Ло Юй глибоко подивився на Гу Фейді, але не відповів — просто розвернувся і пішов геть.
Не отримавши відповіді, Гу Фейді тихо зітхнув і міцніше притиснув Су Яна до себе. Тепла внутрішня сила повільно перетікала в тіло юнака, але відчуваючи той льодяний подих, що виходив від коханого, Гу Фейді мимоволі прикусив губу.
Він прошепотів ледь чутно: «...Що ж ти поставив на кін, аби врятувати мене?»
Відповіді, звісно, не було.
Гу Фейді схилив голову, ховаючи обличчя в ключиці Су Яна, і заплющив очі, намагаючись стримати клубок у горлі.
Ніч була густою. На небі не було місяця, навіть світло зірок розмивалося під тонкими хмарами у тьмяні плями.
Минуло багато часу. Свічка в ліхтарі біля джерела кілька разів спалахнула і раптом згасла. Увесь дворик поглинула темрява.
Гу Фейді продовжував нерухомо сидіти у воді, тримаючи Су Яна. У цій близькості не було ні краплі кокетства чи пристрасті — лише тиха боротьба за життя.
Тільки коли на сході небо почало набувати сіро-блакитного відтінку, температура тіла та пульс Су Яна нарешті стабілізувалися. Смертельна небезпека минула. Але він так і не прокинувся, занурившись у глибокий сон.
Гу Фейді розім'яв затерплі кінцівки, виніс Су Яна з басейну, загорнув у заздалегідь підготовлену ковдру і відніс до кімнати. Жаровня всередині не згасала всю ніч. Скориставшись цим теплом, він переодягнув юнака в сухий одяг і лише тоді ліг поруч, вкриваючи їх обох.
Останній раз глянувши на спокійне обличчя Су Яна, Гу Фейді видихнув і заснув разом із ним.
...
Су Ян стояв на вершині гори. Поруч — круті скелі, під ногами — бездонна прірва.
Він був у червоному одязі, з тонким мечем у руці. Довге волосся та поли халата тріпотіли на вітрі. Він чув десь удалині брязкіт сталі, вигуки та стогони битви, що точилася біля підніжжя, але його обличчя залишалося незворушним, ніби позбавленим будь-яких почуттів.
Ледь чутні кроки пролунали на стежці за кілька кроків від нього. Су Ян озирнувся.
Гу Фейді у білому одязі стояв рівно, як сосна на вітрі. Його очі, сповнені зоряного сяйва, дивилися прямо на нього.
Су Ян посміхнувся: «Ти прийшов».
«Прийшов убити тебе», — суворо відповів Гу Фейді.
Су Ян підняв меч, стаючи в оборонну стійку.
«Прошу», — мовив він.
Гу Фейді різко відштовхнувся і, наче стріла, кинувся вперед. Його довгий меч вийшов із піхов, завдаючи удару прямо в обличчя. Су Ян перехопив клинок технікою "Квітучого Лотоса", контратакуючи серією швидких випадів, змушуючи суперника відступити.
Гу Фейді відійшов на два кроки, крутнув меч у руці й промовив: «Аби вбити тебе, я тренувався вдень і вночі. Я створив нову техніку під назвою "Полювання Фенікса". Прошу... оціни».
Су Ян завмер.
Що за техніка? Чому він ніколи про неї не чув? Хіба у Гу Фейді не були лише техніки "Справжнього Коршуна" та "Повернення Дикого Гуся"? Навіть у початковому сценарії ніякого «Полювання Фенікса» не існувало!
Поки він роздумував, Гу Фейді вже був поруч. Наступний удар був настільки потужним, ніби воїн приносив своє життя в жертву цій атаці. Су Ян ледь встиг заблокувати удар, але палюча внутрішня сила ворога змусила його похитнутись.
Холод піднявся в грудях Су Яна, змушуючи його здригнутися. Наступний випад Гу Фейді заблокував усі шляхи до відступу. Су Ян захищався з останніх сил.
«Полум'яна відданість!» — вигукнув Гу Фейді, і його меч пронизав повітря, за мить опинившись біля грудей Су Яна. Той спробував відбити удар, але внутрішній холод раптом вдарив по серцю. Су Ян пригнічено зойкнув, ковтаючи кров.
Атаки не припинялися. Гу Фейді вклав усю свою силу в останній удар: «Сяюче пір'я, що летить у попіл!»
Тонкий меч у руках Су Яна здригнувся. В нього більше не було сил його підняти.
Гарячий клинок пронизав серце Су Яна. Без жодного звуку, до самого руків'я.
Су Ян подивився в обличчя Гу Фейді. Той був зосереджений, сповнений ненависті та рішучості. Але в цю саму мить час ніби зупинився. Вираз обличчя Гу Фейді повільно почав змінюватися на повне нерозуміння.
Су Яна поглинав нестерпний холод. Він змусив себе гірко посміхнутися. Чомусь у голові майнула думка: Сюжет закінчено, можна йти зі сцени.
Але ніхто не крикнув «Стоп!».
Молодий чоловік дивився, як Су Ян повільно падає. В його очах ненависть змінилася жахом. Він підхопив Су Яна на руки. Його горло сіпнулося, і він нарешті видавив хрипкий звук: «...Чому... ти не захистився?»
Він заціпеніло тримав Су Яна, не наважуючись торкнутися меча в його грудях.
Су Ян, бачачи світ крізь чорну завісу, прошепотів: «...Все скінчено...»
Йому здалося, що зйомки завершені і він нарешті повернеться додому. Ця думка була дивною, але здавалася правильною. Гаряча сльоза впала йому на щоку.
«Чому ти не відбив удар?» — ридав Гу Фейді. — «Я... я не хотів твоєї смерті... я не насправді...»
Су Ян відчув гострий біль у серці. Відкашлюючись кров'ю, він прошепотів: «Не плач...»
Раптом відчуття реальності змінилося. Все було надто справжнім: і холод, і тепло обіймів Фейді. Це був не знімальний майданчик. Він згадав — він перемістився у світ сценарію. Чому ж сюжет раптом дійшов до фіналу?
Су Ян розумів — він помирає. В нього не було сил торкнутися обличчя Гу Фейді, тож він просто стиснув його пальці.
«Я йду», — тихо сказав він. — «Але я не помру... не хвилюйся...»
«Ні! Тобі не дозволено йти!» — затремтів голос Фейді.
Су Ян ледь посміхнувся: «Ти ж сам хотів мене вбити, чому ж тепер вередуєш?»
«Як я міг тебе вбити?» — процідив крізь зуби Гу Фейді. — «Що за дурниці ти верзеш? Хіба я зміг би підняти на тебе руку?»
Голова Су Яна паморочилася. Йому здалося, що Гу Фейді занадто міцно його стискає. Він спробував відштовхнути його, бурмочучи: «...Пусти».
Але наступної миті його губи накрив палкий, м'який поцілунок. Скелі та прірва зникли. Поцілунок був настільки інтенсивним і сповненим прихованого гніву, що біль від прикушеної губи остаточно вирвав Су Яна з марення.
Він розплющив очі, намагаючись відштовхнути Гу Фейді, який нависав над ним.
«Ти що... з'їсти мене зібрався?» — Су Ян злизав кров із губи й закотив очі.
Гу Фейді дивився на нього почервонілими очима, стиснувши щелепи: «Чому тобі досі сниться, що я вбиваю тебе? Хіба це можливо?»
Су Ян замовк. «Ти ж сам сказав — це сон. Я не контролюю те, що мені сниться».
Він давно не бачив сюжетних снів. Коли він не думав про це навмисно, він навіть забував, що Святий Син Демонічної Секти мав загинути від меча Гу Фейді. Тож чому цей сон повернувся? І чому там був саме цей Гу Фейді, а не актор? Можливо, це було нагадування від правил цього світу?
Гу Фейді знову припав до його губ, не даючи думати.
«Кажуть, що сни — це віддзеркалення думок», — пригнічено промовив він. — «Ти досі мене боїшся? Навіть зараз ти боїшся, що я вб'ю тебе?»
«Я знаю, що ти цього не зробиш!» — роздратовано вигукнув Су Ян. — «Це просто сон! Мені он колись крокодил у басейні снився, і що тепер?»
Гу Фейді ліг поруч і знову пригорнув його.
«Якщо ти не боїшся мене, то, може, ти боїшся власної... смерті?»
Су Яну набридло виправдовуватися. Він спробував відштовхнути Гу Фейді, бурмочучи: «Ти став занадто вразливим! Я ж сказав — я не помру так легко, прокляття може й не подіяти...»
«Прокляття може й ні. А як щодо крижаної сутності?» — запитав Гу Фейді.
Серце Су Яна тьохнуло. Він шоковано вставився на Фейді: «Якої... крижаної сутності? До чого тут вона?»
Він намагався виглядати впевнено, хоча язик заплітався. Гу Фейді нічого не відповів, лише мовчки дивився йому в очі. Су Ян тримався до останнього, вдаючи щирість, але врешті-решт не витримав психологічного тиску та печіння в очах.
Він розсерджено штовхнув ковдру і заплющив очі.
«Отже, справа справді в ній?» — голос Гу Фейді став зовсім низьким. — «Вона конфліктує з "Напівзів'ялою Червоною Квіткою"?»
Су Ян мовчав, вдаючи, що спить. Наступної миті Гу Фейді знову стиснув його в обіймах, ховаючи обличчя на його шиї. Гаряча волога обпекла шкіру Су Яна — молодий чоловік тремтів і не міг стримати беззвучного ридання.