Після сніданку Су Ян вирішив супроводити Фань Сі до Павільйону Парячих Хмар, щоб подати візитну картку.
Фань Сі повернувся до свого трактиру на П'ятій вулиці, щоб привести себе до ладу, переодягнувся і вирушив до Павільйону Парячих Хмар зі своєю карткою.
Охоронці біля воріт Павільйону Парячих Хмар, очевидно, вже знали Фань Сі. Вони мовчки взяли візитну картку, повернулися до брами і передали її літньому сторожу.
Сторож подивився назовні крізь напіввідчинені двері і раптом вигукнув: «О?»
Він деякий час уважно розглядав Су Яна та Фань Сі, а потім мовчки повернувся і пішов.
Охоронці негайно зачинили ворота і стояли на варті, не кліпаючи.
У цей час Ґу Жохай щойно закінчив справи Павільйону Парячих Хмар і, всупереч своїй звичайній поведінці, сидів за столом, замислившись.
Особистий охоронець Голови Павільйону підійшов із візитною карткою Фань Сі і сказав: «Голово Павільйону, молодий пан Фань сьогодні знову прийшов. Ви все ще не бажаєте його бачити?»
Ґу Жохай оговтався: «Не бажаю».
Охоронець помовчав, потім знову заговорив: «Сторож сказав, що сьогодні молодого пана Фань супроводжував інший молодий пан, а за ним йшли Цюе Шоу і Цюе Чжи. Сторож припускає, що гість — це, можливо, Су Ян із Демонічної Секти».
«Чому він також прийшов? — запитав Ґу Жохай, але в його очах не було жодних емоцій. — Чи подав він також візитну картку?»
«Ні, — відповів охоронець. — Була лише візитна картка молодого пана Фань».
«Зрозуміло, — кивнув Ґу Жохай. — Можеш йти».
Побувши на самоті деякий час, Ґу Жохай підвівся і попрямував до Павільйону Летючих Птахів на сході.
Підійшовши до воріт Павільйону Летючих Птахів, він зустрів дворецького, який поспішно виходив із двору. Побачивши Ґу Жохая, дворецький одразу ж підійшов і вклонився: «Голово Павільйону!»
Він говорив схвильовано: «Молодий Майстер підвівся до світанку і почав тренуватися з мечем, не зупиняючись вже більше години. Я його вмовляв, але він не послухав. Я саме збирався шукати вас...»
Ґу Жохай злегка нахмурився і зайшов у двір.
Гу Фейді тримав у руці довгий меч, його погляд був крижаним і суворим; він зовсім не шкодував внутрішньої сили, розгортаючи техніку меча "Істинного Шуліки" так, що вбивча аура розліталася навсібіч.
Через тривалі інтенсивні вправи та витрату внутрішньої енергії його обличчя стало злегка блідим, одяг промок від поту, волосся на скронях прилипло до обличчя, розбризкуючи краплі води під час кожного руху.
Побачивши, що Ґу Жохай прийшов, Ґу Фейді навіть не подумав зупинитися. Він вивернув зап'ястя, завершив останній рух Меча "Істинного Шуліки", перейшов до "Секрета Меча Повернення Дикого Гуся" і продовжив тренуватися.
Ґу Жохай глибоко вдихнув, підняв руку, відламав гілку від дерева поруч, з якого вже опало листя, і стрибнув на тренувальний майданчик.
Уникнувши двох ударів меча, він застосував внутрішню енергію, і кінчик гілки сильно вдарив Ґу Фейді по тильній стороні долоні, залишивши червоний слід, який одразу ж набряк. Одразу ж він завдав ще одного удару і вибив довгий меч із руки Ґу Фейді.
Ґу Фейді нарешті зупинився, задихаючись, і мовчки подивився на Ґу Жохая.
«Я хіба не вчив тебе, що не можна перевантажувати себе під час тренувань? — суворо запитав Ґу Жохай. — Навіть якщо ти не можеш заспокоїтися, ти не повинен так шкодити своєму тілу».
Ґу Фейді опустив очі і глухим голосом відповів: «Так».
Побачивши, що його обличчя виглядає погано, Ґу Жохай запитав: «Цюе Хен сказав, що ти вчора не їв солодощів і з'їв лише трохи вечері. Що сталося?»
Ґу Фейді помовчав, потім сказав: «...Не хотілося їсти».
Ґу Жохай дивився на Ґу Фейді, не кажучи ні слова, але його погляд, ніби відчутний, і його присутність, немов гора, важко тиснули на Ґу Фейді, змушуючи його кінчики пальців тремтіти.
Ґу Фейді стиснув пальці в долоні і стояв на місці, не відступаючи.
Через довгий час Ґу Жохай зітхнув.
Почувши цей зітхання, Ґу Фейді проковтнув слину і тихо запитав: «Батьку... ти знаєш про наші стосунки?»
«Я знаю», — відповів Ґу Жохай.
Камінь, який висів у нього на серці, важко впав. Ґу Фейді застиг на місці, не в змозі вимовити ні слова.
Ґу Жохай запитав: «Ти маєш до нього почуття, і він має до тебе такі ж почуття. Вірно?»
Ґу Фейді прикусив губу і сказав: «...Я хочу бути з ним. Він не такий, як говорять чутки. Це я... насправді, це я постійно тиснув на нього».
«О? Це ти змусив його вивести отруту для тебе? — Ґу Жохай посміхнувся. — І це ти змусив його захистити тебе від ножа в Пустищі?»
Ґу Фейді раптом подивився на Ґу Жохая, намагаючись виправдатися: «Тоді він відчував до мене лише дружбу однокласників, братські почуття... Це я не зміг стриматися, коли був у Демонічній Секті, і зізнався йому у своїх почуттях...»
Ґу Жохай запитав: «Ти так поспішаєш це пояснити, тому що боїшся, що я його зачеплю?»
Ґу Фейді стиснув зуби і сказав: «Як би там не було, він врятував мені життя... тричі».
«Цю істину твій батько, звичайно, розуміє, — сказав Ґу Жохай. — Але, чи справді ти розумієш свої власні почуття? Твої почуття до нього — це закоханість і захоплення, чи лише подяка та бажання відплатити за добро?»
«Я закоханий у нього, батьку, — очі Ґу Фейді почервоніли, а голос затремтів. — Я завжди розумів свої почуття».
Сказавши це, він відступив на пів кроку, повільно опустився на коліна і вклонився: «Я негідний син. Я не хочу одружуватися з жодною жінкою, я лише хочу старіти з ним пліч-о-пліч».
Ґу Жохай не одразу наказав Ґу Фейді встати.
Він дивився на вперту постать сина, що стояв на колінах, але його погляд, здавалося, дивився крізь нього на щось інше, давніше.
Мовчання було довгим і задушливим. Через довгий час Ґу Жохай запитав: «Ти впевнений, що він має такі ж почуття?»
Ґу Фейді підвів голову і безстрашно подивився на Ґу Жохая: «Я вірю йому!»
Ґу Жохай помовчав і сказав: «Тоді залишайся в Павільйоні Летючих Птахів і подумай».
Не вказавши ні терміну, ні умов закінчення покарання, Ґу Жохай розвернувся і пішов.
Ґу Фейді стояв на колінах, дивлячись на віддаляння батька, не рухаючись.
Через деякий час він опустив голову, витер обличчя і покликав дворецького Павільйону Летучих Птахів, Цюе Хена.
«Хоча батько наказав мені роздумувати, він не заборонив мені виходити, так? — запитав Ґу Фейді.
«Так, — відповів Цюе Хен. — Молодий Майстер хоче запросити друга?»
Ґу Фейді кивнув і сказав: «Допоможи мені надіслати запрошення до Вілли Тисячі Кленів і запросити Сюй Юньчжаня».
Цюе Хен кивнув і погодився.
...
Вілла Тисячі Кленів розташовувалася за містом Лан'ян, на схилі гори Ланьшань, і була недалеко від Павільйону Парячих Хмар. Тому Сюй Юньчжань прибув до Павільйону Парячих Хмар одразу після обіду.
«Після розлуки в Пустищі від тебе не було жодної звістки. Я навіть хвилювався, що тебе ображали в Демонічній Секті. Не думав, що ти вже повернувся, та ще й надіслав мені запрошення, — Сюй Юньчжань сів навпроти Ґу Фейді, природно взяв чайник і налив чаю, сміючись, запитуючи: — Щось настільки важливе, що потрібно так офіційно? Невже чутки про прибуття Су Яна на Центральну рівнину правдиві?»
Ґу Фейді водив пальцем по краю чашки і кивнув: «Це правда. Ми подорожували разом із Демонічної Секти до міста Лан'ян».
Сюй Юньчжань: «...»
Сюй Юньчжань опустив чашку, яку підніс до губ, і здивовано запитав: «Навіщо ти привіз його на Центральну рівнину?»
Ґу Фейді помовчав, не відповів, але почав говорити про інше.
«Тоді в Пустищі, навколо було багато людей, і мені було незручно говорити про багато речей, — сказав він. — Добре, що ти мені повірив і не став силоміць виводити мене з групи Демонічної Секти. Брате Вейці, я повинен... подякувати тобі».
Сюй Юньчжаню стало трохи ніяково від такої раптової подяки.
Він байдуже посміхнувся: «Тоді в хаосі біля Міста Дияволів я бачив, що ти був упевнений у собі, і припустив, що у тебе є якийсь план, який вимагає проникнення в Демонічну Секту. Пізніше Фань Сі також натякнув на деталі, сказавши, що ти, можливо, отримав приховану травму... Тепер ти можеш мені розповісти?»
Ґу Фейді кивнув, знизив голос і коротко розповів про те, як він заразився Ґу, як вивів отруту, а також згадав про знак, даний Головою Демонічної Секти, щоб вони знайшли Божественного Лікаря Юй Цюн.
На завершення він сказав: «Тому я повинен супроводити його на Снігову гору на південному заході, щоб повністю позбутися отруйного Ґу і усунути приховану небезпеку».
«Он як... — Сюй Юньчжань нахмурився і задумливо сказав: — Він ризикував життям, щоб врятувати тебе. Ти повинен супроводити його на Снігову гору».
Ґу Фейді гірко посміхнувся: «Але мій батько не дозволяє мені супроводжувати Су Яна на Снігову гору».
Сюй Юньчжань був здивований: «Чому? З огляду на характер Голови Альянсу Ґу, якби ти пояснив причину, він не повинен був тебе зупиняти».
Ґу Фейді стискав чашку в руці, мовчав, здавалося, поринувши в роздуми.
Раптом пролунав ледь чутний тріск порцеляни. Він наче прокинувся, поспішно поставив чашку з тріщиною на блюдце.
Сюй Юньчжань нахмурився: «Що сталося?»
Ґу Фейді подивився на Сюй Юньчжаня, вагаючись, і сказав: «Брате Вейці, я... маю тобі дещо сказати».
Сюй Юньчжань сказав: «Коли це ти став таким нерішучим? Наша дружба з дитинства передбачає, що ми повинні говорити про все відверто».
«Цю річ я приховував від тебе, — тихо сказав Ґу Фейді. — Я мав егоїстичні мотиви, і мені соромно за це...»
Почувши, що він говорить так серйозно, обличчя Сюй Юньчжаня також стало суворим. Але він нічого не сказав, лише тихо чекав на подальші слова Ґу Фейді.
Ґу Фейді сказав: «Я і Су Ян... пережили життя та смерть у Пустищі, а в Демонічній Секті ми зізналися один одному в почуттях, і наші серця з'єдналися...»
Сюй Юньчжань поставив чашку на стіл із ледь чутним, але важким "дзень".
Він недовірливо подивився на Ґу Фейді: «Ти... ти і Су Ян...»
«Так, — Ґу Фейді опустив очі. — Я закоханий у нього».
Сюй Юньчжань запитав: «Він має до тебе такі ж почуття?»
Ґу Фейді кивнув: «Він... погодився бути зі мною, подорожувати разом».
Сюй Юньчжань раптово замовк.
Ґу Фейді помовчав і сказав: «Пробач. Я знаю, що ти також до нього...»
«Фейді, — Сюй Юньчжань серйозно сказав: — Ти пам'ятаєш ті слова, які ти мені сказав, коли вийшов із усамітнення в Павільйоні Схованих Перлин?»
Через довгий час Ґу Фейді сказав: «...Пам'ятаю».
Помовчавши ще трохи, він повільно заговорив: «Насправді... тоді я говорив ті слова не лише тобі, але й... собі».
Почувши це, Сюй Юньчжань здивовано запитав: «Ти тоді вже мав до нього почуття...?»
Ґу Фейді гірко посміхнувся і кивнув.
«Відколи я пішов в усамітнення в Павільйоні Схованих Перлин, я постійно думав про нього. Але... я знав, що це неправильно, і незліченну кількість разів переконував себе відмовитися від цих почуттів. Коли ти зізнався мені того дня, я не міг відкритися, і мені довелося переконувати тебе, а також і себе... не мати хибних бажань. Однак, коли ми знову зустрілися... я зрозумів, що, мабуть, не зможу... відпустити його».
Закінчивши, Ґу Фейді подивився на Сюй Юньчжаня і знову дуже серйозно сказав: «Пробач, брате Вейці».
Сюй Юньчжань раптом посміхнувся: «Тобі нема за що переді мною вибачатися».
Він тихо сказав: «Я сам не цінував цього. У мене не вистачило мужності, і не було твоєї наполегливості у стосунках. Крім того, насправді я... провівши деякий час з Ін'нян, зрозумів, що мої почуття до Су Яна... важко сказати, чи це була закоханість, чи просто захоплення».
«Брате Вейці...» — покликав Ґу Фейді.
«Насправді, коли я дізнався, що ти і він маєте взаємні почуття, я відчув полегшення, — засміявся Сюй Юньчжань. — Після одруження з Ін'нян я іноді згадував Су Яна і відчував провину, що в моєму серці є образ іншої людини, і я не повністю відданий своїй дружині. Тепер, знаючи, що Су Яна супроводжуєш ти, я нарешті можу відпустити це і вважати його лише колишнім однокласником, коханим мого брата».
«Брате Вейці, дякую», — щиро сказав Ґу Фейді.
Сюй Юньчжань усміхнено похитав головою і сказав: «А ти, чи думав ти про численні труднощі, з якими зіткнешся в майбутньому? Якщо Голова Альянсу Ґу дізнається про це...»
Ґу Фейді опустив очі: «Батько вже знає про це, тому... він наказав мені залишатися вдома і роздумувати».
Сюй Юньчжань з подивом запитав: «Ти вже розповів Голові Альянсу Ґу?»
Не чекаючи відповіді Ґу Фейді, він знову здивовано запитав: «І він лише покарав тебе, наказавши роздумувати?!»
Ґу Фейді гірко посміхнувся: «Я не знаю, як він здогадався. Я, здається... нічим не видав себе. Його таке м'яке ставлення до цього питання також мене здивувало... Я думав, що він, якщо не розлютиться і не покарає мене батогом, то принаймні змусить мене стояти на колінах біля меморіальної дошки матері».
Почувши це, Сюй Юньчжань зітхнув і сказав: «Якщо він не карає тебе, можливо, він завдасть клопоту Су Яну».
Ґу Фейді кивнув: «Саме тому я тебе запросив».
Сказавши це, Ґу Фейді підвівся, поправив одяг і віддав шану, склавши руки в кулаки, Сюй Юньчжаню.
«Я благаю тебе, брате Вейці, подбай про Су Яна замість мене,» — він серйозно подивився в очі Сюй Юньчжаню.
Сюй Юньчжань також поспішно підвівся і безпорадно сказав: «Навіщо так? Наша дружба з дитинства, а я і Су Ян — однокласники. Навіть якби ти просто написав мені, я б подбав про нього».
«Я не очікував, що батько так швидко дізнається про це. Далі я хочу докласти більше зусиль, щоб переконати батька відпустити мене і супроводити Су Яна на Снігову гору, — сказав Ґу Фейді. — Навіть якщо батько зараз не сварить мене, але якщо я його роздратую, він може наказати Су Яну піти. Я не хочу, щоб він страждав, тому можу лише попросити тебе, брате Вейці... відвести його до Вілли Тисячі Кленів, щоб він там тимчасово зупинився».
Сюй Юньчжань запитав: «Ти мені настільки довіряєш?»
Ґу Фейді сказав: «Я довіряю тобі і твоїй порядності».
Вони на мить подивилися один на одного, і Сюй Юньчжань тихенько засміявся: «Не хвилюйся, я подбаю про нього для тебе».