Су Хуайчжу на чолі еліти Демонічної Секти нарешті зіткнувся на Острові Квітучого Бамбука із загоном Гу Жохая з Павільйону Парячих Хмар.
Підвісні мости вдалині все ще залишалися місцем запеклих боїв, і на сам Острів Квітучого Бамбука ступили лише Гу Жохай, Фен Лінь, двоє елітних бійців Вілли Тисячі Кленів та двоє майстрів із Брами Безмежжя, що славилися майстерністю легкої ходи.
Погляд Су Хуайчжу на мить затримався на воїнах Брами Безмежжя, після чого він перевів його на Гу Жохая. Його губи вигнулися в глузливій посмішці.
«Зрештою, нам обом судилося зійтися в бою», — спокійно промовив він. — «Нехай все минуле завершиться сьогодні... битвою не на життя, а на смерть.»
Тільки-но він договорив, як вихопив із-за пояса гнучкий меч, схожий на батіг, і стрімко кинувся в атаку на Гу Жохая.
Гу Жохай підняв меч, щоб відбити удар, але раптом насупився і збентежено поглянув на Су Хуайчжу.
Су Хуайчжу не дав йому можливості поставити запитання; він довів майстерність свого тонкого меча до межі, і лезо, наче розквітлий сад, майже поглинуло Гу Жохая.
Гу Жохаю не залишалося нічого іншого, як почати справжню битву.
Поруч Мей Шисань, зціпивши зуби, оголив меч проти Фен Ліня та наказав елітним Квітковим Слугам зупинити решту ворогів.
Квіткові Слуги, що супроводжували Су Хуайчжу, були елітою секти з високим рівнем бойових мистецтв. До того ж охоронці Павільйону та Вілли певною мірою розуміли мету цієї облоги, тож діючи злагоджено, вони поступово відтіснили необізнаних майстрів Брами Безмежжя подалі від епіцентру бою.
Гу Жохай та Су Хуайчжу обмінялися десятками ударів. Для стороннього ока їхня битва виглядала неймовірно запеклою, ніби вони справді дотримувалися обіцянки битися «не на життя, а на смерть».
Проте лише вони двоє знали, що насправді жоден із них не використовував і половини своєї сили. Але попри це, Гу Жохай дедалі сильніше хмурився, а сила його ударів ставала все меншою.
«Що з тобою не так?»
Після довгого поєдинку Гу Жохай нарешті не витримав і за допомогою техніки стиснутого звуку промовив прямо у вухо Су Хуайчжу: «Твоя внутрішня енергія... чому вона в такому хаосі?»
Су Хуайчжу рухом руки відбив меч Гу Жохая, наблизився впритул, змушуючи його відступити за допомогою стилю меча "Квітучого Лотоса", і пильно подивився йому в очі.
Гу Жохай дивився на Су Хуайчжу, і в його зазвичай спокійних очах раптом промайнуло хвилювання, що видавало глибокі почуття, які неможливо було приховати...
Їхній погляд тривав лише мить, після чого Су Хуайчжу розвернувся і, використовуючи "Крок, що плекає квіти", кинувся тікати геть.
Гу Жохай негайно кинувся навздогін.
Мей Шисань помітив дивну поведінку Су Хуайчжу і хотів було гукнути: «Главо!», проте атака Фен Ліня знову втягнула його в бій, не даючи змоги відлучитися.
Фен Лінь передав йому подумки: «Якщо ти теж підеш, вони не втримають позиції.»
Мей Шисаню нічого не залишалося, як продовжувати вести загін, перекриваючи вільний простір перед мостом, щоб не дати майстрам Брами Безмежжя жодного шансу проскочити всередину.
...
Су Хуайчжу втік до розкішного бічного павільйону на Острові Квітучого Бамбука. У холодному місячному світлі на дверях ледь виднілася віялоподібна табличка з написом «Зелений Оксамит».
Однак цей колись величний палац тепер стояв у цілковитій тиші, всередині не горіло жодного вогника. Тут уже давно ніхто не жив; залишилися лише численні золоті та яшмові прикраси, перлинні завіси та шовкові балдахіни, що мовчки завмерли в безжиттєвій темряві...
Спершись на одвірок, Су Хуайчжу глухо закашлявся. Погляд, яким він дивився всередину зали, раптом прояснився, поступово фокусуючись.
Він витер кров біля рота, гірко всміхнувся і похитав головою.
Тільки-но він збирався піти, як Гу Жохай випередив його, приземлившись поруч. Він силоміць схопив його за зап'ястя і підніс до свого обличчя заплямовану кров'ю руку Су Хуайчжу, не зводячи з неї очей.
У світлі місяця та кров була такою темною, що здавалася майже чорною, і на тлі блідої шкіри Су Хуайчжу вона виглядала вкрай зловісно.
Су Хуайчжу, тамуючи присмак заліза в горлі, зібрав внутрішню силу, відштовхнув руку Гу Жохая і вже збирався піти геть.
У цей момент за його спиною пролунало тихе:
«Чжучжи-ер...»
Почувши це прізвисько, Су Хуайчжу мимоволі завмер. Здавалося, він більше не міг стримувати виру почуттів у грудях — він раптом зігнувся і зайшовся в нестримному кашлі.
Гу Жохай миттєво зробив крок уперед і притиснув чоловіка до себе, але здригнувся від пронизливого холоду, що виходив від тіла Су Хуайчжу.
Тремтіння в обіймах ставало дедалі сильнішим. Гу Жохай, не знаючи, що робити, почав вливати свою внутрішню силу в меридіани Су Хуайчжу, намагаючись знайти причину недуги.
«...Прокляття!»
Су Хуайчжу вилаявся, різко відштовхнув Гу Жохая і вигукнув: «Забери свою внутрішню силу!»
Його дихання було уривчастим, усе тіло тремтіло. Але він терпів, не видаючи жодного стогону; він затиснув край рукава зубами і, міцно насупившись, змусив техніку "Напівзів'ялої Червоної Квітки" циркулювати тілом, ніби чинячи опір чомусь нестримному.
Гу Жохай тривожно підступив ближче: «Щось не так із твоїм тілом? Коли це почалося? Що... що взагалі коїться?»
Су Хуайчжу знову відштовхнув його ударом долоні, і з його горла вирвалося люте гарчання: «Забирайся геть!»
Тільки-но він це вигукнув, як не втримався і виплюнув кілька згустків кривавої піни.
Побачивши це, Гу Жохай уже не збирався йти.
Він кинувся вперед і блискавичним рухом схопив Су Хуайчжу за зап'ястя. Придушивши опір своєю внутрішньою енергією, він притягнув його до себе.
Гаряча внутрішня сила істинної енергії ян нестримним потоком увірвалася в канали Су Хуайчжу, намагаючись виявити осередок хвороби.
Хто ж знав, що тільки-но ця енергія потрапить усередину, Су Хуайчжу більше не зможе стримуватися і видасть болісний стогін.
Наступної миті Гу Жохая з величезною силою притиснуло до стіни.
Забруднені кров'ю губи Су Хуайчжу залишили на його вустах низку яскраво-червоних слідів... Це супроводжувалося важким, нестримним диханням — наче риба, що помирає без води, відчула цілющий дощ, або наче людина, що довго голодувала, побачила вишукані страви... Окрім цього, у повітрі відчувався присмак вкрай небезпечної сили.
Проте потрясіння Гу Жохая було викликане не цим раптовим і химерним поворотом подій.
Він заціпенів на мить, перш ніж нарешті зміг вимовити тремтячим голосом: «...Ти вражений любовним Ґу? Су Хуайчжу! Ти... коли ти встиг підхопити любовного Ґу?!»
Пальці Су Хуайчжу глибоко впилися в щілини між камінням стіни. Зціпивши зуби, він відсторонився від Гу Жохая і впав поруч, а з кутика його рота потекла цівка крові.
«Йди звідси», — прохрипів він. — «Я не... кха-кха... я не хочу завдати тобі болю...»
Гу Жохай допитувався: «Хто... хто підсадив тобі любовного Ґу?»
Су Хуайчжу кілька разів важко вдихнув і розлючено вигукнув: «Я сказав — йди! Негайно!»
«Любовний Ґу... Е'ло... Це була Ло Цзінь?»
«Забирайся геть!»
«Чжучжи-ер...»
«— Йди вже!»
Гу Жохай, ігноруючи протести, міцно обхопив Су Хуайчжу руками і насилу промовив: «Тоді, двадцять років тому, ти вчинив так саме через цього любовного Ґу... чи не так? Чому ти не сказав мені? Якби ти... якби ти лише сказав... хіба я міг би покинути тебе? Чжучжи-ер... я...»
Су Хуайчжу знову глухо закашлявся. Його тіло нестримно здригалося, і навіть техніка "Напівзів'ялої Червоної Квітки"и не могла вгамувати отруйного Ґу всередині.
Його руки інстинктивно почали повільно стискатися, замикаючи Гу Жохая в обіймах, а з горла вирвалося довге зітхання...
«Я не міг...» — його голос був низьким і слабким, майже нечутним. — «Я не міг занапастити тебе...»
Проковтнувши клубок у горлі, він прохрипів: «Іди... приведи мені... когось. Будь-якого Квіткового Слугу...»
Гу Жохай мертвою хваткою вчепився в одяг на спині Су Хуайчжу і крізь зуби запитав: «Привести... навіщо?»
Су Хуайчжу тихо засміявся: «Ти й сам здогадуєшся...»
Гу Жохай змовк.
Але його руки, що стискали одяг Су Хуайчжу, напружилися ще дужче, на скронях проступили вени — було очевидно, що в його душі вирує буря, попри зовнішній спокій.
«Якщо затягнути... я помру...» — Су Хуайчжу зібрався з силами і відштовхнув чоловіка, знову закашлявшись. — «Якщо не приведеш нікого... я краще помру, але... не торкнуся тебе... Можеш і далі чекати, якщо хочеш...»
«Якщо будь-який Квітковий Слуга може тобі допомогти», — з гіркотою в голосі промовив Гу Жохай, — «то чому не я? Тоді, в минулому... хіба між нами нічого не було...»
Су Хуайчжу підвів повіки і кинув на Гу Жохая побіжний погляд. Його горло сіпнулося, але зрештою він вимовив: «...Старий дурень...»
Гу Жохай дивився на людину перед собою, яка була вкрай слабкою, але вперто вдавала з себе лиходія. Він нічого не відповів, а просто почав розстібати його одяг.
Су Хуайчжу обурився: «Гей! Ти —»
У цей момент за їхніми спинами пролунало два вигуки:
«Главо!»
«Главо Альянсу!»
Су Хуайчжу скористався нагодою, щоб відштовхнути Гу Жохая, і подивився на тих, хто прийшов. Він мимоволі насупився: «Шисань ...»
Мей Шисань приземлився поруч із Су Хуайчжу. Побачивши його стан, він стривожено вигукнув: «Отруйний Ґу... Главо, я... я допоможу вам...»
«Приведи когось», — важко дихаючи, промовив Су Хуайчжу. — «Ти вже вичерпав свої дев'ять разів...»
Мей Шисань відповів: «Главо, у Залі Хризантеми заколот... Усі Квіткові Слуги та служителі Лотоса, що залишилися на Острові Квітучого Бамбука і знають про вашу хворобу, — це ваші довірені люди, і кожен із нас уже вичерпав свій ліміт... Але якщо це допоможе вам пережити кризу, я готовий навіть померти!»
Гу Жохай різко підвів голову і подивився на Мей Шисаня поглядом, гострим як лезо меча: «...Померти?»
Мей Шисань не відповів.
Фен Лінь насупився: «Главо Альянсу, ситуація ззовні складна. Храм Багряної Хмари та Монастир Підвісної Допомоги нічого не знайшли на Острові Ірисів і тепер прямують сюди. Храм не брав участі в наших домовленостях, до того ж із ними воїни Брами Безмежжя — з ними буде важко домовитися.»
Су Хуайчжу тихо засміявся, знову закашлявшись, і сказав Гу Жохаю: «Йди, зараз державні справи важливіші, я... я прийду згодом. Мей Шисань, допоможи мені зайти...»
Почувши це, Гу Жохай міцно вхопив Су Хуайчжу за зап'ястя, відмовляючись відпускати.
Су Хуайчжу всміхнувся: «...Загальне благо понад усе, будь слухняним.»
Гу Жохай ледь не збожеволів. Він одним поштовхом відсторонив Мей Шисаня, схопив Су Хуайчжу за підборіддя, змушуючи дивитися собі в очі, і після короткої боротьби процідив крізь зуби: «Справді, загальне благо важливіше. Якщо я буду на полі бою, а ти — ні, Павільйон Парячих Хмар ще швидше захопить твій Острів Квітучого Бамбука!»
Су Хуайчжу не відповів.
Гу Жохай запитав знову: «Який твій план? Чи пов'язаний він із тими глеками вина, наповненими олією? Якщо ми запізнимося, чи станеться лихо?»
Су Хуайчжу опустив вії, зосереджено роздумуючи.
Гу Жохай подивився на нього і зрештою не витримав, пом'якшивши голос: «Судячи зі слів твого Квіткового Слуги, я здогадуюся, що від одного чи двох разів зі мною нічого не станеться, так? Благаю... не змушуй мене ненавидіти себе ще дужче... Двадцять років тому я помилився фатально. Тепер, коли я можу допомогти тобі подолати небезпеку, ти навіть не даси мені шансу?»
Минуло чимало часу, перш ніж Су Хуайчжу, ніби втративши всі сили, заплющив очі.
Він безпорадно повернув голову і віддав наказ: «Мей Шисань, іди до забороненої зони, поклич Су Яна і нехай він разом із вами... трохи затримає їх...»
Мей Шисань насупився: «Але, Главо...»
Су Хуайчжу спокійно поглянув на нього і промовив: «Просто йди. Хіба тут не... знайшовся старий дурень, що добровільно зголосився допомогти мені? Про що тобі ще хвилюватися... кха-кха... іди.»
Побачивши такий розвиток подій, Мей Шисаню довелося підкоритися.
Гу Жохай пригорнув до себе Су Хуайчжу і сказав Фен Ліню: «Йди до входу, охороняй нас.»
Фен Лінь зі складним виразом обличчя подивився на чоловіків, що обіймалися, склав руки в привітанні і кивнув: «Слухаюсь.»
Су Хуайчжу зітхнув і, спираючись на руку Гу Жохая, притулився до його грудей.
Гу Жохай підхопив його на руки і ввійшов до палацу "Зелений Оксамит".
Величезні двері з гуркотом зачинилися за ними, і навколо знову запанувала тиша. Лише місячне світло розливалося перед порожньою залою, створюючи ілюзію, що це місце зовсім не належить до поглинутого хаосом світу.