07. Пояснення (1) — 33 глава
Був ранній ранок.
Як тільки минуло шість годин ранку, Рішель вийшла зі своєї кімнати. Ноги природним чином привели її не в дитячу кімнату і не до спальні близнюків, а до особистого кабінету Алана Отіса. Відтоді як Рішель вирішила поговорити з ним, вона постійно підходила до його кабінету. Відтоді минуло чотири дні, але грубий юнак ніколи не відповів і вже не говорив про відчинити їй двері.
Рішель підставила позіхання і притулилася до стіни. Якщо вона почекає досить тривалий час, то принаймні одного дня зможе зіткнутися з Аланом Отісом. У будь-якому випадку він не замкнувся в своєму кабінеті на цілий день.
Час від часу вона поглянула на кишеньковий годинник, який отримала як подарунок для випускного. У половині сьомого двері спальні старшого сина сім'ї Отіс, розташованої по інший бік від кабінету, відкрилася. Звідти, розмінна плечі вийшов Алан Отіс зі своїм звичайним блідим обличчям. Коли він побачив Рішель, то став виглядати так, ніби зіткнувся з привидом.
- Що ти робиш? Схоже, у тебе багато вільного часу? — Він різко відповів і озирнувся. Його очі були збентежені.
Зчепивши руки разом, Рішель підійшла на крок ближче до Алана.
- Вибачте за те, що турбую вас так рано. Я дійсно хочу вам дещо сказати.
— Мені нема про що розмовляти з наставницею.
Холодно посміхнувшись, Алан пройшов повз неї. Якщо вона зараз нічого не зробить, то зрозуміло, коли знову побачиться з ним. Рішель настільки нервувалася, що несвідомо потягнулася і схопила Алана за ліву руку.
— Почекайте, відкладіть мені зовсім небагато часу.
— Быгх.
З хворобливим стороннім Алан здригнувся всім тілом. Рішель від подиву відпустив його руку.
- Що з вами? Боже!
Прикрита рубашкою пов’язка навколо лівої руки Алана доходила до зап'ястка. Було ясно, що він серйозно поранений. Рішель поспішно піднялася перед юнаком.
— Це рана. Ви були поранені того дня?
- Яке твоє діло? Не лізь, куди не треба.
— Як я так можу? Ви були поранені, коли рятували нас... Ви, ви правильно обробили рану? Ви можете показати мені...
— Убери!
Алан сильно плескнув Рішель по руці. Рішель без жодних вагань стиснула тильну сторону долоні, яка почала розпукати. Алан змерзнувши плечима, він сказав:
- Який сенс дивитися? Ти можеш що-небудь зробити, окрім того, щоб прийняти, як ідіотка?
— Принаймні, я можу допомогти вам правильно обробити рану, щоб вона не загнонілася.
Алан Отіс мовчав на неї. Рішель не розгубилася і подивилася в його блакитні очі. Вона не хотіла хоч якось реагувати на слова, які були кинуті, щоб навмисне ранити. Деякий час вони дивилися один на одного. Зрештою Алан Отіс відвернув погляд першим. Він зітхнув і провів рукою по волосах.
— Рана вже опрацьовано. Цю пов'язку наклав Роджерс Уолтер.
— Ах.
Роджерс, мабуть, відправився рятувати Алана. Вона відчула полегшення, згадавши про те, хто, здається, був знайомий з аномалії особняка краще, ніж будь-хто інший. Потім вона раптом відчула гіркоту. Як можна довіряти Роджерсу і одночасно сумніватися в ньому? Це було комічно.
Між ними виникла незручність. Розтираючи шию, Алан запитав:
- Так у чому справа?
— Ви збираєтеся вислухати мене?
- Розповідай вже швидше.
Рішель подумала. Те правило Бертранда радило не говорити про аномалії в особняку. Тому вона добре подумала, як викласти свою думку.
Він сильно сковтнув її, і Рішель сказала:
- Я думаю про дещо останні кілька місяців. На перший погляд Бертранда, співпрацівники, здається, дуже байдужі до сім’ї, якій вони служать.
- Що?
— Але була одна дівчина, яка дуже турбувалася мною. Але нещодавно я дізналася, що її контракт було достроково розірвано і вона поїхала.
—...
Він, мабуть, зрозумів, про що вона говорила. Вираз обличчя Алана був озлоблений. Рішель зробила невеличкий глибокий вдих і продовжувала:
— Дівчина щасливо повернулася до свого рідного міста?
— Ушла дуже далеко звідси.
Зрозуміло.
Як і очікувалося, Беккі Дастін більше не була людиною зі світу. Огида і страх посилилися. Рішель стиснула свої закочені руки і подавала нудоту. Часу на шок не було. Якщо вона знає, що люди гинуть у особняку, то повинна була якнайшвидше вивезти близнюків.
— Насправді я не думаю, що Бертранд є відповідним місцем для виховання малих дітей. То чому б не відправити ваших молодших брата і сестру до школи-інтернат? Я була б вдячна, якби містер Отіс погодився поїхати з ними в якості супроводжуючого ...
