14. Лист Шарлотти (5) — 70 розділ
Ефемерно коротке життя Едґара Отіса тихо погасло в ніч, коли густо валив сніг. Похорони були скромними. Літня леді похоронила хлопчика на сімейному кладовищі Сільвестерів, а не на покинутому або майже існуючому цвинтарі Отісових. Зрештою Отіси та Сільвестри були далекими родичами, і не було жодних особливих проблем. До того ж у сім’ї не залишилося нікого, хто міг би заперечити. Ніл Отіс, навіть проводячи свого брата в останню дорогу, був п’яний. Він пив прямо з горла, а потім плюнув на труну Едґара.
- Якщо вже вирішив померти, так би помер раніше. До самого кінця був огидою!
Природно, що від такої леді Сильвестр прийшла у лють:
— Убирайтесь негайно, Ніл Отіс! Сильвестри не дадуть вам рівну вартість! Я збираюся посмертно вписати Едґара у наш рід, так що він теж більше не має до вас ніякого відношення!
— Це була лише маленька помилка, що зробилася по п'яні! Якщо ви так мене виженете, пані, у вас же теж будуть проблеми? Вам же потрібен спадкоємець для роду Сільвестерів! Оскільки Едґар, якого ви прийняли, помер, залишився тільки...
- Мені потрібен був не спадкоємець. Я хотіла передати рід Сильвестерів саме Едгару! Я скоріше дозволю нашому роду перерватися, ніж віддам його такому, як ви!
Ніл Отіс відчайдушно опирався до самого кінця, але не зміг вирватися з грубих рук слуг. Викинутий за ворота, він процідив:
— Погодите. Ось побачите, чого я доб'юся і ким стану! Наступного разу ви схилите переді мною свої горді голови!
У люті Ніл пішов геть. Роза мовчки спостерігала за всім, що відбувалося.
Після виходу з Бертранди в житті Ніла Отіса почався новий розділ. Йому зателефонував родич по матері.
- Ви знали, що у вашої матері був старший брат? Він покинув дім в юності і зумів побити пристойний стан, а у своєму заповіті залишив все панові Отісу.
Так Ніл Отіс став наступником, який здобув величезне багатство. Ці гроші вистачило б, щоб прожити все життя в розкоші. Але пожадлива людина Ніла не знала, що їй робити. Він хотів більше багатства, більшої слави. Він негайно дав їм спадщину. Піддавшись наполяганням зачаровувати у розпліднику, він вклав величезні суми в торговельні судна, які відправлялися до невідомого краю. Будь-хто, хто хоч трохи розбирався в цих справах, вважав би таке додавання божевільним. Але, на превелике здивування громадськості, інвестиції Ніла Отіса принесли неймовірний успіх. І це було ще не все. Земля Нілом, яку він купив, була стабільно забезпечена навіть під час міжнародної посухи. Всюди, хоч би до чого торкався він, гроші текли рікою. Бідолаха Отіса, якого колись зневажали, тепер стали називати золотою рукою. Усі намагалися йому догодити. Кожного світського сезону на його ім’я спадало безліч запрошень.
Потім у столиці Лінтоні спалахнула велика пожежа. Думаю, і в ваш час той день досі згадується як кошмар. Майже половина Лінтона тоді згоріла. Ніл Отіс без вагань пожертвував велику суму на відбудову міста після пожежі. Його Величність був дуже задоволений і нагородив його парним орденом. Усі славили Ніла.
Таким чином він отримав багатство, славу і владу. Коли Ніл Отіс досягнув такого становища, то захотів потьмяніти. Йому потрібна була чеснотна дружина і надійний спадкоємець, якому він міг би передати все, що мав. А якщо б вона була аристократкою, то краще. Щоб привести в будинок леді з родини і створити сім'ю, йому спочатку потрібно було гарного особняка. Символ, на який всі будуть дивитися з захопленням про новий початок історії славетного роду Отісів. У цей момент Ніл Отіс згадав про Бертранда. Про ненависного Сільвестера, який у молодості накинувся на нього безславний сором. Ніл негайно вирушив туди. Літня леді, остання пряма спадщина Сільвестра, нещодавно померла. Нил досадливо цокнув мовою:
— Я опоздал. А я так хотів відплатити тобі тим же приниженням, що пережив сам!
Ніл Відіс скупив усі землі Сільвестрів і особняк Бертранд. Ніщо не могло зупинити його, адже за ним з’явилися гори золота.
Коли Ніл нарешті захопив усе, що належало Сільвестрам, він пишався величним особняком Бертранд і з радістю вигукнув:
— Я повернувся, мій чудовий і ненависний Бертранд! Я повернувся, щоб стати твоїм справжнім господарем! Ніла Отіса, що гнилий в убогій кімнатці на четвертому поверсі більше немає!
Він скликав художників та ремісників з усієї країни і почав масове будівництво особняка. Тим часом він заручився з прекрасною леді із поважного роду. У день свого весілля, про велич якої ще довго будуть ходити легенди Ніл вперше представив присутнім оновлений Бертранд. Люди не могли приховати свого подиву:
- У всьому світі не знайти палацу прекрасніше, мілорд Отіс!
— Це справжній витвір мистецтва, який має зберігатися в століттях!
Під градом хвали Ніл загордився до небес. Сильно сп'янів, він поводився зарозуміло і хвастливо. Але раптом він з ніжністю провів рукою по мармуровій колоні, прикрашеної різьбою у вигляді троянд, і заговорив:
- Насправді... У мене був молодший брат.
Це була розповідь про Едґару, якого він не згадував дуже давно.
- Він був таким милим дитиною. Так до мене тягнулися, ми були найкращими братами на світі.
— Ох... Вибачте, а ваш брат?
— Він був дуже хворий і рано покинув цей світ. Ах, мій милий Едгар. Як би я хотів розділити з тобою свою теперішню славу!
Люди співчували Нілу і хвалили його як чудового брата. А Ніл Отіс все більше і більше входив у бій. Зрештою, в пориві емоцій він вигукнув:
— Да! Я покличу цей особняк своєму братові. Його делікатним прізвиськом було « Роза», адже він був яскравішим за троянду в повному цвіті. Відтепер я буду називати Бертранд особливим принцем Рози.
Це були лише слова, покинуті п’яницю без задньої думки. Ніл Отіс швидко забув їх. Навіть після весілля його не покидала вдача. Навпаки, його діла йшли тільки на гору. Вони жили з дружиною в душі і мали довгожданого здорового спадкоємця.
Одного разу після свята на честь третього дня народження сина Ніл Отіс сам з радістю пив вино, дивлячись на вишуканий сад Бертранда. Він і не здогадувався, що чекає його попереду.
— Давно не бачилися, - сказав хтось. Його голос був тихим і мелодійним, наче читаний вірш.
Ніл Отіс, мов зачарований, обернувся. У ту ж мить келих вислизнув з його руки і розлетівся вдребезги.
— Э-эдгар?
- Ти і під час першої зустрічі вів себе як ідіот. Зовсім не змінився.
На обличчі, як на обличчя покійного брата, дві краплі води заграла насмішкана умилка. У місячному світлі зловісно сяяли очі, червоніші від крапель крові.
Ніл Отіс тільки тоді згадав про червоноокого демона, з яким зіткнувся понад десять років тому.
- Це був не сон?
— Якби це був сон, то хіба такий безглуздий чоловік, як ти, міг би насолоджуватися подібною розкішшю?
- Навіщо ви раптом прийшли?
Ніл Отіс поплескав назад. Він украдкою потягнувся рукою, щоб штовхнути за шнур дзвоника. Роза променично посміхнувся. У ту ж мить руку Нілу повернуло в неприродне становище.
— А-а- а-ак!
—Тш-ш. Я не люблю шум.
— Т-ти. Хто ти такий?
— Хм. Не подобається мені, коли такі як ти вимовляють моє ім'я.
Роза нешвидким кроком підійшов до вікна. Чорне волосся розвіялося на вітер, контрастуючи з білосніжною шкірою. Вишукані риси обличчя з ідеальними пропорціями, пряма спина, довгі руки й ноги. Це був досконалий юнак, недосяжний для смертної людини. Червоні очі цього чоловіка виблискували, наче сон.
— Роджерс. Так, мабуть, назвуся поки Роджерс.
Знущаний чужою аурою, що походить від хлопця, Ніл принижено злився:
- Чому ви так зі мною?
— Я прийшов за платою, — простягнув Роза.
— За платою?
— За багатство, славу і владу, якими ти досі насолоджувався.
Ніл Отіс почувався трохи ображеним.
ми вже давно розрахувалися! Ви забрали життя Едґара...
— Я передумав.
Все сталося в одну мить. Роза ступала вперед і наблизив своє прекрасне обличчя впритул до нього.
— Ти, ніщо, до цих пір купався в незаслуженій удачі.
— Угх...
— А значить, тепер пора заплатити по рахунках.
Роза, випрямившись, з невгасимою красою озирнувся на сторони.
- Так ти сказав, особливим Роза? Дуже придатна назва.
— Э... а-а...
Цей дорослий брат, що навіки застиг у своєму вічному видінні. Жах, наче затягнувший в глибоку морську пустку, охопило все його тіло. Ніл Отіс непомітно задрижав для себе.
- Це Едґар? Едґар вас послав? Щоб помститися мені, Едґаре...
Червоний погляд знову звернувся до нього. Проста, ніби нічого не відбиває але в цій порожньо танув бездонний вир емоцій.
— Хто знає?
Сказавши це, диявол, що носив обличчя брата, якого він по суті вбив власними руками, прошепотів спокійним тоном, начедучи про його справи:
- Платою буде ось що. Я забираю цей маєток і все, що йому належить і буде належати далі.
Звичайно, Ніла Отіса не мав іншого вибору, окрім як погодитись.
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Його статус: йде переклад
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand