11. Штурм (1) — 50 розділ
Почався новий день у особняку. Що б не сталося вночі, поки всі спали: будь-які секрети, які б зміни не сталися, все це не мало значення. З глибин доносився сильний запах розкладення, але вигляд був нормальним і елегантним.
Рішель виглянула у вікно. Ззовні розносився шелест вітру. На городі, переповненому квітковими трояндами, чоловік неквапливо прогулювався. Його чорні волосся, що розгалужується, чітко вирізнялися на фоні хмарного неба, а кроки були такими легкими, ніби він танцював. Час від часу він з м’якою посмішкою на обличчі зупиняється, щоб помилуватися квітами.
« Чому він ніяк не реагує? » — Я подумала Рішель, уважно спостерігаючи за ним.
Після сніданку в коридорі вона зіткнулася з Аланом. Він кивнув у бік кімнати Роджерса і похитав головою, показуючи, що він не сказав ні слова. Навіть зараз, ближче до вечора, Роджерс як і раніше не реагував. Він залишався поруч з Аланом або гуляв по саду, як завжди, не більше того.
"Не може бути, щоб він не здогадався про наш план."
І все ж Роджерс Уолтер залишив їх у спокої. Про що ж він думав? Він був упевнений, що як би сильно вони не боролися, їм ніколи не втекти? Чи, можливо, просто сміявся з них? У ній панує дух суперництва, про який вона і не здогадувалася, раптово захопив усе її тіло. Рішель так міцно вчепилася у підконник, ніби хотіла його зламати.
— Наставница, що ви робите? - Почувся дитячий голос, і посол її спідниці дёрнули. Коли вона повернулася, близнюки Отіс дивилися на неї своїми великими очима.
Рішель посміхнулась і простягнула руки.
— Нічого. Просто дивилася на небо.
— Фу, как нудны.
Близнюки надулися. Рішель трохи поблякла. Пені і Ніро Отіс. Діти, яких вона лікувала і любила всім серцем, та одночасно дві троянди, які вкрали чиїхось життя і майбутнє. Вона не знала, як дивитися їм в очі. Минулої ночі їй відкрилися всі секрети Бертранда, включаючи правду про те, ким насправді були ті люди, з якими вона зустрічалась і спілкувалася. Їй здавалося, що за цю ніч вона стала зовсім іншою людиною.
— Наставниця, ми намалювали вас! Хочете подивитись?
І все ж, навіть після того, як вона потрапила в вир цих відверть, діти, які стояли перед нею, і досі бачилися їй всього лише маленькими, відчайдушно спраглими любові. Пенні і Ніро з порозваленими щоками схопили Рішель за руки й відвели за собою. Вона пішла за ними, не віддаючись.
На листці, який вони з гордістю показали їй, були зображені дві маленькі фігурки, що міцно притискалися до рудої дівчини. Малюнок випромінював їхню любов до неї.
- І правда, чудовий малюнок.
Справді?
Пені і Ніро найкращі, так?
Близнюки захихикали, обіймаючи Рішель за талію. Діти мали гострий аромат троянд. Дівчина ніжно погладила їх за волосами. У неї кинуло в грудях, наче хтось проколов серце голкою.
« Якщо ми позбудемося Роджерса... Що буде з цими дітьми?»
Вони напевно зникнуть. Роджерс - володар троянд, і всі дивні явища Бертранда викликані його силою. Вона не збиралася вперто наполягати на їхньому спасінні. Ці маленькі троянди насправді не живі люди, а зловісні істоти в шкурах близнюків Отіс. Навіть якщо вони не хочуть завдавати шкоди, і навіть якщо все це справа рук Роджерса, результату не змінити.
"Але ж..."
Вона не могла просто відвернутися від цих дітей і так легко відкинути емоції, час та любов, які ділила з ними. Хіба їй не можна міняти своє ставлення до них, поки вона не залишить цей палац? Чи ж вона не може спокійно підготуватися до прощення, проводячи з ними час як завжди?
Ось так... Було б непогано.
Рішель підняла очі до стелі. Тепер аромат троянд здавався особливо тихим.
*
Цієї ночі шлях вже не здавався таким важким, як раніше. Чиїсь руки заплуталися в її волосах, але тепер полум'я олійної лампи не загрожувало згаснути, а відстань не виглядала занадто великою. Тому Рішель швидко добралася до кабінету Алана без особливих проблем.
— Наставница!
Як тільки вона наблизилася до місця призначення, юнак відразу відчинив двері. Звідтіля донісся сильний запах дезінфекції, і її охопило відчуття глибокого полегшення. Рішель схопила Алана за простягнуту руку, і він втягнув її всередину.
- Нічого не сталося? — Він запитав, як тільки Рішель перевела подих.
Вона кивнула.
- Сьогодні все пройшло відносно легко. А вчорашня ніч була просто на рідкість невдалою?
- Роджерс наказав їм не втручатися в наші справи... - Алан раптово замовк, і його губи скрився на циничній усмішку.
Опустивши очі вниз, він побачив, що вони з Рішель все ще міцно тримаються за руки. Уші Алана трохи почервоніли. Рішель обережно простягнула до нього руку.
— Мистер Отіс, у вас жар? Ви в порядку?
Він відвернув свою руку, наче доторкнувся вогню, і різко підвищив голос:
— Пр-просто жарко, от і все!
Рішель слабо посміхнулася. Він завжди так реагував, коли вона доторкалася до нього.
"Він змутився".
Да. Це нормально для його віку.
Рішель бачила в ньому молодшого брата, хоча він був лише на рік або два молодші і скоро досягне повноліття. Якби Алан знав про її думки, то розлютився б, але він ні про що не підозрював, з'єднав руки за спиною і прочистив горло:
— Кхм. Неважно. Судячи з того, як Роджерс вів себе весь день, схоже, він вирішив поки залишити нас у спокої. Можливо, просто дозволяє нам боротися. Цьому збоченому виродку подобається давати надію, а коли людина наближається до своєї мети - скидати його.
— У такому разі це нагода для нас. Ми повинні взяти якомога більше користі з його недбалості, — сказала Рішель, дивлячись на полум’я олійної лампи в руках. Мертвий вогонь відобразив її непохитність.
- Тепер ми йдемо на кухню?
— Да. Почекай.
Алан зник у кабінеті й повернувся з іншою олійною лампою. Він чркнув сірником, щоб запалити її, і негромко сказав:
- Дозволь мені запитати тебе востаннє.
- Про що?
— Ты правда... Готова на кухню?
Його рука злегка тремтіла, коли він намагався розпалити вогонь. Рішель мовчазно спостерігала за ним. Здавалося, вона чула голос, що звучав в його душі. Якщо вона піде на кухню, то може загинути. Вона дійсно готова ризикувати своїм життям? Заради кого-небудь на зразок нього?
Рішель обережно взяла сірника.
- Містере Отіс, послухайте.
Від її швидкого руху руки спалахнуло яскраве полум'я. Вона піднесла вогонь до світильника, і її губи зігнулися в м'якій усмішки.
- Ми йдемо туди не для того, щоб померти. Ми збираємося жити.
Вона повернула лампу, накриваючи його руку своїй.
— Ніколи не забувайте про це.
Алан витріщився на полум'я, а потім зустрівся з нею поглядом.
— Гм.
У його небесно-блакитних очах все ще залишалися сліди занепокоєння і непевності, але тепер в них теплився і згнив рішучості.
— Ты права. Саме так і є.
Він міцніший за лампу. Рішель подумала, що на даний момент цього було достатньо.
*
Перед тим як залишити офіс, Алан виклав план:
- Насправді є інший шлях у підвал. Шеф-повар використовує таємний хід для доставки їжі, і ми пройдемо по ньому, щоб потрапити на кухню. Усі троянди бояться шеф-півара і ніколи не наближаються до цього місця. Це найбезпечніша дорога.
- Чи є ймовірність, що ми зіткнемося там з шеф-поваром?
— Ні, не турбуйся про це, — взявся за ручку дверей Алан насупився. - Шеф-повар ніколи не залишає кухню без особливої причини.
Двері зі скрипом відчинилися. Хлопець окинув очі темний коридор і зловісно додав:
- Він безупинно їсть.
Як тільки Рішель і Алан вийшли в коридор, вони кинулися бігти. Їм не потрібно було багато часу, щоб дістатися до місця призначення. Алан відкрив кам’яні двері, сховані в куті третього поверху.
- Шеф-повар користується цим проходом, щоб доставляти візки з їжею на кожен поверх. Я дізнався про це, коли в дитинстві блукав по особняку.
— Мистер Отис?
- Що?
Алан озирнувся на неї. Рішель трохи похитнулася, а потім похитала головою.
— Неважно. Просто тут так темно. Немає ні вікон, ні ламп.
Коридор з сірої цегли, як у стародавньому замку, був гнітючий темним, але достатньо широким для величезної візки шеф-повара. У ньому панувала зловісна атмосфера, наче тінь Бертранда нависала над ним.
Алан підняв лампу вище, і слабкий світло трохи розсіяв моторошний морок.
— Пойдём.
У проході не було сходів, мався тільки крутий пандус для того, щоб котити візок. Рішель обережно стукала, щоб не послизнутися. Як і казав Алан, тут нікого не було. Вони дісталися до підвалу без пригод.
— Почекай.
Біля кам’яних дверей, що ведуть у підвал, Алан жестом закликав до тиші. Він привідкрив двері, щоб виглянути назовні, і, переконавшись, що все чисто, поманив Рішель вперед.
— Идём. Поки що все добре.
- Може, нам варто говорити тихіше?
- У шеф-півара слабкий слух. Але нюх у нього винятковий.
Підвал виглядав так само, як і прохід, по якому вони щойно пройшли. Холодні кам’яні стіни були голими. Їх не прикрив навіть дешевий шматок тканини. Через це всередину проникало холодне повітря.
- Вони годують їх у такому місці. Не дивно, що слуги й служниці тут довго не затримуються, — зітхнув Алан і розпахнув грубі дерев’яні двері столовою для персоналу.
Рішель мовчки погодилася. Коли вона випадково опинилася біля входу в підвал у пошуках пропавої служниці, вона цього не розуміла, але тепер, побачивши все на власні очі, зрозуміла, що підвал був нічим іншим, як жахливим тюрмам.
Двоє гостей уважно оглянулися. Вони проминули кілька дерев’яних дверей. Але тут здалека донісся пронизливий крик:
— Ха-ха-а-ах!
Цей голос з'явився дивно знайомим.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand