Діставшись пустелі, Су Хуайчжу та Гу Жохай разом вирушили до Міста Диявола.
Су Ян і Гу Фейді поїхали далі на південь разом із Чі Тонгом, тримаючи шлях до Центральних Рівнин.
На кордоні Чі Тонг повернувся до табору імператорської армії. Су Ян та Гу Фейді придбали ще одного коня і тепер їхали пліч-о-пліч.
Хвилювання в світі бойових мистецтв усе ще не вщухали, тож юнаки закрили обличчя хустками, а піхви мечів обмотали тканиною, аби приховати свою особистість.
Дорогою Гу Фейді чув різні чутки. Він дізнався, що Пу Ліньюнь та Фань Сі вже повернулися до Павільйону Парячих Хмар, Сюй Юньчжань благополучно дістався Вілли Тисячі Кленів, а секта Брама Безмежжя, здається, ще не оговталася від раптового перевороту в Клані Привидів Е'ло і поки не проявляла активності.
«Ми одразу повернемося до Малого Нефритового Павільйону?» — запитав Су Ян.
«Спочатку треба заїхати до міста Лан'ян», — відповів Гу Фейді. — «Поки мій батько не повернувся, я маю допомогти з управлінням Павільйоном... Вибач, я обіцяв, що як тільки закінчимо в Е'ло, ми поїдемо до Малого Нефритового Павільйону, але знову порушив слово.»
Су Ян не сердився. Він розумів, що статус Гу Фейді накладає на нього певні обов'язки.
Цей чоловік був готовий знехтувати поглядами світу та продовженням роду заради їхнього кохання, пообіцявши жити з ним у Малому Нефритовому Павільйоні... Для цієї епохи це вже було неймовірним вчинком.
Тому він лише пожартував: «Від брехні люди гладшають, знаєш? Гляди, щоб потім тебе техніка легкості в повітрі не втримала.»
Почувши це, Гу Фейді зрозумів, що юнак не образився, і посміхнувся: «Маючи такого супутника, чого ще бажати?»
Су Ян демонстративно зіщулився: «Ой, як солодко, аж зуби звело...»
Прибувши до міста Лан'ян, Гу Фейді не пішов прямо до резиденції Павільйону, а зупинився в готелі, що належав їхній родині.
Після швидкого вмивання він наказав зв'язатися з управителями.
У світі бойових мистецтв усе ще ходили чутки про його вигнання, тож заради репутації Павільйону йому поки не варто було з'являтися відкрито.
Невдовзі Пу Ліньюнь та Фань Сі прийшли переодягненими, а разом із ними, на подив, з'явився і Сюй Юньчжань, який мав би бути на Віллі Тисячі Кленів.
Як з'ясувалося, останнім часом усіма справами Павільйону заправляла Пу Ліньюнь. Новачок у цій справі, вона була завалена роботою по самі вуха, тому того дня покликала Сюй Юньчжаня на допомогу з питаннями, що не стосувалися внутрішніх таємниць.
Управитель готелю швидко приніс чай та солодощі, і друзі почали ділитися пригодами.
«Тож учитель спочатку допоможе навести лад у Демонічній Секті, а вже потім повернеться?»
Пу Ліньюнь потерла скроні: «Старший брат — фанатик бойових мистецтв, він справами не займається. Другий брат захопився військовою стратегією, приховав ім'я, здав іспити й хоче бути генералом... Інші брати завідують філіями в далеких округах, їх не відірвеш... Ти зараз не можеш з'являтися відкрито. Невже вчитель хоче, аби я вічно цим займалася?»
Гу Фейді поставив чашку: «Старійшини тобі довіряють. Немає нічого поганого в тому, щоб ти тимчасово виконувала обов'язки Глави.»
Пу Ліньюнь закотила очі: «Ти ж сам допомагав батькові й знаєш, яка це марудна робота. О, до речі, секта Брама Безмежжя щось замишляє в тіні. Мабуть, побачили, що Клан Привидів Е'ло пав, і шукають шляхи відступу.»
Гу Фейді замислився: «Стежте за ними. Якщо в Лан'яні з'являться шпигуни — не чіпайте їх, просто перехоплюйте повідомлення. Решту... вирішить батько, коли повернеться.»
Пу Ліньюнь кивнула: «Тільки так і лишається.»
Обговоривши справи, Гу Фейді з посмішкою звернувся до Сюй Юньчжаня: «Дякую за допомогу, брате Вейці.»
Сюй Юньчжань гірко всміхнувся: «Та яка там допомога. Того разу ви не пустили мене в Місто Диявола, я хотів хоча б піти з Ліньюнь та Фань Сі в крижану пустелю. Але прийшов лист із дому: Ін-нянь почувалася зле, тож я мусив повернутися... Ви ризикували життям, а я сидів удома з дружиною. Соромно навіть.»
«Як вона зараз?» — запитав Гу Фейді.
«Все добре», — відповів Сюй Юньчжань. — «Вона ж теж займалася бойовими мистецтвами, просто під час вагітності стала занадто тривожною, переживала за мене. Як тільки я повернувся — їй стало легше.»
«Тоді ти маєш бути поруч», — засміявся Гу Фейді. — «Я чекаю на запрошення на святкування місяця від народження племінника.»
На обличчі Сюй Юньчжаня з'явилася непідробна радість майбутнього батька.
«Дитина народиться в середині літа наступного року, обов'язково надішлю запрошення», — сказав він і раптом згадав. — «Хоча обряд повноліття Су Яна відбудеться ще раніше.»
Він подивився на Су Яна: «То як, святкуватимеш у Малому Нефритовому Павільйоні чи повернешся в пустелю?»
Усмішка на обличчі Гу Фейді миттєво згасла.
