05. Як уві сні (2) — 26 розділ
Обидві руки служниці міцно вхопилися за її руку.
— Підо-подожите!
Рішель зупинилася.
- Що за?
Служниця підняла очі на Рішель. Судячи з молодого личку, їй було сімнадцять або вісімнадцять.
Рішель на мить втратила дар промови, а дівчина почала шалено їй бурмотіти:
— Пр-простите, якщо я вас налякала. Я не намагаюся сказати нічого дивного. Я просто хотіла поговорити з наставницею Говард. Розумієте, ми єдині колеги в цьому особняку...
Однодумці?
У цей момент вона злегка нахмурила брови.
Рішель раптом усвідомила, що аромат троянд від цієї служниці був особливо слабким. У Бертрранді троянди ростуть всюди, крім особистих кімнат: дитячої ігрової кімнати, вітальні мадам Отіс, маленької кімнаті, де Алан Отіс тримав ліки. Таким чином, всі, хто жив у Бертринанді, витікали сильний аромат троянд. Можливо навіть її тіло вже пропало трояндами. Це були правила Бертранда. Не дивно, що люди Бертранда орають трояндами.
Але аромат був характерний для людини. Від мадам Отіса більше пахло духами, а від Алана Отіса - дезінфекційний засіб. Від Роджерса деколи пахло вологим лісом, а близнюки відчували сильний ніжний запах тіла дитини через тонкий аромат троянд. Однак аромат троянд був таким густим, що йому було важко дихати. Ніби він виходив з глибини душі.
Але не від цієї служниці.
Рішель помітила її очі. Вони були карами і світилися страхом та розпачем, які неможливо було приховати. Вона переконалася. Ця служниця відрізняється від інших слуг.
- У мене закінчується контракт. Так що я хотіла дізнатися, чи можу я щось зробити для наставниці Говард ...
Можливо, вона зможе отримати від неї якусь інформацію про Бертранда і сім'ї Отіс.
« Мені було сказано не виявляти надмірної цікавості...»
Зовсім небагато. Зовсім трохи інформації, щоб допомогти близнюкам.
Рішель сковтнула слину.
- Як тебе звати?
Ніби ось-ось готова заплакати, служниця широко посміхнулася. Вона виглядала так, ніби змогла вхопитися за мотузку, падаючи з вершини утёса.
- Мене звати Беккі Дастін.
Тепер Рішель пожалкувала про це
- Дуже дякую. і мені дуже шкода.
Вона не повинна була чути це ім'я.
*
Коли Беккі прокинулась, то глянула на годинник. Часове обмеження? Чи є межа того, як довго вона може залишатися в кімнаті?
Але Рішель теж не могла довго залишатися. Якщо вона ще сильніше затримається, то близнюки спробують втекти. Рішель від жалю нахмурила брови. Вона думала, що зможе дізнатися щось. Але, мабуть, сьогодні був не той день.
— Я завжди приходжу прибирати вашу кімнату о другій годині дня, — тихенько сказала Беккі.
Неважко зрозуміти, що вона мала на увазі. Вона хоче зустрітися з нею завтра.
— Ладно. Як завжди, дякую.
Вони переглянулися, і Рішель вийшла з кімнати, злегка поклонившись.
Наступного дня Рішель повернулася до своєї кімнати приблизно дві години. Сівши за стіл, вона дістала папір і книжки. Рішель подивилась на годинник, коли приготувала дитину тестом.
П'ять хвилин, три хвилини, одна минута, десять секунд...
Як тільки годинник показав рівно два, пролунав гучний стук.
- Я тут для прибирання. Вхожу.
Двері відчинилися. Вона зустрілася з Беккі, яка несла інвентар для прибирання.
—...
Вони кивнули головами і спокійно обмінялися вітаннями. Беккі взяла швабру, а Рішель заткнулася в книгу. Вона записала кілька цифр і криєм очі подивилася на Беккі. Під час перерв між миттям швабри дівчина дивилася по сторонах і нервно жувала губу, не вирішуючи щось сказати, ніби боялася, що хтось може послухати.
Рішель прикидається стурбованою, зачинила обличчя руками і повертала погляд у вікно. Це третій поверх особняка. За вікном ніхто не міг перебувати, а двері були щільно закрита. Здоровий глузд говорив: ніхто не міг послухати. Але Бертранд - таємничий особняк, де дно і нічне стаються всілякі дива. Було б не дивно, якби стіна могла поглинути всю розмову. До того ж не було ясно, кому буде передана поглянута розмова.
Беккі зі шваброю в руках підійшла до книжкової полиці. Рішель обмазала перо в чорнильницю.
— Через три тижні... Я буду вільною, і мій голос тремтів від страху.
Чорнило капнули на папір. Рішель взяла новий аркуш, роблячи вигляд, що нічого не помітила.
Бекі нарешті заговорила. Отже, про що запитати в першу чергу?
Добре. По - перше, ми повинні з’ясувати чому Бертранд повний непрацездатними робітниками і як це робить людей диваками.
- Це круто. Я тут лише близько двох місяців. Як леді Дастін опинилася в Бертренді?
— Я побачила оголошення в газеті і відправила резюме. І після невеличкої співбесіди мене взяли на роботу.
— Бертранд шукав служницю через газету? Там, мабуть, було багато претендентів.
— У газеті було просто оголошення про прийом на роботу служницею в заміський будинок високопоставлених аристократів. Я не знала, що це Бертанд, поки не написала їм і не отримала відповіді. Я була єдиною скарбницею, можливо тому, що не вказали точного місця роботи. Я відчувала себе незручно, але в той час відчайдушно шукала роботу...
Така відома сім’я, як Отіс, повинна наймати співробітників по рекомендаціях. Досить незвично, що вони шукали служницю через анонімне оголошення в газеті.
Ручка Рішель грубо царапала папір.
- А як щодо інших?
— Не знаю. У Бертранді насправді приймають не так багато людей... Незалежно від того, що відбувається з працівником, вільного місця не виникає... — Беккі тремтів голосом.
Не приймають багато людей, і незалежно від того що відбувається з працівником, вільного місця не виникає.
Загадкова і таємнича фраза.
— Мабуть, у Бертранді є багато людей, які вже давно працюють. Хто працював довше за всіх? — запитала Рішель, постукаючи ручкою.
— Не знаю. Ми не розмовляли. Коли я прибула сюди, всі місцеві працівники були з тих, хто давно працював.
Пані Дастін, ви не хочете продовжити свій контракт?
- Такий людинаЯк я, не наважиться на це.
Беккі віддала слово "людина". Чи це означає, що всі робітники не є звичайними людьми?
Чи це означає, що вони взагалі не « люди»?
Навіть якщо вона ще просить про працівників, навряд чи отримає іншу відповідь. У будь-якому випадку, тільки Беккі, яка менш за всіх працювала в особняку була добре, тому логічно буде вважати, що чим довше працюєш у цьому місці, тим більше аномалій відбувається.
Рішель похитнулася, а потім змінила тему розмови:
— Мадам Отіс дійсно добра людина, тож тут багато працівників, які вже довго працюють.
Беккі раптово повернула до неї голову.
— Ма-мадам Отис?
Леді Дастін?
— Ніколи не ставайте байдужими до сім’ї Отіс. Сім'я Отіс...
Тіло Бекі затремтіло, як під час землетрусу. Дівчина видала приглушений крик, а перелякана Рішель підскочила на ноги.
— Залишайтеся на місці!
— Вы в порядке?
— Не подходи. Будь ласка.
Рішель повернулася на стілець. Бекі повернулася до швабре. Вона почала терти одне й те саме місце.
- Занадто небезпечно наближатися до Отісів... Особливо до першого молодого майстра.
- Чому?
Рух руки з шваброю поступово сповільнився. Через деякий час Беккі заговорила:
— Просто приближення з сім'єю роботодавця - це отрута в першу чергу для вас. Вас помітять і можуть помилково прийняти за пихату людину...
—...
— Перед тим як прийшов строк, кілька викладачів змінились. Усі вони виявили зацікавлення першим молодим майстром і зникли безслідно. А все тому, що вони привернули їх увагу.
- Кого?
— Ви ніколи не повинні виділятися, леді Говард.
Бекі обернулась. Вона сильно стиснула швабру руками, наче збиралася розламати її на частини. Вона визирала на нервову і майже зневірилася.
- Не думайте про це. Потрібно залишатися непомітним. Не виявляти цікавості. Треба жити як мертвий. И...
Дівчина дуже обхопила своє тіло. Вона прошепотіла дуже тихим голосом:
— І остерігайтеся запаху троянд.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand