02. Бертранд (6) — 9 розділ
— Мисс Ховард? Після обіду Джозефін почув голос.
Рішель на мить завагалася, але потім попрямувала до виходу і залишила листа лежати під столом. Вона вирішила подумати про нього після вечері.
« Якщо я матиму можливість... Потрібно поговорити з містером Уолтером".
Тому що він видався їй хорошою людиною.
*
Банкетна зал на другому поверсі, куди вона прибула разом зі служницею, був білосніжним, як храм. Єдина кольорова пляма в ньому була сині фіранки на вікнах, які закривали одну сторону бенкетного залу.
— О, наставница Ховард! Проходьте сюди.
Мадам Отіс, помітивши Рішель, втішалася і показала на місце поряд з нею. Рішель з вдячною усмішкою непомітно озирнулася за столом. На сьогоднішній вечері прийшло небагато людей: мадам Отіс сиділа на чолі столу, Роджерс Уолтер зліва від неї і поруч з ним якийсь юнак. Коли Рішель побачила молодого чоловіка, вона трохи похитнулась.
"Він схожий на пана крижаного замку з книги казок..."
У дитинстві вона часто носила з собою книжку зі казкою. Вона розповідала історію про чудового хлопчика, який опинився замкненим у крижаному замку тому що його дуже полюбила сніжна королева, і про дівчинку, яка вирушає в пригоду для порятунку цього хлопця. Маленька Рішель лежала в ліжку і щоночі уявляла собі хлопчика, який не міг закохатися навіть у люту й холодну сніжну королеву. Вона щодня ридала, як лід. Яким же прекрасним мав бути він був, раз через нього весь світ занесло снігом.
Можливо, не тільки Рішель цікавився цим. У виставочному залі школи-інтернату "Херріє" висіла картина відомого художника, який зображає цього хлопчика. Заворуюча картина, від якої перехоплювало дихання кожен раз, коли вона дивилася на неї. У "Херріет" ходила досить популярний жарт, що поріг виставкового залу зносився через учениць, які приходили помилуватися прекрасними вії хлопчика. Але якщо б художник, який написав цю картину, побачив цього юнака за столом він би з радістю спалив своє творіння. І в цьому не було б нічого дивного. Хто ще, крім цього хлопця, міг би стати справжньою моделлю для « Хозіна крижаного замку»?
Спокійне золото, приглушене золотом волосся м’яко спадало на лоб і затилок. Його обличчя були як у хлопчика, який тільки почав молодій, що ще більше чарувало. Його біла шкіра була прозоро блідою і бездоганною. Його самітність і холод робили його схожим на ретельно оброблену майстерню льодяну скульптуру, а не людину.
Роджерс Уолтер зі своїми прямими рисами обличчя був гарним чоловіком, а юнак — втіленням краси. Він виглядав настільки крихким і елегантним, що здавалося, ніби міг розтанути від миттєвого дотику. Він був дуже схожий на мадам Отіс, тому запізнився. Але Рішель зрозуміла, що він найстарший син сім'ї Отіс. Вона опустила очі, засоромившись і побачивши його зовнішність. І раптом задумалася: чому найстарший син Отіс сидить в кінці столу? Рішель непомітно оглядалася. Але ніхто в бенкетному залі, навіть він сам не був стурбований цією ситуацією.
Раптом вона згадала фразу з листа.
[Вам не потрібно приділяти надто багато уваги старшому синові сім’ї Отіс).
Рішель спробувала викинути ці думки з голови і сіла на стілець, який відклав лакей.
— Вам подобається ваша кімната? — весело запитала мадам Отіс.
Рішель ввічливо схилила голову.
- Це найгарніша кімната, яку я коли-небудь бачила, мадам. Дякую за турботу.
— Якщо вам щось знадобиться, не вагайтеся, кажіть мені. Це все, що я можу зробити, оскільки цей особняок повний грошей.
Слуги почали приносити їжу. Коли на стіл поставили капустник, Роджерс люб'язно привітав Рішель очима і посміхнувся відсвіжною посмішкою, яка прояснила її затуманений розум. Рішель посміхнулась у відповідь.
Після того як слуги закінчили роботу і пішли, Роджерс звернувся до мадам Отіс:
Мадам?
Рішель була трохи здивована, почувши, як Роджерс без вагань згадав молодого майстра перед господинею будинку, хоча й не подала виду.
Мадам Отіс завадила ложкою суп і, не піднімаючи очей, відповіла:
- Так і є.
- Можу я познайомити леді Говард з Аланом замість вас?
- Що хочете. Вам вирішувати, що з ним робити, це не моя справа.
Мадам Отіс знову помрочила при згадці її дитини. Рішель нервово забігав у незручну тишу. Їй було цікаво, що відчуває Алан Отіс після того, як прямо перед ним його відкинула мати. Рішель подивилася на хлопця, який сидів по діагоналі від неї. У цей момент Алан, який дивився на курку на тарілці, як на ворога, раптово підняв погляд.
—!
Коли їхні погляди перетнулися, вона не могла відірвати від нього очей. Небесно-блакитні очі, як скляні намистини, ясні і бездоганні. У її приголомшливу свідомість з’явилася лише одна думка: « Ах, сніжна королева, мабуть, закохалася у ці ясні очі". Зрештою, зимове небо завжди похмурий попіл.
— Итак... Леді Говард?
— Да... Так?
Рішель здригнулася і випростала спину. Роджерс м'яко посміхався, дивлячись на неї.
Це Алан, перший син родини Отіс. Я сподіваюся, що в майбутньому ви станете хорошими друзями.
— Не кажи дурниць, це навіть не смішно, — зимно парував Алан і знову втупився у тарілку.
Від нього походила ворожа ворожість.
Рішель трохи здивувалася, але вирішила не сприймати це надто близько до серця.
« Ми знали, що він все ще не досяг повноліття. Тож не дивно, що він такий чутливий. Привітний другий старший брат Мейг у його віці був досить агресивним".
Коли вона подумала про містера Еллісона, який, коли виросте, дуже соромився своїх вчинків у минулому, їй стало трохи легше. Рішель привіталася з ним першою:
- Приємно познайомитися, містере Отіс.
Алан не відповів, але Рішель не засмутилася. Вона мала особливий талант у будь - якій ситуації. Завдяки цьому її гнучкість і прийняття реальності були кращими, ніж у когось іншого. Навіть за цим похмурим столом її талант проявився в повній мірі. Рішель спокійно роздумувала.
« Дуже рідко трапляється нагода насолодитися їжею в оточенні гарних людей».
Хоча Рішель і тубіль були розкошеплені, вона не відчувала себе привабливою. Навпаки, їй подобалося оцінювати різні твори мистецтва.
Троє людей, які сиділи разом за столом, були подібні до чудових витворів мистецтва. Рішель, яка втомилася від незнайомих місць, отримувала естетичне задоволення.
« Діти, яких я буду навчати, також матимуть ангельську зовнішність. Нічого страшного, якщо вони такі ж чутливі, як містер Отіс. Я часто стикалася з такими дітьми, так що мені не повинно бути занадто важко ...."
Незважаючи на самовнушення, сьогоднішня вечеря не була приємною. Мадам Отіс та Алан Отіс не говорили ні слова з того часу, як почалася трапеза. Мадам тяглася в салат, який використовували як закуску. А Алан навіть не взяв до рук столових приладів.
Тільки Роджерс не міг поглинати свою їжу і розмовляти з Рішель:
- Я чув, що ви працювали помічницею наставника в школі-інтернаті "Херріет". Ви надзвичайно захоплюєтесь своїм дитинством. Наскільки я розумію, вони дуже вибіркові навіть у виборі тих, хто виконує невеликі доручення.
— Мені дуже допомогла моя наставка. На щастя, вона була дуже добра до мене з тих пір, як я вчилася в школі.
— Міс Говард була талановитою ученицею і прекрасною молодою леді, тому вам випала така можливість.
Роджерс умів пристосувати до себе співрозмовника. Рішель, яка весь цей час спостерігала за мадам Отіс і Аланом, швидко розслабилася. Тим часом ми подали головну страву. Перед кожним столом поставили тарілки з апетитною виложеною їжею.
— Видержена нога ягняти, маринована в червоному вині і запечена. До неї подані селери і картопляне пюре.
Рішель підняла ніж. Перед тим як взятися за нього, її відвідала раптова думка.
Хіба м'ясо Ягнунка... Завжди так виглядало?
Незважаючи на свої сумніви, вона потягнулася виделкою до вождевого м’яса.
У цей момент.
Бах!
Алан Отіс раптово вдарив кулаком по столу. Здивована Рішель упустила виделку на підлогу.
— Алан, — спокійно звернувся до молодого Роджерса.
Але Алан мовчки піднявся зі свого місця, як ніби взагалі не чув його. Він простяг руку і взяв перед ним келих вина. Рішель дивувалася, як його елегантні довгі пальці повільно нахилили келих.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand