08. Дорога додому (3) — 38 глава
Роберт розгубився і запитав:
- Рішель, що сталося?
Її раптово помаранчеве обличчя, мабуть, виглядало дивно. Рішель швидко похитала головою.
— Нічого страшного. Можеш продовжити розповідь.
— Якщо ти втомилася, то тобі краще трохи відпочити.
— Я в порядке. Я просто подумала про дещо.
Роберт стривожив брови і зрештою продовжив:
— У будь - якому разі, здавалося, що слава Ніла Отіса триватиме вічно. Поки одного дня він раптово не замкнувся у своєму особняку.
- Спеціально...
— Причина не ясно. Він несподівано зник. Вся сім'я. Він так пишався особливими речами, що наглухо закрився. Його двері відкрилися лише тоді, коли його єдиний син досяг повноліття, але на той час Ніл Отіс уже помер. Похорони пройшли тихо в особняку. Жодної засмученої особи не пустили.
Ніл Отіс і його сім'я раптово зникли. Вовна перестала приймати гостей.
Що ж, ситуація така сама, як і зараз.
« Тепер я зрозуміла»
Рішель відчула себе так, наче її вдарили по голові. Дивність у Отісів почалася не з нашого покоління. "Грех Отісів", про який розповів Роджерс, почався з першого голови сім'ї Ніла Отіса.
У Рішель закрутилася голова від раптового усвідомлення. У неї пересохло в роті, а у горлі з'явилося жування. Швидко піднявши чашку, вона випила холодний чай одним ковтком і заспокоїлася.
З полегшенням зітхнувши, вона попросила Роберта продовжити:
- Отже, що сталося далі?
— Хм. Після смерті Ніла Отіса родина Отіс почала діяти досить незвично. Кожен їхній наступник ніколи не з’являвся на людях, аж поки не досягав повноліття і досягнувши його як голову родини. Після короткої діяльності в суспільстві вони знаходили себе подружньою парою, а потім знову закривалися у особняку.
—...
— Ось чому люди почали говорити про те, що "золота рука" Отісів напевно проклята. Кажуть, що приємно познайомитися з нещастями інших людей. Але хіба це не затьмарить почуття власної гідності?
— Зрозуміло... Рішель зробила паузу, а потім сказала: « Але я чула, що теперішнє покоління сім’ї Отіс було дуже активним у громадській діяльності.
— А, так і є. Це виняток.
Роберт з тугою попрямував до далекого минулого.
- Саме мадам Отіс змінила отісів. Вона була чудовою, впевненою в собі людиною. Вона відкрила ворота Бертранда, організовувала світські події і навіть представила присутнім молодого наступника, на відміну від попередніх поколінь родини Отісів. Навіть ті люди, які зазвичай засуджували її через статус були настільки приголомшені нею, що не могли вимовити ні слова.
Мадам Отіс... була такою людиною?
Мадам Отіс, яку вона знає, зовсім інша.
Роберт розтопив три пальці і помахав ними перед злегка здивованою Рішель. Те, що він говорив, було для нього дуже приємним.
— У них було троє дітей, і це дуже здивувало всіх. Відіси спочатку були скупими на дітей, і в них ніколи не з’являлося більше одного наступника. Хм, якщо подумати, ніби у містера Алана є брат з сестрою, близнюки?
Він колись зустрічався з Аланом, так що, повинні бути, запам'ятав і близнюків. Рішель кивнула.
— Да. Я навчаю цих дітей. Їм дев’ять років.
- Дев'ять років?
Роберт широко розкрив очі. Він потир лоб і похитав головою.
- Неможливо? Наскільки я пам'ятаю, між містером Аланом і близнюками була різниця в шість років.
Від цього зауваження в голові Рішель ніби вибухнула бомба. Вона поставила на стіл чашку, мало не викинувши її з рук.
- Шість років різниці, що ти маєш на увазі?
- Я впевнений. Близнюкам Отіс, яких я знаю зараз, можливо 12. Їх звуть Пені і Ніро, вірно?
Рішель розчавила кулаки.
Роберт мав добру пам’ять. Він не міг свідомо підмішати над нею. Справжній вік близнюків, який не пам’ятав навіть їхньої матері - 12 років.
Не може бути.
Чи справді близнюки...
Раптом перед її внутрішнім очима з'явилися двоє дітей, які видавалися маленькими навіть для своїх дев"яти років і вже тим більше їм не даси 12. Вони справді маленькі, навіть якщо ними нехтують і вони не виросли належним чином. Та й до того ж, хіба вони не поводилися занадто по-дитячому? Часто Рішель задавалася цим питанням.
У неї пересохло в роті. Рішель нервово потерла руки.
— Знаєш, Роберт. З твоєї точки зору мадам Отіс добре піклувалася про своїх дітей?
