Цей поцілунок зовсім не був схожий на всі їхні попередні.
У ньому вирували складні й бурхливі почуття: менше ніжності, більше жадоби людини, що помирає від голоду, або розпачу риби, яка б'ється на суші.
Хватка була занадто міцною, завдаючи легкого болю, але значно більше Су Яна лякав той вогонь, що приховано тлів під цими обіймами й от-от мав вибухнути.
Гу Фейді відірвався від його губ і почав спускатися нижче, до вигину шиї, чергуючи жадібні поцілунки з короткими укусами. Його долоні, несучи з собою гарячу воду джерела, гарячково блукали по тілу Су Яна, доки не знайшли край одягу, вже спущеного до пояса заради голок, і одним ривком зірвали його зовсім.
Су Ян мимоволі здригнувся. У ту ж мить він зрозумів, чого хоче Гу Фейді.
Проте ситуація виходила з-під контролю. До певних речей він ще не був готовий, а стан Гу Фейді зараз явно був далеким від норми.
«Гу Фейді!» — приглушено вигукнув Су Ян, намагаючись відштовхнути його.
Гу Фейді, підкорившись поштовху, трохи відсторонився, але його темні, глибокі очі впилися в обличчя Су Яна. Цей погляд був настільки агресивним, що у Су Яна пересохло в горлі.
Не зводячи очей з партнера, Гу Фейді розірвав комір своєї нижньої сорочки. Заходячи у воду, він зняв лише верхній одяг, і сорочка вже давно наскрізь промокла. Тканина, що стала важчою від води, не піддавалася, тож Гу Фейді просто застосував внутрішню силу — зав'язки лопнули, і він скинув одяг геть.
Су Ян важко ковтнув, розвернувся і, спершись на край басейну, спробував вибратися на берег, щоб утекти. Але Гу Фейді перехопив його за талію, втягнув назад у воду й міцно притиснув до себе зі спини.
Шкіра до шкіри, без жодного просвіту.
Під товщею гарячої води Су Ян відчув щось значно гарячіше й небезпечніше біля самого куприка. Він заціпенів, не наважуючись навіть поворухнутися. Долоня Гу Фейді, вкрита мозолями від меча, почала повільно й наполегливо ковзати вниз по животу...
Су Ян перехопив його зап'ястя.
«Не треба...» — його голос зрадницьки тремтів. — «Мені страшно».
Гу Фейді розплющив очі, підняв голову з його плеча і ніжно поцілував у саму вушну раковину.
«Тепер тобі страшно?» — тихо запитав він. — «А ти знаєш... як страшно щойно було мені?»
Су Ян замовк, не знаючи, що відповісти.
Гу Фейді тримав його в обіймах, і в гарячій воді джерела їхня температура тіла зливалася в одну. Хмара, що з вечора збиралася на горизонті, нарешті накрила пік гори. Здійнявся вітер, і з неба полетіли дрібні сніжинки. Не встигаючи торкнутися землі, вони танули в гарячій парі, перетворюючись на дрібний дощ, що зрошував обох.
Краплі були прохолодними, але не холодними. Проте вони змусили Су Яна знову здригнутися, а розум Гу Фейді нарешті трохи протверезів. Відчувши це тремтіння, він зітхнув і пригорнув Су Яна ще міцніше, тихо прошепотівши:
«Су Ян... що ж мені з тобою робити?»
«Я так боюсь тебе втратити, я хочу... володіти тобою повністю», — він притулився щокою до його вуха і заплющив очі. — «Але я хочу не лише тіла... Навіть якщо я отримаю всього тебе, мені все одно здається, що одного дня ти просто зникнеш».
«Су Ян», — хрипко кликав він. — «Су Ян, Су Ян...»
Від цього шепоту у Су Яна потеплішало в грудях. Він прикусив губу, трохи повагався, а тоді наважився: обхопив Гу Фейді за шию, повернувся і легко торкнувся його губ своїми.
«Тоді ти...» — ніяково промовив він. — «Тільки легше».
Проте Гу Фейді не продовжив. Він довгий час дивився у збентежені очі Су Яна, а потім важко зітхнув, відсторонився і з гіркою посмішкою похитав головою:
«Облишмо... зараз не місце і не час. Вибач за те, що було щойно. Я був не в собі й зігнав на тобі свій страх».
Він прибрав руки з талії Су Яна, поклав їх йому на плечі й опустив погляд на яскраво-червоне татуювання епіфілума на спині хлопця.
Су Ян відчув полегшення, зрозумівши, що продовження не буде. Він хотів було розвернутися, щоб сісти зручніше, але Гу Фейді знову стиснув його плечі, утримуючи спиною до себе.
«Що... що таке?» — занервував Су Ян.
Гу Фейді не відповів. Він відвів мокре волосся Су Яна на одне плече і почав обережно проводити пальцями по татуюванню. Су Ян відчув, як по тілу пробігли мурашки.
«Навіщо ти мацаєш мою спину?» — знову запитав він. Намагаючись розрядити атмосферу, він додав: — «Що, малюнок такий гарний? Теж захотів собі такий?»
Гу Фейді похитав головою.
«Ще тоді, у підземній річці в пустелі, я помітив, що під цим малюнком приховані старі шрами».
Су Ян завмер.
«Шрами? На моєму тілі не залишається рубців».
«Це дуже давні рани. Зараз вони перекриті фарбою, тому їх майже не видно, але на дотик вони відчуваються».
Його пальці почали повільно й ретельно досліджувати нерівності під шкірою. Невдовзі він зрозумів, що це за сліди.
«Це... ієрогліфи».
«Ієрогліфи?» — Су Ян здивувався ще більше. — «Звідки на моїй спині слова?»
Гу Фейді на мить зупинився.
«Не рухайся, я спробую зрозуміти, що там написано».
Су Ян слухняно завмер, спершись на край басейну. Через деякий час Гу Фейді невпевнено вимовив:
«Лихо...»
Су Ян кліпнув очима:
«Лихо?»
Гу Фейді заплющив очі, продовжуючи вести пальцем далі. За хвилину він додав трохи впеввненіше:
«Лиха доля... несе... нещастя...»
Лиха доля несе нещастя?
Су Ян не знав точно, які саме ієрогліфи там викарбувані, але відчув незрозумілу тривогу — навряд чи це було чимось хорошим.
Гу Фейді нахмурився і почав намацувати наступний рядок.
«Відплата...» — прошепотів він. — «Небесна кара».
Цього Су Ян взагалі не зрозумів. Він вирішив не розпитувати, чекаючи, що скаже супутник. Пальці Гу Фейді перейшли до третього рядка. Минуло чимало часу, перш ніж він хрипко вимовив:
«Су... Ян...»
«Га?» — Су Ян обернувся. — «Що таке?»
«Третій рядок починається з твого імені».
Су Ян підняв брову:
«Невже у мене на спині викарбувана історія мого імені? Оце так дивацтво...»
Гу Фейді не відповів. Він продовжив вести пальцем після ієрогліфа «Ян». Наступне слово було: «Короткий...».
«Короткий?» — перепитав Су Ян. — «А далі?»
Проте Гу Фейді замовк. Його пальці, що торкалися останнього ієрогліфа в третьому рядку, почали неконтрольовано тремтіти. Його дихання збилося, і Су Ян, почувши це, різко розвернувся до нього:
«Що сталося?»
Обличчя Гу Фейді було блідим, у погляді читався жах. Він відкрив рот, але не зміг вимовити ні слова. Зрештою, він лише тихо сказав:
«Там є ще один рядок... Повернись, будь ласка».
«Ти в порядку?» — занепокоївся Су Ян. — «Що було в тому рядку? Який останній ієрогліф?»
«Нічого особливого», — Гу Фейді спробував видавити посмішку й знову розвернув Су Яна спиною.
Він обережно дослідив останній, четвертий рядок із чотирьох ієрогліфів. Поступово в його голові склалася повна картина, але він не промовив більше жодного слова. Жах у його очах змінився глибоким, темним болем. Він опустив руку, і вона з плескотом упала на поверхню води.
Су Ян не на жарт стривожився. Він підійшов ближче, взяв Гу Фейді за руку й тихо запитав:
«Ну що там таке?»
Гу Фейді довго дивився на його живе, молоде обличчя. Су Ян почав нервово кусати ніготь:
«То що там написано?»
Гу Фейді мовчав. Су Ян прикусив губу:
«Ти ж казав, що ми маємо бути чесними. Жодних таємниць».
«Ти...» — горло Гу Фейді здригнулося, але він знову замовк. Він лише зробив крок уперед і неймовірно ніжно пригорнув Су Яна до себе.
Сніг продовжував падати. Прохолодні краплі танули на їхній гарячій шкірі. Сховавши обличчя за спиною Су Яна, Гу Фейді знову відчув, як очі наповнюються сльозами, але він старанно контролював дихання, щоб юнак нічого не помітив.
Через деякий час він відсторонився: «Відпочивай у джерелі, а я піду покличу старшого Ло».
Не чекаючи відповіді, він підхопив свій мокрий одяг і вискочив на берег.
Лишившись наодинці, Су Ян спробував сам намацати шрами на спині, але вони були занадто заплутаними, щоб розібрати слова.
«Лиха доля несе нещастя...» — бурмотів він. — «Відплата, небесна кара...»
Невдовзі Гу Фейді повернувся разом із Ло Юєм. Побачивши, що Су Ян виглядає здоровим, а його шкіра набула рожевого відтінку, Ло Юй з полегшенням видихнув, але тут же напустив на себе суворий вигляд:
«Не варто було мені тебе рятувати! Якщо ти так прагнеш смерті, треба було лишити тебе помирати під брамою!»
Су Ян, який досі думав про написи на спині, остовпів від такої грубості незнайомого чоловіка. Але помітивши за його спиною Гу Фейді, він здогадався, що це і є божественний лікар Ло Юй.
Учень приніс сухий одяг. Ло Юй взяв товстий бавовняний халат і кивнув Су Яну:
«Чого чекаєш? Вилазь негайно. Чи мені самому тебе діставати?»
Су Ян швидко вибрався з води, і в ту ж мить Ло Юй загорнув його в теплий сухий халат, навіть допоміг потрапити руками в рукави.
Су Ян був приголомшений... та що там, він був просто наляканий. Доки лікар власноруч допомагав йому одягатися, хлопець розгублено дивився на Гу Фейді, шукаючи підказки — невже цей легендарний лікар такий турботливий до всіх?
Але Гу Фейді лише мовчки спостерігав за ним, не подаючи жодних знаків.
«Йди за мною», — кивнув Ло Юй Су Яну.
Він пройшов кілька кроків, зупинився і кинув через плече до Гу Фейді:
«А ти йди з моїм учнем у гостьові покої. Мені треба поговорити з Су Яном наодинці».
Гу Фейді нахмурився і хотів було щось заперечити, щоб піти разом, але Ло Юй різко обірвав його:
«У моєму домі все буде за моїми правилами. А ні — забирайтеся геть обоє».
Гу Фейді не мав вибору: «Слухаюсь».
Він стояв серед дрібного снігу й довго дивився вслід Су Яну, не ворушачись.