Су Ян опустив погляд на свою чашку, а за мить відповів Сюй Юньчжаню з посмішкою: «У Малому Нефритовому Павільйоні.»
В колі друзів вони не надто приховували емоції, тож Сюй Юньчжань та Пу Ліньюнь одразу помітили дивну реакцію. Навіть Фань Сі насупився.
«Щось не так?» — запитав Сюй Юньчжань. — «З обрядом... якісь проблеми?»
Су Ян кліпнув очима і розсміявся: «Які можуть бути проблеми з обрядом? Ніяких! Просто вам не обов'язково їхати аж у Малий Нефритовий Павільйон ... Ваших привітань на відстані буде цілком достатньо, чесно.»
Гу Фейді мовчав, дивлячись на Су Яна з невимовним сумом та тривогою в очах.
Су Ян переплів свої пальці з пальцями Гу Фейді і заспокійливо йому посміхнувся.
Помітивши підозрілі погляди друзів, Су Ян зітхнув і весело додав: «Та просто один ворожбит наплів, що я не доживу до двадцяти. Хто знає, правда то чи ні... У мене ж раніше були негаразди зі здоров'ям, от Фейді й хвилюється дарма... Нічого серйозного.»
Це пояснення звучало зовсім не переконливо, але оскільки він явно не хотів розкривати справжню причину, розпитувати далі не стали.
Гу Фейді нарешті опанував себе: «Якщо захочете — приїжджайте на його повноліття.»
Друзі ввічливо погодилися, але сумніви залишилися.
Після розмови про ситуацію в світі бойових мистецтв Пу Ліньюнь отримала термінове повідомлення і мусила повернутися до справ. Фань Сі пішов із нею.
Сюй Юньчжань також почав прощатися. Коли Гу Фейді проводжав його до дверей, Сюй Юньчжань тихо мовив: «Які б труднощі не виникли — скажи мені. Я зроблю все, що в моїх силах, аби допомогти.»
Гу Фейді лише подякував, не вдаючись у подробиці.
Коли гості пішли, Гу Фейді притулився спиною до дверей, дивлячись на Су Яна, який збирав чайний посуд.
Спостерігаючи, як юнак виливає залишки заварки і складає чашки на тацю, він мовчки підійшов і обійняв його ззаду.
Тіло Су Яна все ще було холоднішим за звичайне. Гу Фейді притиснувся щокою до його вуха, заплющив очі й важко зітхнув, міцніше стискаючи обійми.
«Що таке?» — зі сміхом запитав Су Ян. — «Хіба ми не вирішили всі проблеми? Ґу Білого Полум'я в нас, техніка парної культивації майже знайдена. Усе ж налагоджується, хіба ні?»
Гу Фейді не відповідав.
Су Ян повернув голову і легенько торкнувся губами губ Гу Фейді.
«Повір мені, все буде добре», — сказав він. — «Учитель би не відправила тебе на смерть. Та Ґу Білого Полум'я без моєї крові поруч може накоїти лиха. Якщо вона сказала, що це твій шанс — значить, я точно не помру. Я завжди буду з тобою, розумієш?»
За довгий час Гу Фейді прошепотів йому на вухо: «Я знаю, але не можу не боятися. Поки твій обряд повноліття не закінчиться благополучно, мені все одно буде страшно...»
Су Ян розвернувся в його обіймах, усміхнено взяв обличчя Гу Фейді в долоні й знову поцілував.
«Замість того, щоб дарма витрачати час на тривоги, краще...» — він облизнув губи і додав хрипким, звабливим голосом: «...займемося чимось приємним?»
Погляд Гу Фейді миттєво потемнішав.
Су Ян обхопив його шию: «З минулого разу... минуло вже стільки часу. Тут ніхто не нападе, немає хуртовини чи дивних птахів... А потім ми замовимо гарячу воду, разом приймемо ванну, помасажуємо один одному спини і впадемо на м'яке ліжко...»
Він не встиг договорити — сильні руки підхопили його і притисли до чайного столу. Гу Фейді накрив його губи палким поцілувом.
Су Ян приглушено засміявся, намагаючись втриматися на стільниці, але випадково зачепив тацю, яку щойно склав.
Таця з гуркотом упала на підлогу, чашки та чайник розлетілися на друзки.
За мить у двері постукав управитель: «Шановний гостю, ви не поранилися? Я зараз усе приберу!»
Су Ян: «...»
Гу Фейді: «...»
Гу Фейді почав поправляти одяг, збираючись дозволити управителю зайти, але Су Ян миттєво закрив йому рот рукою.
Юнак, усміхаючись і виснучи на шиї Гу Фейді, крикнув у бік дверей: «Не треба, не треба, ми просто бавилися! Краще принесіть велику балію гарячої води за пів години!»
За дверима запала довга тиша.
Гу Фейді невдоволено хмикнув: «Що ти верзеш! Серед білого дня просити воду...»
Су Ян уткнувся йому в плече, не в змозі стримати сміх.
Його веселощі передалися й Гу Фейді: «Ну ти й даєш...»
З цими словами він примружився і прошепотів Су Яну на вухо: «Ти впевнений... що пів години вистачить?»
Су Ян миттєво відчув небезпеку: «Ч-чому б ні!»
Гу Фейді засміявся, підхопив його на руки і кинув на ліжко, притискаючи його руки, аби той не пручався: «...Якщо ми повторимо кілька разів — точно не вистачить.»
А потім додав: «Тут багато людей за стіною, тож не кричи надто голосно, коханий.»
Су Ян: «...»
«Гу... ти, негіднику! Ти змінився, ти більше не той невинний і чистий юнак!»
«Ану, поверни мені того милого хлопчика, ти, спокуснику!»
«Мгх, ох... ти...»
«...Тсс, тихіше, сонечко.»