Малий Холод.
Цього дня минув п'ятнадцятий день з того часу, як Су Ян і Ґу Фейді вирушили вглиб Північних Крижаних Рівнин з пустощі Міста Диявола.
З учорашньої ночі хмари закрили місяць, і тихо почався сильний снігопад.
Саме настав час сходу сонця, але суцільні хмари затулили сонячне світло, забарвивши все навколо в тьмяно-сірий колір слабкого світіння. Сніг не припинявся; навпаки, здавалося, він посилювався, ще більше звужуючи видимість, роблячи предмети на відстані кількох десятків метрів розмитими і нечіткими.
Саме в цей день вони домовилися з лідером Демонічної Секти про спільний напад на Королівський Двір Клану Привидів Е'ло.
У цю епоху зв'язок на відстані був вкрай незручним. При таких «одночасних» атаках, якщо одна зі сторін стикалася з непередбаченими обставинами, було практично неможливо переглянути умови і зв'язатися з ними на місці.
Тому в більшості випадків доводилося покладатися на імпровізацію обох, а то й трьох сторін.
На щастя, люта заметіль притисла до землі примарних сов Клану Е'ло, не даючи їм злетіти, — Королівський Двір втратив свою головну систему попередження, що значно полегшувало Су Яню та Ґу Фейді непомітне наближення до Білої Вежі Шаманів.
Обоє були вдягнені в білий одяг, голови й обличчя закутані хустками, лишилися видимі лише очі. Вони ховалися за сніговим пагорбом і дивилися на високий білий силует вежі, що вимальовувався неподалік — це й була Біла Вежа Шаманів Клану Привидів Е'ло. Вона стояла на краю Королівського Двору, здавалася зовсім відокремленою, а охороняли її лише два-три невеликі загони військ Чорного Пера.
[Їхні маршрути обходу не без прогалин. Якщо примарні сови не закричать — у нас є шанс безпечно прослизнути], — тихо передав звуком Ґу Фейді Су Яню. — [Просто невідомо, коли старший почне діяти з того боку. Якщо в армії Чорного Пера почнеться сум'яття — наші шанси зростуть].
Колись, шукаючи заборонені землі Демонічної Секти, Су Ян уже мав невеликий досвід із патрулями й проникненням, тож тепер також міг приблизно оцінити, що оборона Білої Вежі Шаманів не була надто щільною.
Почувши слова Ґу Фейді, він одразу кивнув і відповів: «Незалежно від того, чи почне глава діяти, за чверть години їхні патрульні маршрути знову перетнуться... Тоді ми зможемо підібратися ближче — можливо, навіть дістанемося до того крайнього східного поста».
Ґу Фейді обернувся і побачив, що пальці Су Яня зупинилися на грудях, ніби через одяг щось погладжують. Брови його злегка насупилися: «Невже нефритова підвіска фенікса якось змінилася?»
Су Ян похитав головою: «Ні, все гаразд. Мабуть, через сніг — вона гарячіша, ніж учора-позавчора, відчуваю, ніби трохи пече шкіру».
Почувши це, обличчя Ґу Фейді стало ще серйознішим: «Коли щось досягає крайності — обов'язково повертається протилежне... Якщо вона тепер гаряча, можливо, сила всередині ось-ось вичерпається... Незалежно від того, чи буде рух у Королівському Дворі, за чверть години ми мусимо скористатися нагодою й прослизнути через східний пост».
Су Ян: «Гаразд».
Суцільні темні хмари важко нависали, роблячи й без того тьмяне небо ще темнішим. Густі сніжинки, наче пір'я гусей, падали дедалі щільніше, заважаючи всім бачити.
Ґу Фейді та Су Ян спрямували внутрішню силу, одночасно відчуваючи ситуацію навколо й прикриваючи себе цією заметіллю від вартових.
Минула чверть години; патрульні загони біля Білої Вежі Шаманів перетнулися, залишивши східний пост відокремленим.
Ґу Фейді легенько стиснув пальці Су Яня в своїй долоні. Той зрозумів, активував крок "Крок, що плекає квіти" й у мить опинився перед вартовим з війська Чорного Пера, що стояв у будці.
Молодий солдат не встиг навіть скрикнути — Су Ян ударом долоні по потилиці позбавив його свідомості. Швидко підхопивши вигнутий ніж, що випав із рук, він одразу встромив його вістрям у дерев'яну огорожу будки, а руків'ям підпер пояс солдата, залишивши тіло в позі стоячи.
Так, крізь густу заметіль здалеку здавалося, ніби в будці досі стоїть вартовий, — це не мало привернути увагу сусіднього поста.
Поки Су Ян розправлявся з вартовим, Ґу Фейді, вичекавши прогалину між патрулями, непомітно прослизнув углиб.
Щоб у разі виявлення не опинитися в пастці, вони вирішили спочатку пройти вздовж периметру, усунувши всіх вартових у цьому напрямку, а вже потім рухатися до центру. Це рішення означало, що живих залишити не можна.
Су Ян іще відчував внутрішній опір таким прихованим убивствам, але розумів: стріла вже на тятиві, не час для примх.
Єдине, що він міг — якомога швидше завершити цю різанину й досягти мети. А потому, хай би які хвилі здійнялися в річковому світі, він сховався б у Малому Нефритовому Павільйоні й більше не втручався б у справи світу.
Раптом подув вітер.
Сніг, що з ночі падав легенько, раптом загус, а з холодним пронизливим вітром перетворився на справжню хуртовину.
Скориставшись заметіллю, що вкривала небо й землю, Су Ян і Ґу Фейді швидко усунули всіх вартових навколо Білої Вежі Шаманів, і патрулі в прилеглій зоні досі не помітили змін.
Що ближче вони підбиралися до вежі, то більше з'являлося допоміжних будівель, дерев'яних жертовних вівтарів, безліч навісів і завіс. Вівтарі й тканини гойдалися й плескали на вітрі, видаючи скрип і шелест, — після того, як сніг закрив зір, тепер і слух людей був сплутаний.
Така хуртовина ще більше допомагала Су Яню та Ґу Фейді ховатися. Вони усунули всіх патрульних на шляху й поступово наблизилися до високого конічного шпиля в центрі.
Поруч із Білою Вежею Шаманів була порожня кругла площа шириною в десяток чжанів, повністю відкрита для очей вартових унизу.
Цей рубіж Су Ян і Ґу Фейді ніяк не могли подолати непомітно.
Вони сховалися за останнім укриттям на периметрі й дивилися на порожню площу.
[Дійшовши сюди — бою не уникнути], — примруживши очі, передав звуком Ґу Фейді. — [Вартових навколо ми майже всіх усунули. У самій Білій Вежі Велика Відьма і шамани не знають бойових мистецтв, у таку хуртовину їхні Ґу-комахи навряд чи вилізуть із вежі... Ми маємо впоратися].
Безперервні вбивства трохи пригнітили Су Яня. Почувши Ґу Фейді, він лише мовчки кивнув і крізь заметіль подивився на розмитий обрис дверей Білої Вежі Шаманів неподалік.
Ґу Фейді простяг руку й стиснув пальці Су Яня, ніби передаючи йому сили.
Щойно вони приготувалися й мали разом вискочити з укриття для раптового нападу — раптом здалеку в заметілі пролунало кілька різких свистків. Вартові внизу біля вежі заметушилися.
Потім хтось прибіг крізь сніг і крикнув вартовим кілька слів; половина охорони відокремилася й пішла за ним.
Навіть спрямувавши внутрішню силу, Ґу Фейді не розчув тих слів крізь заметіль, але здогадався: у Королівському Дворі щось сталося, потрібні люди.
[Можливо, старший уже вдарив по королівському двору], — сказав він. — [Тоді в Клані Привидів точно бракуватиме рук, до того ж є війська Чорного Пера, яких перетягнули на свій бік Ло Ін і старший Ло... Ми теж ударимо зараз!]
Вони обмінялися поглядами, дійшли згоди й наступної миті, тримаючись за руки, вискочили з укриття й кинулися просто на вартових унизу біля Білої Вежі Шаманів.
Побачивши їх, вартові одразу засвистіли в кістяні свистки, згуртувалися й рушили назустріч, намагаючись перекрити шлях Су Яню та Ґу Фейді.
Охорона Білої Вежі Шаманів складалася з найкращих майстрів, відібраних із військ Чорного Пера. Хоч їх було небагато, але разом вони становили серйозну силу.
Су Ян і Ґу Фейді не хотіли затягувати бій, тому одразу застосували "П'яний Удар Червоної Сливи" та "Білий журавель, що веде уві сні", прагнучи швидко завершити сутичку, поки Велика Відьма не втікла, і якнайшвидше увірватися до Білої Вежі Шаманів.
Тож щойно сторони зіткнулися, бій одразу спалахнув із найвищою люттю.
На цьому етапі Су Ян уже не мав ілюзій щодо милосердя; удари ставали дедалі жорстокішими, кожен випад меча цілив у смертельні місця ворога.
Можливо, через його страхітливу ауру вартові, що билися з ним, дедалі слабшали. Ґу Фейді допомагав збоку — йому навіть не доводилося прикривати Су Яня, лише атакувати разом із ним, повністю перехоплюючи ворожі техніки.
Бій тривав, доки на полі не залишилися стояти лише Су Ян і Ґу Фейді.
Су Ян підняв руку, витер замерзлу на щоці кров ворога, не глянувши на Ґу Фейді, мовчки взяв тонкий меч і рушив до головних дверей Білої Вежі Шаманів.
Побачивши такого Су Яня, Ґу Фейді ще дужче занепокоївся. Він швидко наздогнав, зачепив пальці Су Яня й легенько смикнув.
Су Ян тихо зітхнув: «...Я в порядку».
Потім повільно вдихнув глибше й додав: «Коли ти дістанеш Ґу Білого Полум'я, хай які ще потрясіння станутся в світі бойових мистецтв... я повернуся до Малого Нефритового Павільйону».
Ґу Фейді без вагань відповів: «Гаразд».
...
Інший бік.
Королівський Двір Клану Привидів Е'ло.
Су Хуайчжу в білому вбранні непомітно наближався до палацу, суворо охоронюваного, серед заметілі.
Увесь шлях він не видав ані звуку, не потривожив жодного вартового — наче невидима примарна душа, що йде снігом, не лишаючи й найменшого сліду.
Раптом із правого крила військ Чорного Пера Королівського Двору хтось поспіхом пробіг крізь сніг — крокі видавали тривогу, ніби сталося щось серйозне.
Су Хуайчжу миттю сховався в тіні колони палацу й внутрішньою силою прислухався до того, що діється всередині.
«Великий Королю! Двоє командирів правого крила військ Чорного Пера із підлеглими збунтувалися!» — тривожно доповів солдат. — «Прошу Вашого Величності виділити війська для придушення бунту!»
Але відповіді не було.
За мить солдат, невідомо звідки отримавши наказ, сказав: «Так! Підлеглий негайно передасть наказ усім підрозділам!»
Щойно слова пролунали, як за кілька подихів той солдат вибіг із палацу й поспіхом зник у заметілі.
Дивлячись услід фігурі, що зникала, Су Хуайчжу насупив брови.
Він довго думав, повільно витяг тонкий меч із піхв на поясі, спрямував внутрішню силу й різко злетів угору, залишивши позаду вартових палацу, що не встигли зреагувати, — і увірвався через головні двері просто до людини, що сиділа на троні в залі.
Той був у королівському вбранні Клану Привидів Е'ло; хутряний капюшон затіняв більшу частину обличчя, лишаючи видимою лише нижню щелепу з густою, сплутаною бородою.
Перед блискавичним ударом меча Су Хуайчжу той не ворухнувся анітрохи, сидів спокійно, наче старий монах у медитації.
Побачивши це, зіниці Су Хуайчжу різко звузилися; він силоміць повернув внутрішню силу, змінив напрямок удару.
Тонкий меч раптом підчепив каптур — і відкрилося жахливе обличчя, вкрите чорними набряклими венами. Це був не Е'ло Цзюе, а носій Ґу — розплідник Ґу Клану Привидів Е'ло.
«Тц!» — Су Хуайчжу стримав нестерпний біль у тілі від різкої зміни внутрішньої сили, відскочив назад, віддалившись на безпечну відстань від розплідника Ґу, і скреготнув зубами: «Погано...»
Носій Ґу через Ґу-насіння рухався повільно, не міг наздогнати швидкість Су Хуайчжу. Тож поки той вчасно помітив щось неладне й не встромив меч у тіло розплідника — отруйний Ґу йому не загрожував.
Але те, що турбувало Су Хуайчжу... У такий момент на троні в королівському вбранні сидів саме розплідник Ґу — це означало...
— Е'ло Цзюе точно десь в іншому місці!