— Погоди, — перебив Рішель Алан.
Його обличчя спотворилося.
- Що я почув? Школа-інтернат? Гей, наставниця, я ж ясно сказав, що тобі не потрібно лізти в свою справу.
- Як я можу це зробити, коли я їх наставниця? — Рахель спокійно відповіла.
Алан широко відкрив рот, ніби збирався закричати, але потім його обличчя стиснуло в переляку.
— Ну що ж, такі цікаві люди як ти помирають першими.
—...
— Не прив'язуйся емоційно до Бертранду. Ніщо з того, що тут відбувається, не має до тебе ніякого відношення. Так що нікуди не суйся. Просто тихо живи, а як тільки контракт закінчиться, забирайся звідси і не озирайся.
— Мистер Отис...
- Ти нічого не можеш зробити. Нічого.
Алан Отіс повернувся, не затримуючися ні на секунду. Масивні двері кабінету з гучним стуком зачинилися, і Рішель холодно подивилася на неї. Цих слів було достатньо, щоб змусити її шию напрягтися, але вона не розсердилася.
Чи це тому, що вона побачила глибокий розпач на обличчі цього юнака?
— Алан Отис...
Якщо він з таким розпачливим обличчям людини, якій потрібна допомога, хоче, щоб вона не лізла в справи особняка, то вона так і зробить.
—...
Рішель мовчки повернулася. Вона не могла переконати Алана, тому треба було знайти інший спосіб врятувати трьох відпасів Отісів.
*
« Який чудовий день для чаю з наставкою Говарда », — із захопленням сказала пані Отіс. Її голос був дзвінким, схожий на щебет маленької пташки.
Рішель відповіла простою посмішкою і нервно потерла ручку чашки.
Спілкування з мадам Отіс було завжди напруженим. Але це неминуче. У будь - якому разі життя братів і сестер Отіс перебувала в руках батьків, мадам Отіс. Хоч би якою була таємниця особняка, вона колись випливе на поверхню.
— Я вперше запросила вас до цієї вітальні? Я хочу розповісти вам багато чого. Цей стіл був виготовлений двісті років тому майстром, який відповідав за меблі королівської сім'ї...
Сьогодні мадам Отіс знову розповідала про багатство Отісів. Рішель кивала і стримано відповідала.
Як почати розмову?
Мадам Отіс дуже неохоче говорила про своїх дітей. Але Рішель хотіла завести промову про їхнє від'їзд, так що вона повинна бути задоволена?
Рішель поставив чашку і обережно почала говорити:
— Це такий гарний особняк, і дуже шкода, що він тихо спить.
— Спить?
— Я подумала, що було б добре показати Бертранд більшій кількості людей.
- Більшої кількості людей?
Обличчя мадам Отіс, рожеве від хвилювання, зблідло. Безжально зм'янувши своє дороге плаття, вона говорила так, ніби її зараз стогне:
— Никаких гостей. Це можливо.
але заради дітей, які з'являтимуться в суспільстві...
- В суспільстві? Ха-ха!
Мадам Отіс цинічно кривіла губи. Її обличчя, яке було спотворене смиренністю та ворожістю, дуже нагадувало Алана Отіса.
— Верно. Нарешті Алан потрапить у світське суспільство. Але я ніяк не можу на це вплинути. Все залежить від цього чоловіка.
— Я... Мадам Отіс.
- І ви хочете показати їх суспільству?
Мадам Отіс, якого трясло як від удару блискавки, вискочила зі свого місця. Чашка з її рук впала на килим, забруднивши підол сукні. Мадам Отіс, не звертаючи на це уваги, схопилася за волосся.
- Огидно! Огидно! Ці жахливі створіння повинні бути замкнені в особняку і гнити тут до смерті!
- Мадам Отіс! Заспокойтеся!
Рішель була приголомшена. Одного разу Отіси були гармонійною родиною, в якій всі глибоко один одного любили. А тепер діти мерзенні і жахливі. Огидні. І заслуговували сгнити до смерті.
Що сталося з Отісами? Що змусило їх так поводитися?
Рішель схопила мадам Отіс за руку. Вона підбирала слова, що виривались у поспіху:
- Я розумію, що мадам Отіс страждає через своїх дітей. То чому б їм не триматися від вас на відстані? Відправте пані Пенні та молодого майстра Ніро до школи-інтернат. Дозвольте мені допомогти вам з цим. Добре?
— Не знаю. Не знаю. Я нічого не можу зробити. Треба отримати у нього дозвіл!
— Роздільна здатність від кого... Ха. Ви маєте на увазі містера Отіса?
Намагаючись заспокоїти мадам Отіс, вона вимовила ці слова без будь-якого підтексту. Можливо, це було тому, що вона весь час думала про місце перебування містера Отіса.
— Отис...
Вона б ніколи не подумала, що єдиний кинений нею беззмістовне питання викличе таку реакцію.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand