02. Бертранд (3) — 6 розділ
Це мадам Отіс?
Рішель дуже сильно проковтнулася. Вона була збентежена. Можливо, зважаючи на обставини, так воно і було, але вона виглядала занадто молодо, щоб мати сина, який ось-ось досягне повноліття ... У цей момент жінка, яку вона прийняла за мадам Отіс, ковзала до неї і раптово міцно обняла її.
— Боже! Приємно познайомитися з вами, наставниця Говард! Я з нетерпінням чекала на вас! Я дуже рада з вами познайомитися.
- Ах, мадам Отіс! — вигукнула Рішель.
Оголошення були надто міцні для вітання. Рішель відчула, як щось маленьке і тверде притиснулося до її ребрах у області пояса, майже змусивши її захотіти відштовхнути жінку. На щастя, це не тривало довго. Після того, як Рішель відірвалася, вона швидко подивилась на руки мадам Отіс. На всіх десяти пальцях було повно великих товстих перснів. Вона була подібна до заможної людини, яка з нетерпінням чекала багатства.
"Хм-м».
Рішель не любила при першій зустрічі розглядати і оцінювати зовнішність людини, але цього разу вона не могла на це звернути уваги. Мадам Отіс була більш яскравою і вродливішою, ніж золота статуя, яка прикрашає центральний зал. Її сліпучі хустинове волосся ніспадали до талії, на голові фарбувалась діадема, усипані руби завбільшки з ніжний палець. Під усім цим приховувалась пара дивовижних блискучих світло-блакитних очей. Чисте біле обличчя і м’які контури губ. Вона була втіленням краси, але її одяг був дуже специфічний. На мадам було одягнено сукню з дорогого фіолетового шовку, над яким накинули декілька шарів мереживної шали із дорогоцінним камінням по її краю, світячими в світлі каміна ніжним алим. На шиї висіло близько п’яти намисто, від коротких діамантових до довгих жіночих; у вухах входили великі смарагдові сережки і золоті браслети на руках. Як уже згадувалося, на всіх десяти пальцях було по колу. У двох словах, вона виглядала як дитина, яка щойно зробив напад на гардеробну свою матір. Чарівність мадам Отіс, яка могла б легко зруйнувати цілу країну, була похована під цілою колекцією прикрас.
Навіщо вона так розвідає? Звичайно, Рішель здивувалася, але розуміла, що це не її розум. Вона змусила себе усміхнутися, намагаючись не звертати більше уваги на зовнішній вигляд мадам Отіс. Це була щира усмішка, яка мала викликати прихильність співрозмовника.
- Приємно познайомитися з вами, мадам Отіс.
- Мені теж дуже приємно. Я чула, що ви дуже досвідчена наставниця. Ще мудріше — це те, що ви робите.
Мадам Отіс була веселою і привітною людиною. Вона ставилась до Рішель так, наче та була гостюваткою або навіть близькою родичкою.
« Я рада, що подобаюсь їй. Це найважливіше."
Коли Рішель подумала про це, то пішла за прикладом мадам і сіла на диван.
— Як ви, мабуть, чули, всі наставники, яких я наймала, були звільнені з роботи не пропрацювавши й місяця. І це справжній головний біль.
- Мабуть, ви дуже переживали через це.
— Тому я рада, що у нас тепер є така чарівна наставниця, як ви. Отже, чи не хочете спочатку підписати трудовий договір?
Жінка середніх років, яка, мабуть, була служницею, принесла аркуш паперу. Рішель, який прийшов у незручне становище, забрала його. Вона нічого не чула про трудовий договір.
- У ньому немає нічого особливого. Окрім пункту конфіденційності... і терміни роботи.
Все було так, як вона і сказала. Не можна говорити про особняку за його межами. Цей термін контракту триває рік. Потрібно отримати дозвіл, коли знадобиться вийти за межі особняка.
У цьому не було нічого дивного, тому Рішель з радістю поставила підпис. Коли пір’я відірвалося, служниця забрала контракт.
— Тепер ви дійсно стали членом нашої сім’ї. Я рада.
Мадам Отіс запропонувала перекусити. Рішель із задоволенням з'їла бутерброд і випила чаю, тому що в даний момент її шлунок був порожній. Вона також не забула належним чином відреагувати на повідомлення мадам Отіс про те, який казковий і багатий особняок Бертранд.
Рішель обережно заговорила:
— Якщо ви не заперечуєте, я б хотів знати про ваших дітей.
— Ах.
Вона сподівалася, що ця тема з’явиться під час перекусу, але й досі про це не згадувалося. Очі мадам Отіс раптово потемніли. Рішель не могла здивувати та величезна різниця між тим, як вона виглядала, коли розповідала про особняки і твори мистецтва і зараз.
Мадам Отіс, який був дуже худим, торкнулася чайної чашки.
— Діти, яких ви навчатимете, близнюки. Хлопчик і дівчинка.
— Ах... Близнюки, мабуть, вони чарівні.
- Не думаю, що ви говорите від чистого серця!
Кутики рота мадам Отіс саркастично дёрнулися. Рішель почувалася незручно. Чи вона вважає близнюків зловісним прообразом?
Рішель посміхнулася, яка сказала: « Я на вашому боці, просто у мене пристрасть до дітей» і швидко перейшла в наступне питання.
— Скільки їм років?
— Не пам'ятаю. Начебто шість? Їм вісім років.
— Чи у вас є якийсь конкретний напрям, в якому ви хотіли б, щоб я їх навчала?
— Я залишу це на огляд виставки.
Мадам Отіс повертала чашкою в руці. Чай виліз на білу мереживну шаль, але схоже, що її це не дуже турбувало.
— Тільки.
— Да, мадам.
— Не дозволяйте, щоб вони потрапили мені на очі.
Ах, ясно.
Рішель зрозуміла причину та виразну реакцію мадам Отіс, і її сухої відповіді. Вона була з тих батьків, які нехтують своєю дитиною тому що він їх дратує. Коли Рішель це зрозуміла, то вже зовсім не хотіла розмовляти про дітей. Будь - які додаткові питання не принесуть нічого істотного. Вона б воліла почути більше інформації від няні, яка займається дітьми. Рішель поставила чашку з блюдцем на стіл і обережно складала руки разом.
- Я буду мати це на увазі, мадам. Чи можу я прямо зараз побачити ваших дітей?
Очі мадам Отіс знову засяяли, ніби вона зрозуміла, що тема дітей більше не буде підніматись. Вона м'яко посміхнулася губами і очима:
- Ви можете побачитися з ними завтра. Не має великого значення, зустрінетеся ви сьогодні або завтра. Мабуть, ви дуже втомилися.
- Мадам, я ціную вашу увагу, але...
— А тепер вам покажуть вашу кімнату. Відпочиньте там як слід, а потім приєднаєтеся до вечері. Джозефіна!
— Да, госпожа.
- Проводь міс Говард у її кімнату.
Все сталося швидко, перш ніж вона що-небудь заперечила. І не встигла Рашель опам’ятатися, як вийшла з вітальні разом зі служницею. Та трохи вклонилася їй.
— Я Джозефіна Ендрі, служниця цього особняка. Ви можете називати мене Джозефіна.
— Позаботьтесь о мне, Джозефина.
Рішель поспішно вклонилася їй. Така ввічливість, починаючи від господині і закінчуючи служницею та палацом, була для Рішель несподіванкою й водночас полегшенням, бо вона готова до холодного ставлення вчителя.
— Кімната наставниці розміщена біля дитячої. Було приготовано все необхідне для вашого перебування, так що не повинно виникнути ніяких проблем.
Рішель піднімалася сходами, слухаючи пояснення Джозефини. У той момент, коли її погляд опустився на перила сходів, вона здригнулася. Верхня їх частина була прикрашена витончено огранованим голубим самоцвітом. Рішель слідувала за Джозефіною, намагаючись ні в якому разі не подряпати цей твір мистецтва. Нарешті, третій поверх з'явився раптово горіхового кольору і величним.
Джозефіна підвела Рішель до дверей у далекому кінці коридору і, покроривши руками в кишенях, дуже зітхнула.
- Боюся, що не взяла з собою ключ від кімнати наставниці. Я зараз принесу його вам.
- Ви можете принести його мені пізніше.
— Нет. Ключ дуже важливий, а закриття дверей на замок ще важливіше. Будь ласка, почекайте трохи.
Не кажучи вже ні слова, Джозефіна зникла в іншому кінці коридору. Рішель, залишившись одна перед дверима, потерла затилок і озирнулася вниз. Біля її дверей була двостулкова дерев’яна дверна, на якій були вирізані троянди. Мабуть, це дитяча кімната. Вона почула тихий стук всередині. Діти граються? Рішель сподівалася, що двері відкриються і вона зможе привітатися. Але цього не сталося. Вона відвернулася.
У кінці коридору висіло великий сімейний портрет, який займав всю стіну. Це була дуже гармонійна картина з прекрасною дамою, що сиділа на кріслі, чоловік з різкими рисами обличчя позаду неї і маленьким хлопчиком, який не вдоволений сидить на колінах у пані. Рішель потерла підборіддя і уважно розглянула картину.
— Не думаю, що це сьогоднішня сім'я Отіс...
— Це портрет першого розділу будинку Отіс, — вигукнув низький і голос з м’яким голосом.
Вона озирнулася, наче одержима. У сонячному світлі, що лилася через прозоре вікно вікна, стояв чоловік.
https://literna.net/uk/books/122-laskavo-prosimo-v-osobnyaku-troyand