Звісно. Навіть можу сказати, що це була найщасливіша сім'я у світі. Власне, саме завдяки мадам та містеру Отіс у мене з'явилася мрія про шлюб і сім'ю. Раніше я прагнув свободи.
— А близнюки? Вона піклувалася про близнюків?
- Хмм? Звичайно. Я навіть чув, що вона сама піклувалася про них без допомоги няні.
Щетка, щілка.
Коли Роберт продовжував говорити, в голові Рішель починали виникати деякі припущення. Але якщо ці припущення правильні, то це жахливо.
- Як ти? — Недивно запитав Роберт.
Коли вона підняла очі, на його обличчі прочитувалося хвилювання і зацікавлення.
— Мадам Отис. Цікаво, як у неї справи. Містер Алан, мабуть, дуже сильно виріс. Незабаром він досягне повноліття, і ми знову побачимо його в суспільстві?
—...
— Я сподівався, що одного дня вони зникнуть з громадського життя, але мені було дуже шкода, коли ми перестали спілкуватися. І я переживаю, що містер Отіс зник. А що з іншими? Як вони поживають?
Що вона могла на це відповісти?
Як би вона могла описати сьогоднішню ситуацію в Бертранді, зміну у мадам Отіс?
Рішель покребла нігтем поверхню чайної чашки. Саме тоді, коли вона вагалася говорити неправду або виявити розсудливість і не відповідати на це запитання, з’явився Марґарет.
— Та-а-ак! Ось і фірмове тушне м'ясо від Мейг Честер!
У її руках був піднос зі свіжим хлібом і димаючим каструлем з тушею із вершками.
— О, Мэг! Не потрібно тягати найтяжче. Що, якщо ти постраждаєш?
Роберт швидко встав і взяв піднос з її рук. Коли він з’явився своєму партнеру, то, здається, забув про це питання. Рішель таємно відчула полегшення.
Маргарет підбігла до столу і зайняла місце біля Рішель, а потім наполегливо сказала:
— Рішель, Ришел! Поквапся і спробуй. Давай!
- Кохана Мег, чи не відкажеш мені в честь відвести твою їжу?
- Принеси собі, Роббі.
— Гм! Добре!
Роберт захоплено вбіг на кухню. Рішель зачерпнула рагу під майже всепоглиначим поглядом Маргарет. Густе і апетитне.
— Хм! Це справді чудово, Мег!
— Правда? Ех-х, я дійсно не можу контролювати свій б'ючий через край талант. Може, мені теж варто почати готувати їжу?
Маргарет усміхнулася з гордістю. Роберт, який щойно повернувся, гукнув її ззаду:
— Боже мой, моя Мэг. Як ти можеш бути ще досконалішим? Я ніколи в житті не їв такого смачного тушного м'яса!
Похвала була настільки щирою, що викликала вибух емоцій. Маргарет, яка щойно втратила впевненість, почерпнула з обличчя.
— А-а, нет. Роббі підносить такий шум кожного разу, коли я щось роблю. Якщо так буде продовжуватися, моя самооцінка злетить до неба.
Марґарет виглядала дуже щасливою, незважаючи на те, що її погляд був різким. На губах Рішель була спокійна усмішка.
Щаслива сім'я. Щаслива пара.
Звичайно, в голову прийшла сім'я Отіс. Колись вони були досить близькі, щоб бути кумирами кожної сім'ї, але тепер їхні стосунки гірше нікуди.
Рішель почала м'ясо, яке тужило. На думку приходили припущення, які виникли через розповідь Роберта. За словами людей, сім'я Отіс напевно проклята. Можливо, це злі плітки, пошкоджені ревнощами, але якщо згадати слова Роджерса, то, ймовірно, так і є.
Прокляття за якийсь учинений гріх.
Прокляття зв’язувало всіх розділів сім'ї Отіс з Бертрандом. Однак здається, що новий вітер Отісів, теперішній мадам Отіс доклала зусиль, щоб подолати цю атаку, але вона змінилася. Отіси замкнулися в особняку, а нинішній голова сім'ї зник. З якоїсь причини сильний і впевнений чоловік впав у розпач. У неї стався інцидент, через який вона зненавиділа свого чоловіка і опустила руки.
Рішель дійшов висновку, що це могло бути пов’язане з близнюками. Близнюки, які не виросли належним чином. Мадам Отіс, яка приходила в жах від них. Якщо взяти до уваги розповідь Беккі Дастін, то чим довше люди працювали в особняку, тим більше вони ставали нелюдськими істотами.
А що, коли ця зміна стосується також членів сім’ї Отіс?
А що, коли друга і третя дитина Отісів, які не потрібні для продовження роду, з часом вони також перетворилися на ці невидимі істоти?
Можливо, саме тому ніколи не було більше одного спадкоємця Отісів...
Рішель міцно стиснула ложку. Дитячі усмішки, сльози. І тонкий аромат троянд, що виходить від дітей ... завжди витівав поруч.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand