свою сім'ю, вона вплутала в це лайно безліч людей, які взагалі ніякого відношення не мають до їх проблем. Скільки слуг убили троянди, пригадуючи того чоловіка з холодильника? І ось щодо них вона не виносить ніякого жалю.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Його статус: йде переклад
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand