На схилі Острова Квітучого Бамбука бій біля підвісного мосту тривав уже довго. Місяць піднявся в зеніт, і половина довгої ночі залишилася позаду.
Саме тоді, коли обидві сторони почали відчувати втому, біля підніжжя острова раптово спалахнуло полум'я. Слідом за цим нічне небо прорізав гучний звук вибуху, змусивши всіх присутніх заціпеніти від несподіванки.
Фен Лінь важко біг здалеку, його одяг був пошматований, ніби він щойно пережив запеклу сутичку.
Він наодинці увірвався в бойові порядки секти, але не вступав у затяжний бій, а попрямував прямо до загону Павільйону Парячих Хмар, вигукуючи: « На Острові Квітучого Бамбука пастка! Все заставлено глеками з олією, Глава Демонічної Секти задумав загинути разом із нами... Глава Гу намагається його зупинити і наказав нам... негайно покинути острів! »
Ці слова приголомшили всіх.
У цей момент з боку вершини гори знову пролунало кілька потужних вибухів. Палаючі глеки з вином покотилися з висоти і розбилися прямо перед воїнами. Вогонь миттєво поширився величезною плямою, змусивши людей відсахнутися.
« Цей підвісний міст зроблений із бамбука та дерева, а в пустощі сухо — усе спалахне миттєво! » — нетерпляче вигукнув Фен Лінь. — « Якщо не підемо зараз, буде пізно! »
З цим помахом руки загони Павільйону Парячих Хмар та Вілли Тисячі Кленів негайно почали відступ.
Лідер Монастиря Підвісної Допомоги занепокоєно запитав: « Але де Глава Гу? »
Перш ніж Фен Лінь встиг відповісти, звук схрещених клинків, що долинав із висоти, прикував до себе загальну увагу.
Там, на майданчику на самій вершині, де перепліталися місячне сяйво та відблиски пожежі, у запеклому двобої зійшлися дві постаті.
Гу Жохай у синьому бойовому вбранні наносив стрімкі та потужні удари мечем, наче хижий птах на полюванні — кожен випад був смертоносним.
Су Хуайчжу у білосніжних шатах тримав у руках дерев'яну скриньку. Його кроки були легкими й витонченими, а тонкий меч звивався подібно до ліани — з вигляду м'який, він насправді був здатен задушити будь-кого, хто потрапить у пастку.
Вони билися надзвичайно жорстоко, не даючи одне одному жодної пощади. У цій битві не було й натяку на колишню міцну дружбу.
Дивлячись на них, Су Ян раптом відчув дивне дежавю. Йому здалося, що цю сцену мали б створити він і Гу Фейді, а не Глава Альянсу та Глава секти.
— Принаймні, у початковому сценарії бій на вершині гори Демонічної Секти мав відбутися саме між ними, молодими ворогами.
Проте, згадавши, що реальність цього світу сильно відрізняється від сценарію, і що Глава секти — зовсім не немічний старий, а майстер, якого неможливо перемогти з першого удару, Су Ян заспокоївся.
Вогонь поступово почав пожирати будівлі навколо Острова Квітучого Бамбука, але Квіткові Слуги, здавалося, зовсім не панікували. Вони продовжували битися, намагаючись відтіснити воїнів праведного світу назад за міст.
Фен Лінь схрестив мечі з Гу Фейді, вдаючи, що хоче його схопити, і тихо передав: « Глава Павільйону наказав мені попередити молодого майстра: що б не сталося, ви в жодному разі не повинні розлучатися з Су Яном. »
Гу Фейді здивувався, але не встиг відповісти, як зовсім поруч почувся розпачливий крик Мей Шисаня: « Главо! »
Слідом за цим він вирвався з бою і, не озираючись, кинувся вгору до вершини.
Усі присутні — і Квіткові Слуги, і воїни праведного світу, що відступали, — одночасно зойкнули, знову прикувавши погляди до вершини гори.
Су Ян, передчуваючи щось лихе, підвів голову.
Він побачив, як постать Глави секти в білому одязі злегка зігнулася. Він схопив Гу Жохая за зап'ястя, але меч того вже пробив груди Су Хуайчжу і вийшов крізь спину. Кров на лезі віддзеркалювала місяць і полум'я, повільно збираючись у краплі, що беззвучно падали додолу.
Проте всім здалося, ніби цей звук падіння крові пролунав у їхніх серцях важким ударом дзвона.
Су Ян заціпенів від побаченого. Йому здалося, що серце пропустило удар.
Цей удар мечем від Гу Жохая здався йому неймовірно знайомим — настільки, що навіть у власних грудях з'явився тупий біль.
— Бо цей удар спочатку мав нанести Гу Фейді йому, Су Яну.
Холодний блиск меча майнув поруч із Су Яном. Гу Фейді вчасно відбив атаку воїна Храму Багряної Хмари і відвів Су Яна за межі бойового кола.
« Старший брате! » — Гу Фейді схопив Су Яна за зап'ястя, намагаючись вивести його зі стану заціпеніння. — « Сяосяо... це... це... мій батько, він не хотів... »
Проте він не зміг підібрати слів і просто мовчки стиснув холодну руку Су Яна.
На вершині гори дерев'яна скринька, яку Су Хуайчжу тримав у руках, випала і розбилася об край скелі. З неї розлетілися численні аркуші паперу, які вітер підхопив і поніс у полум'я, де вони миттєво згоріли.
Слідом за цим Гу Жохай повільно витягнув меч із грудей Су Хуайчжу.
Су Хуайчжу відступив на крок, і його нога опинилася над прірвою. Він зігнувся, притискаючи руки до серця, потім повільно підвів голову і, ледь помітно всміхнувшись у бік Гу Жохая, щось тихо промовив.
Гу Жохай стояв непорушно, наче скеля, з кам'яним обличчям, не давши жодної відповіді.
Тіло Су Хуайчжу хилитнулося, і врешті він не втримався — зірвався з краю вершини і полетів прямо у вогняне море внизу.
У той же час довкола Острова Квітучого Бамбука пролунали нові вибухи, і весь острів охопило полум'я.
Більшість воїнів Альянсу вже відступили на середину мосту. Побачивши, як Глава Гу здолав Главу Демонічної Секти, вони почали радісно вигукувати, хоча дехто й замислився: чи отримав Глава Гу омріяну спадщину Святого Меча?
Гу Жохай швидко спустився до початку підвісного мосту і подивився на двох юнаків, які здавалися приголомшеними.
Він довго дивився на Су Яна, а потім звернувся до сина: « Ти вже вирішив, що робитимеш далі? »
Гу Фейді відкрив рот, але не зміг відповісти. Він лише міцніше стиснув руку Су Яна.
Біль від хватки привів Су Яна до тями. Він різко здригнувся.
Гу Фейді миттєво подивився на нього.
Су Ян, здавалося, навіть не помітив присутності Гу Жохая. Його очі були сповнені жаху, він дивився туди, куди впав Су Хуайчжу, і його брови сходилися дедалі тісніше.
Раптом він вирвав руку, застосував "Крок, що плекає квіти", і кинувся прямо до охопленого вогнем урвища.
Гу Фейді не встиг нічого подумати. Він лише кинув короткий погляд на батька і, не вагаючись, побіг слідом за Су Яном.
Фен Лінь придушив бажання зупинити Гу Фейді. Він повернувся до Гу Жохая і вагаючись запитав: « Главо Павільйону, чому ви вбили його... »
Гу Жохай тихо зітхнув: « Не хвилюйся, хіба в мене піднялася б рука справді вбити його? »
...
Су Ян у розпачі біг до місця падіння Су Хуайчжу, але дорогу йому перегородила стіна вогню.
Він не розумів, чому так сильно хвилюється за Су Хуайчжу. Адже до цього він майже не спілкувався з Главою секти і не мав до нього особливих почуттів. Можливо, це було через їхню зовнішню схожість, яку він помітив сьогодні. А можливо, через той удар у груди — він відчував абсурдне відчуття, ніби Су Хуайчжу прийняв на себе його власну долю.
Су Ян і сам не знав, навіщо він сюди біг. Щоб побачити смерть Глави? Чи щоб стати свідком майже неможливого дива?
Коли Гу Фейді наздогнав його, Су Ян стояв посеред полум'я з розгубленим виглядом.
«Старший брате...» — покликав він, підійшовши ближче. — «...Пробач мені.»
Су Ян подивився на нього і здивовано запитав: « За що ти вибачаєшся? »
Він не встиг отримати відповідь, бо їх перервав голос.
«Святий Сину.»
З-за великого каменя вийшов Мей Шисань. Його голос був тривожним: «Будь ласка, йдіть за мною до забороненої зони. Разом із Главою ми таємно покинемо територію секти.»
Су Ян онімів на мить: «З Главою?»
Мей Шисань кивнув: « З Главою все гаразд. Ідіть за мною. »
Хоча Су Ян не зовсім розумів, як Глава міг вижити, він негайно пішов за Мей Шисанем, оминаючи язики полум'я.
Помітивши, що Гу Фейді завагався, він природним рухом схопив його за руку і міцно потягнув за собою.
Уникаючи вогню, вони спустилися до печери в забороненій зоні Острова Квітучого Бамбука.
Там уже зібралося чимало Квіткових Слуг. У центрі натовпу стояв Су Хуайчжу — усе в тому ж білому одязі, на якому не було навіть сліду пошкоджень.
Побачивши неушкодженого Главу, Су Ян завмер. Він зробив крок уперед і ледь чутно запитав: « ...Ви живі? »
Су Хуайчжу зиркнув на нього, не відповів і продовжив віддавати накази слугам. Коли ті групами почали відступати через таємний хід у третій кімнаті зі стелами, він нарешті повернувся до Су Яна.
« Ти хвилювався за мене? » — з усмішкою запитав він. — « Не очікував, що я буду тобі небайдужий... »
Су Ян помовчав, а потім запитав знову: « Але той удар... він же справді пробив ваші груди? »
Су Хуайчжу відповів: « Пройшов наскрізь, але не зачепив життєво важливих органів... Я використав "Напівзів'ялу Червону Квітку", щоб заморозити рану і зупинити кров. Цього достатньо. »
Су Ян не міг у це повірити і, насупившись, перепитав: « Справді? »
Су Хуайчжу пильно подивився на нього, а потім усміхнувся: « Якби ти був справжнім Су Яном, ти б ніколи мене про це не запитав. »
Він сказав це спокійно, але для Су Яна ці слова стали справжнім ударом. Він закусив губу, не наважуючись дивитися Су Хуайчжу в очі. Його пальці, якими він тримав руку Гу Фейді, мимоволі стиснулися сильніше.
Гу Фейді став пліч-о-пліч із Су Яном і міцно стиснув його холодну долоню.
Су Хуайчжу помітив цей жест і тихо засміявся: « Не треба напружуватися, я нічого тобі не зроблю. Доля того Су Яна була визначена як трагедія. Я знав це, і він знав це, тому й поводився так зухвало... Якби не його одержимість бойовими мистецтвами, він міг би бути ще гіршим. »
Після цього він із цікавістю подивився на Су Яна: « Здається, тебе дуже зачепив той удар мечем. Можеш сказати, чому? »
« Я... »
Су Ян довго думав, перш ніж наважився відповісти, оминаючи правду про інший світ: « Мені колись снилося... багато разів... як Гу Фейді веде військо на штурм і ми б'ємося на вершині гори... Зрештою, як і з вами, він пробив мене мечем наскрізь... »
Су Хуайчжу завмер.
Гу Фейді різко обернувся і з жахом запитав: «Тобі постійно снилося, що я хочу тебе вбити, і саме так?»
Су Ян кивнув і, дивлячись на Су Хуайчжу, додав: «Тому... мені здається, що ви прийняли цей удар замість мене...»
Почувши це, Су Хуайчжу здивовано підняв брови.
«Цікава думка,» — зітхнув він із посмішкою. — «Проте, якби не твоє незвичайне походження, я б не приховував від тебе плани щодо цього оточення. Можливо, я б заздалегідь розповів про план із фальшивою смертю. І тоді, хто знає, вам двом і справді довелося б зійтися в бою.»
«Фальшива смерть...» — прошепотів Су Ян. — «То це все було сплановано.»
«Звісно, сплановано,» — відповів Су Хуайчжу . — «Щоб Клан Привидів Е'ло повірив у розпад секти, вони мали бути впевнені в моїй смерті. Тож мій кінець від руки Гу Жохая був неминучим. Не варто картати себе через якісь примарні сни.»
Су Ян помітно розслабився.
Су Хуайчжу похитав головою і зітхнув: «...Дитина.»